Archive for Листопад 6th, 2020

В основу роботи педагогів по розвитку міжособових стосунків як основи формування толерантності у дітей дошкільного віку мають бути покладені нові підходи до розвитку і виховання дітей, особово – орієнтована модель спілкування з ними. Важливий діалог, тоді у дитини формується толерантність – довіра до дорослого, партнерські відношення з ним.

Треба змінити обстановку в дитячому саду, наблизившись, на скільки це можливо, до домашніх умов.

Створення емоційного мікроклімату в групі.

1. Обов’язково встановіть особистий контакт з дітьми:

• звертайтеся по імені;
• займайте позицію на рівні очей дитини;
• використайте тактильний дотик (проте пам’ятаєте, що коли ви гладите дитину по голові або кладете руку на її голову, це викликає у окремих дітей негативні реакції, навіть стресові стани).

2. Намагайтеся вислуховувати дітей до кінця, якщо навіть у вас мало часу. Прагніть не перебивати дитину. Проаналізуйте свою поведінку.

3. Стежте за власною мовою. Пам’ятайте, що вона – відображення вашої особи.

Проаналізуйте власну мову:

• виключіть зі своєї мови окрики, різкі інтонації, які негативно впливають на дітей, викликаючи емоційний дискомфорт;
• зверніть увагу на інтонацію, пам’ятайте, що вірно розставлені інтонаційні акценти впливають на якість сприйманої інформації і на загальний психологічний мікроклімат;

4. Пам’ятайте, що дитина дошкільного віку є істотою невербальною, тому уся інформація краще засвоюється нею не через слова, а через стосунки. Намагайтеся використати такий немовний прийом взаємодії з дітьми, як «демонстрація розташованості»: спокійна увага, посмішка, контакт очей, підбадьорюючі жести, ласкавий дотик, погладжування.

5. Організовуючи спілкування з дітьми, прагніть зрозуміти їх настрій. Розвивайте педагогічну спостережливість. Простежте: в якому настрої прийшла дитина в ДНЗ; чи розповідає вона іншим дітям про свій емоційний настрій, почуття?

6. Частіше посміхайтеся дітям в процесі взаємодії з ними, це сприяє сприятливому психологічному мікроклімату.

Простежте за собою:

• як часто ви посміхаєтеся дітям;
• чи здатні ви сміятися разом з дітьми;
• як часто ваше обличчя виражає втому і турботу.

7.  Вчіться бачити себе з іншої сторони:

• частіше аналізуйте власну діяльність;
• прагніть ставити себе на місце дитини;
• розвивайте здатність визнавати свої помилки в спілкуванні з дітьми.

8. Спілкуючись з дітьми, використовуйте такі прийоми педагогічної дії, як навіювання і переконання.

Для переконання вам необхідно:

• бути самому переконаним в тому, про що ви говорите;
• ясно і зрозуміло викладати аргументи дітям;
• проявляти витримку і терпіння.

9. Особливо уважно віднесіться до своєї поведінки, манер, жестів.

Пам’ятайте, що діти дошкільного віку наслідують.

Прекрасною школою розвитку толерантності служить спілкування з домашніми тваринами, яких діти сприймають як рівних собі, спілкуючись на зрозумілому тільки їм мові почуттів і емоцій. Стаючи близькими друзями, діти і тварини здатні разом радіти і сумувати, грати і розвиватися. Пояснення дорослих про те, як потрібно поводитися з «братами нашими меншими», сприяють розвитку уміння співпереживати, співчувати, стримуватися.

 

 

 

ДО ТИЖНЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ “Я ВІДКРИТИЙ ДО ТЕБЕ”

 

 

Підготувала: практичний психолог Компанець К. М.

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково-педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином. Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином.

Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають її права. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

Ліберальний стиль (хаотичний) виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

Для гармонійного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов’язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість. Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пущений на самохід, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюють можливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини. Він сприяє  розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підлітки набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, а це часто ображає батьків. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, толерантно та з розумінням ставитись до її думки, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.