‘Консультує спеціаліст :’

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

Підготувала: медсестра ЛФК Тарасюк Н.А.

 

Порада 1. Намагайтеся брати активну участь в оздоровленні своєї  дитини. Не тільки розповідайте їй, що потрібно робити, щоб не хворіти, але й особистим прикладом показуйте корисність для здоров’я виконання правил особистої гігієни, ранкової зарядки, загартування, правильного харчування.

 

Порада 2. Навчіть дитину неухильно дотримуватися гігієнічних вимог щодо чистоти тіла, білизни, одягу, житла.

 

Порада 3. Привчайте дитину будувати свій день, чергуючи працю і відпочинок. Ніщо так не шкодить нервовій системі дитини, як відсутність режиму дня. Ритм життя, що передбачає заняття фізичними вправами і спортом, прогулянки та ігри на свіжому повітрі, а також повноцінне харчування і міцний сон – найкраща профілактика втоми і хвороб.

 

Порада 4. Допоможіть дитині оволодіти навичками самоконтролю за здоров’ям, особливо при виконанні фізичних вправ. Для цього заведіть щоденник спостережень і записуйте разом з дитиною дані про її фізичний стан: вага (масу) тіла, зростання, частоту пульсу, самопочуття (сон, апетит і т п.).

 

Порада 5. Навчіть дитину правильно користуватися природними оздоровчими факторами – сонцем, повітрям і водою. Виховуйте у дитини прагнення і звичку до загартовування організму.

 

Порада 6. Пам’ятайте, що в русі – життя. Займайтеся разом з дитиною спортом, більше гуляйте, грайте на свіжому повітрі. Здоровий спосіб життя, культивований в сім’ї, – запорука здоров’я дитини.

 

Порада 7. Організуйте дитині правильне харчування і виховуйте позитивне ставлення до дотримання режиму харчування. Дитина повинна знати, які продукти корисні, а які шкідливі для здоров’я.

 

Порада 8. Навчіть дитину елементарним правилам профілактики інфекційних захворювань: триматися подалі від тих, хто кашляє і чхає; не користуватися чужим посудом або зубною щіткою; не надягати взуття, головні убори інших дітей. Якщо дитина хвора сама, чхає і кашляє, вона повинна знати, що треба прикривати рот і ніс маскою або хусткою, не грати з друзями, виконувати призначення лікаря.

 

Порада 9. Познайомте дитину з правилами безпечної поведінки в будинку, вулиці, на відпочинку і вчіть її виконувати ці правила, щоб уникати ситуацій, небезпечних для життя.

 

Прада 10. Читайте науково-популярну літературу про вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини, про те, як навчити її зміцнювати своє здоров’я.

 

 

Шановні батьки!

Пропоную Вам декілька корисних порад для розвитку дитячого мовлення та артикуляційного апарату дитини.

• Розвивайте щелепні м’язи і м’язи язика дитини. Привчайте дітей ефективно пережовувати грубу їжу, полоскати рот, надувати щоки, і т.п.
• Розмовляйте з дитиною тільки на правильній Кові, ні в якому разі не використовуйте «дитячу мову».
• Кожен день читайте дитині короткі вірші і казки.
• Частіше розмовляйте з нею, терпляче відповідайте на всі її запитання.
• Говоріть чітко, виразно, кілька разів повторюючи слово або фразу, змінюючи в ній слова місцями.
• Виконуйте кілька разів на день гімнастику артикуляції. Її мета – змусити працювати м’язи, які беруть участь в проголошенні звуків, зробити їх більш слухняними. Вона включає вправи для тренування органів артикуляційного апарату, відпрацювання необхідних для правильного вимовляння звуків положень губ, язика, м’якого піднебіння. Перший час необхідно працювати перед дзеркалом.
• Використовуйте вправи для розвитку дрібної моторики.
• Мовлення дитини не виникає само собою. Воно розвивається поступово, іноді зі значними порушеннями. З моменту народження до вступу до школи дитині потрібно навчитися правильно, вимовляти всі звуки, накопичити багатотисячний запас слів, засвоїти граматичний лад мови, оволодіти зв’язного вимовою. Дитина вчиться говорити на прикладі близьких їй людей.

Будьте кращими помічниками ваших дітей.

Бажаю удачі!

 

ДО ТИЖНЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ “Я ВІДКРИТИЙ ДО ТЕБЕ”

 

 

Підготувала: практичний психолог Компанець К. М.

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково-педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином. Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином.

Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають її права. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

Ліберальний стиль (хаотичний) виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

Для гармонійного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов’язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість. Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пущений на самохід, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюють можливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини. Він сприяє  розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підлітки набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, а це часто ображає батьків. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, толерантно та з розумінням ставитись до її думки, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

 

1. Ніколи не примушуйте дитину робити те, що викликає в неї сильні негативні емоції.

2. Ніколи не примушуйте дитину робити те, що ви самі нізащо не погодилися б виконувати.

3. Не забувайте, що загартування — це фізіологічна адаптація, яка більшою мірою залежить не від вашого бажання, а від можливостей дитячого організму. Адаптація не відбувається миттєво, кожна її ста­дія повинна пройти від початку до кінця, лише за цих умов можна очікувати на стабільні результати.

4. Не порушуйте послідовності в процесі загартовування, не ігно­руйте жодного з етапів. Це призведе до психоемоційного напруження й навіть може викликати в дитини стійку відразу до пропонованих вправ і процедур.

5. Будь-яка адаптація, зокрема й загартування, потребує додатко­вих ресурсів. У цей період організму необхідні вітаміни. Улітку й во­сени проблем із цим немає — багато свіжої городини, ягід і фруктів, а взимку слід потурбуватися про те, щоб дитина отримувала в достат­ній кількості апельсини, яблука, а після душу пила чай із лимоном.

6. Якщо дитина, незважаючи на загартування, занедужала, це лише означає, що її імунітет не повністю дозрів. Тож доведеться починати все спочатку після її повного одужання і, можливо, робити це не одно­разово. До речі, кожного наступного разу буде легше: адже вам уже відома ця дорога, принаймні її частина.

7. Починайте загартування дитини з найпростішого й приємно­го — обтирання м’яким вологим рушником спекотного літнього дня. Дитина отримає задоволення, і в неї встановиться позитивний зв’язок між процедурою загартування та її власними почуттями.

8. Пам’ятайте про те, що на дитину справляє велике враження ваш приклад. Якщо ви кутаєтеся в десять одежин, реагуючи на наймен­ший протяг, як вогню боїтеся холодної води й ніколи не ходите до лаз­ні, віддаючи перевагу теплій ванні, то всі наші спроби загартувати ди­тину виявляться марними. Спробуйте пройти всі ці процедури разом із дитиною — зрештою, це всім принесе задоволення.

9. Одягайте дитину, щоб їй було легко, зручно й сухо. Якщо вона укутана в зайвий одяг, це обмежуватиме її рухливість і призведе до по­тіння — півшляху до застуди. Улітку, навесні й восени головне — щоб не намокали ноги: перевіряйте чи сухі шкарпетки (колготки) в дити­ни, коли вона повернулася з прогулянки. Пам’ятайте: якісне, міцне взуття — не розкіш, а засіб збереження здоров’я.

10. Загартовуючи дитину, не влаштовуйте змагань із рідними, су­сідами чи знайомими й не дозволяйте іншим членам родини втягу­вати вас у подібну конкуренцію.

      Чи встановите ви рекорд — невідо­мо, а ось зіпсувати гарну справу непотрібним ажіотажем ви зможете. Не переймайтеся тим, що іншим дітям щось краще вдається, ніж ва­шій, — кожна дитина має індивідуальні можливості, стан здоров’я.