‘Методичні поради і рекомендації’

postheadericon ПРОВЕДЕННЯ ФІЗКУЛЬТУРНИХ ХВИЛИНОК У РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ЗПР

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 fizkultminutkinaurokakhvnachalnykhklasssakh_2

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

1. Необхідно враховувати вік і психофізичний розвиток дітей із затримкою психічного розвитку.

2. Бажано, щоб вправи були пов’язані з темою заняття, тому що у дітей з ЗПР переключення з однієї діяльності на іншу відбувається важче, ніж у дітей, які нормально розвиваються.

3. Вправи, які використовуються на фронтальному корекційно – розвиваючому занятті, повинні бути простими за структурою, цікавими і добре знайомими дітям.

4. Вправи повинні бути зручними для виконання на обмеженій площі.

5. Рекомендується підбирати такі вправи, які включають рухи, що впливають на великі групи м’язів, покращують функціональну діяльність усіх органів та систем.

6. Вправи, які використовуються у фізкультурній хвилинці, повинні бути емоційними, досить інтенсивними (з включенням 10-15 підскоків, 10 присідань або 30-40 секунд бігу на місці).

7. Необхідно знати, в який час заняття проводити фізкультурну хвилинку:

- у середній групі на 9-11 хвилині заняття, тому що саме в цей час настає стомлення;

- у старшій групі – на 12-14 хвилині;

8. Загальна тривалість фізкультурної хвилинки становить 1,5-2 хвилини.

9. Вчителю-дефектологу, який працює з дітьми із ЗПР, рекомендується проводити фізкультурну хвилинку на 5 хвилин раніше, тому що у дітей даної категорії стомлення настає раніше.

10. При необхідності можливе проведення двох фізкультурних хвилинок на одному фронтальному корекційно-розвиваючому занятті.

11. Вправи повторюються 5-6 разів.

12. Фізкультурна хвилинка повинна виконувати смислове навантаження: на занятті з цікавої математики – з елементами рахування, на навчанні грамоті – насичена досліджуваним звуком і т.п.

liniia-1229

postheadericon ПРАЦЮЄМО З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ПРАВИЛА ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Підготувала: практичний психолог Ісаєва Н.М.0_90d57_803d9e1f_XL

1.   Підтримувати дитину, бути терплячими.

2.  Не порівнювати її з іншими, а тільки із самим собою.

3.  Давати короткі, чіткі інструкції.

4.  Повторювати завдання спокійним тоном, не робити зауважень занадто часто.

5. Використовувати зоровий, тактильний контакт, хвалити дитину, коли сидить спокійно.

6.  Змінювати види діяльності, давати змогу рухатися.

7.  Створювати ситуації успіху, підтримувати контакт із батьками.

8.  Намагатись індивідуалізувати роботу.

9.  Використовувати гнучку систему заохочень та покарань.

10. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотики, поглажування).

11. Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції, використовуючи не більше 10 слів.

12. Змінювати види діяльності, давати змогу рухатись.

13. Створювати ситуації успіху, підтримувати контакт із батьками.

14. Повторювати завдання спокійним тоном, не робити зауважень занадто часто.

15. Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам.

16. Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції адже дитині просто необхідно вивільнювати енергію назовні, навчіть її це робити.

    У вихованні необхідно уникати двох крайностей проявів надмірної м’якості й висування надто високих вимог.

Не слід допускати вседозволеності: чітко роз’ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях.

Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.

liniia-1229

postheadericon «ВИХОВАТЕЛЬ – ВЗІРЕЦЬ У ВИХОВАННІ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ДОШКІЛЬНИКА»

ПОРАДИ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

 103621193_large_7

 Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

1. Лише гуманний, високо духовний наставник зможе виховати справді духовну особистість. Вихователь є для дитини еталоном правильної поведінки, а отже має бути високодуховним не лише на словах, а й у власних діях.

2. Вихователь не має бути транслятором знань, а передусім особою, яка формує морально-духовні цінності дошкільника.

 3. Особистість, яка присвятила своє життя педагогічній діяльності, має оволодіти загальнолюдськими і національними, морально-духовними цінностями, сформувати стійкі переконання.

 4. Вихователь повинен виявляти глибоку повагу до особистості вихованця, шанувати його, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні соціально-психологічні умови для всебічного гармонійного розвитку.

 5. Почуття гуманізму — це внутрішній психологічний стан вихователя. Але він має виявлятися навіть у дрібницях — у формі звернення до вихованців, схвалення позитивних дій та ін.

 6. Важливим чинником у системі морально-духовних цінностей особистості вихователя е рівень сформованості почуття національної гідності. Вона характеризується передусім такими рисами: любов до свого народу, Батьківщини, повага до Конституції та законів України, до державних символів, досконале володіння державною мовою, турбота про піднесення її престижу, повага до батьків, свого роду, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його спадкоємця й наступника, шанобливе ставлення до культури, традицій і звичаїв народностей, що мешкають на теренах України.

7. Вихователь повинен бути інтелігентний. До числа основних ознак інтелігентності належить комплекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загальнолюдських цінностей, слідування велінням совісті, тактовність і особиста порядність. Інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, але й стан душі. Інтелігентність — це гармонія, дзеркало душі й розуму вихователя, взірець для наслідування.

 8. Важливим чинником, який забезпечує моральне зміцнення й підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об’єктивність.

liniia-1229

 

 

postheadericon «ВИХОВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ДОШКІЛЬНИКІВ»

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

     Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.deti104-01

1. Формування всебічної розвиненої особистості зі стійкими духовними поглядами е головною метою як дошкільного виховання, так і освіти загалом. Сьогодні це актуально, як ніколи. «Кожний педагог має забезпечити своїм вихованцям найважливішу підтримку – духовну».

2. Дитина лише тоді починає ставитись гуманно до інших людей, які поряд з нею, коли навчиться узагальнювати власний досвід, регулювати свою поведінку й поводитись морально в повсякденному житті.

3. Педагог має створити такі умови, використовувати такі методи та методики, які б давали дитині змогу індивідуально розвиватися, самовдосконалюватися, задовольняти свою цікавість, успішно налагоджувати міжособисті стосунки. Отже, головна мета духовного виховання – це допомогти дитині зрозуміти, що таке моральні норми й дати їй змогу самій зробити вибір.

4. Виховний вплив слід спрямовувати на перехід духовних почуттів у реальний вчинок.

5. Вихователю слід уникати ситуацій, коли намагання вихованця вдосконалити свою поведінку проходять повз увагу, й натомість акцентується увага на помилках та прорахунках дитини. Сила радісних почуттів відіграє провідну роль у становленні духовних цінностей юної особистості.

6. Формуючи у дитини потяг до прекрасного й доброго, слід дати їй чітку мотивацію, тобто пояснити, чому саме ця річ гарна, а цей вчинок добрий.

 7. Закріплювати моральні настанови в свідомості дитини слід на прикладах з авторитетних для неї джерел: позитивних вчинків її    батьків,    друзів,    улюбленого    героя    літературного    твору    чи мультфільму,   якщо   їх   можна   вважати   зразком   моральності   та духовності.

 8. Формування духовності – складний і суперечливий процес, особливо якщо погляди сім’ї та виховного закладу щодо діеї проблеми розбіжні.

Щоб забезпечити єдність у духовному вихованні, педагог має постійно спрямовувати батьків на формування в дітей людяності і моралі.

liniia-1229

postheadericon «ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МОВЛЕННЄВИХ ЗАНЯТЬ»

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИХОВАТЕЛЯМ

851c24aa-165b-49a3-ba8c-efcc7256e898

     Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Н.В.

       Заняття з розвитку мовлення дошкільників буде ефективним за умови повноцінної реалізації мовленнєвого потенціалу кожної дитини.

 Педагог повинен:

  • уникати надмірного академізму в підході до розв’язання мовленнєвих завдань заняття;
  • добирати теми для обговорення так, щоб вони викликали інтерес, знаходили емоційний відгук у свідомості й душі кожної дитини;
  • проводити заняття спокійно, впевнено, у жвавому темпі, водночас надаючи ді­тям можливість поміркувати;
  • підтримувати фізичну і психічну активність дітей задля ефективності їхньої ін­телектуально-мовленнєвої роботи;
  • забезпечувати зручне розташування дітей під час занять (по колу, півколом тощо), яке давало б змогу вести розмову (очі в очі) не лише з педагогом, а й з одно­літками;
  • будувати з дітьми розмову, а не монолог вихователя;
  • підвищувати рівень мовленнєвої активності, спонукаючи кожну дитину до учас­ті в обговоренні, даючи можливість висловлювати власні думки;
  • розвивати в собі вміння й звичку слухати дітей, не гасити мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю і досвідченістю;
  • уникати втручання в розповідь дитини, виправляння помилок у процесі її мов­лення; і керуватися певними правилами під час постановки запитань     
  • формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді; – адресувати запитання всім дітям, а вже потім викликати для відповіді одну ди­тину;
  • ставити запитання так, щоб у формулюванні було одне ключове слово, яке й ви­магає правильної відповіді;
  • запитувати почергово кожну дитину, уникаючи звернень до дітей у тому по­рядку, в якому вони сидять;
  • сприяти набуттю дітьми досвіду комунікативної взаємодії, даючи можливість спілкуватися з однолітками — запитувати, повідомляти, пропонувати, обстоюва­ти думки;
  • працювати щоразу з іншою дитиною, уникаючи багаторазових звернень до тієї самої дитини;
  • залучати дітей до активного контролю за мовленням того, хто відповідає, та оці­нювання відповіді мовця, ставлячи запитання —

- чи правильною є відповідь?  

- чи про все розповів мовець?

- чи по порядку він розповідав?

  • пропонувати творчі завдання, опираючись на особистий досвід дітей;
  • чергувати мовленнєві завдання з іншими видами дитячої діяльності для збере­ження інтересу й ініціативності дітей до навчального матеріалу заняття;
  • уникати надмірної захопленості наочністю і технічними засобами навчання, що відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву активність;
  • підтримувати увагу дітей різними способами, як-от — переключення уваги, сюрпризні моменти, проблемні запитання тощо, уникаючи зауважень дисциплі­нарного характеру;
  • закріплювати мовленнєві вміння, набуті на заняттях, під час різних видів діяль­ності, як-от гра, праця тощо.

liniia-1229

Погода в нашому місті
Архіви публікацій