‘Консультує спеціаліст :’

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

     До гіперактивності призводить пору­шення нервової системи, яке полягає у неповно­цінності процесів гальмування і різкому пере­важанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає кон­центрації,   довільності    уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується роз­горнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.

     Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидю­чістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може вси­діти на місці, відволікається сама та відволікає то­варишів.

    Отже, гіперактивність виявляється через над­мірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні над­мірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнур­ки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.

     Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у пове­дінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто губ­лять особисті речі.

      Гіперактивні діти праг­нуть уникати завдань, що потребують тривалих ро­зумових зусиль. Характерною особливістю розу­мової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., по­тім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енер­гію для наступного циклу. У цей час дитина відво­лікається і не реагує на вихователя. Потім розумо­ва діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впа­дати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час ру­хатися, крутитися тощо.

       Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно ла­більні — у них часто змінюється настрій. До під­літкового віку підвищена рухова активність у біль­шості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.

    Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром тра­пляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.

     Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої бі­ганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є вину­ватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми галь­мування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Ди­тина часто діє, не замислюючись про наслідки. По­ганого у собі не помічає, тому покарання сприй­має як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її ка­рають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоці­альною поведінкою.

       У колективі гіперактивна дитина є джерелом по­стійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їх­ню непередбачуваність. Часто у дитячих колекти­вах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкува­тися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

 Причини виникнення гіперактивності:

•   генетичні чинники;

•   біологічні особливості будови і функціону­вання головного мозку;

•   пологові травми;

•   інфекційні захворювання, перенесені ди­тиною у перші місяці та роки життя; Ш   виснажливі соматичні захворювання;

•   фізичні та психічні травми;

•   психосоціальні проблеми — стосунки бать­ків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;

•   несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.

       Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

 

 

 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

 (дітей 6-го року життя)

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Чмих Н.В

 

     Шановні батьки! Розвиток мовлення у цей період віку йде швидким темпом, тому дітям потрібна допомога з боку дорослого. Саме Ви, батьки, і зможете допомогти своїй дитині, приділивши їй більше уваги під час щоденного спілкування та занять вдома.

 

• Допомагайте дитині оволодівати новими словами під час ліпки, малювання вдома.
• Звертайте увагу дитини на неправильно вимовлений звук, тактовно пропонуйте повторити слово з цим звуком.
• Навчайте дитину доповнювати складні речення, що потребує характеристики причинно-наслідкових залежностей. (Катруся сьогодні одягла шапку чому?  Тому, що прийшла зима,тому, що стало холодно.)
• Допомагайте дитині складати розповідь за спостереженнями, за малюнками.
• Запитуйте дитину, як вона прожила день. Що цікавого вона дізналася. Хваліть за відповіді, якщо вони навіть не зовсім правильні.
• Розповідайте, що цікавого бачили , чули ви.
• Намагайтеся розмовляти з дитиною мовою загадок. Наприклад: Я поспішала додому і побачила, що хтось літає, схожий на гарну квіточку. Ти здогадався, хто це?
• Створюйте природні ситуації для спілкування з дитиною, збуджуйте в ній позитивні емоції, які спонукають її до мовлення.
• Виховуйте любов до книги, до культурного поводження з нею.
• Створіть власну бібліотечку або поличку з книгами, що збудить у дитини інтерес до книги.
• Попросіть дитину, яка ще не знає жодної букви, почитати вам казку. Можливо вона стане «читати», тобто розповідати, перегортати сторінки, розглядаючи малюнки. Важливо дуже уважно при цьому її слухати.
• Організовуйте програвання ситуацій за змістом прочитаної казки. Розділіть між собою ролі. Допоможіть дитині «увійти» в образ, визначити запитання, відповіді, певні висловлювання, дотримуватися  відповідної інтонації при висловлюванні.
• Гра за певним сюжетом мусить бути недовготривалою, посильною і цікавою для дитини.
• Сюжетно-рольова гра привчає дитину регулювати свою поведінку, сприяє загальному мовленнєвому розвитку.
• Вчіть дитину слухати ритмомелодику поетичного мовлення потішок, забавлянок, віршиків, дитячих пісень.
• Привчайте дитину вживати пестливі назви членів родини: мамуля, мамочка, татко, татусь, дідусь, бабуся.
• Допоможіть дитині оволодіти назвою своєї вулиці, міста.
• Привчайте  чемно вітатися і прощатися, ввічливо звертатися.
• Знайомте дитину з тваринним світом, привчайте доглядати за тваринами, збагачуйте її словник звуконаслідувальними словами (нявкати, нявчати, гавкати, мукати, мекати); навчайте утворювати пестливі слова і розрізняти пари слів (заєць-зайчик, білка-білочка, лялька-лялечка, тихо-тихесенько тощо).

 

Отже, шановні батьки! Спілкуючись з дитиною, Ви  можете збагатити її словниковий запас, під вашим  контролем дитина буде говорити чітко і правильно.

Зв’язне мовлення дитини – це крок до успішного навчання у школі.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКIВ

Пiдготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

 

Заохочення і покарання – який метод ефективніше і що вибрати? Але не можна виключати, ні те, ні інше – це лише дві сторони однієї медалі, яка називається «успішне виховання». І щоб ця медаль виявилася золотою, необхідно дотримуватися певного балансу між цими способами впливу на поведінку дитини.

 

ПОКАРАННЯ

Зовсім без покарань обійтися не можна, якщо звичайно ви не хочете виростити маніпулятора. Щоб покарання пішло дитині на користь і не завдало їй шкоди, потрібно всього лише дотримуватися кількох рекомендацій:

1. Безумовно, покарання не повинно шкодити не тільки фізичному здоров’ю вашого малюка, але і психічному.

2. Ніколи і ні за яких обставин не карайте дитину «для профілактики», якщо сумніваєтеся, краще не карайте. У дитини має бути розуміння, що тільки за певний тип поведінки послідує покарання.

 3. Покарання повинно бути одне і зрозуміле для дитини. Немає сенсу ставити 2-х річного малюка в кут, він все одно не зрозуміє за що, а найголовніше, навіщо його поставили в кут, а ось страх і підвищену тривожність він цілком може придбати.

4. Якщо ви вирішили покарати дитину, то робіть це відразу. Ніяких відстрочок.

5. Розмовляйте з дитиною щодо її провини, про ваші почуття щодо її вчинку, вона повинна розуміти, що ваш смуток гірше будь-якого покарання. Запитайте про її емоції, відчуттях щодо покарання.

6. Якщо ви покарали дитину, і вона зрозуміла причини і наслідки такої поведінки, то не варто надалі нагадувати дитині про це і тим більше обговорювати з іншими дорослими в її присутності. Пам’ятайте, що у вашого малюка теж є самолюбство.

7. Не карайте дитину працею, інакше ви ризикуєте виростити ледаря.

8. І найголовніше, не карайте дитину:

– коли вона хворіє;

– перед сном і відразу після сну;

– під час їжі;

– безпосередньо після психічної або фізичної травми;

– коли дитина щосили намагається щось зробити, але в неї не виходить.

 

ЗАОХОЧЕННЯ

Заохочення – це один з найбільш успішних методів виховання, якщо ним правильно користуватися. Як не нашкодити дитині заохоченням і як його взагалі використовувати? Для відповіді на це питання, є кілька простих рекомендацій:

1. Хваліть тільки щиро, не слід перебільшувати заслуги дитини. Діти дуже тонко відчувають нещирість і наступного разу можуть вам не повірити.

2. Хвалiть вчинки, дiла, а не якості дитини. Інакше дитина може вирости самозакоханим нарцисом.

3. Не хваліть дитину за природні речі. Якщо дитина сама одягнулася, прибрала іграшки, то в цьому немає нічого незвичайного – це повинно бути нормою, а не видатним випадком.

4. Покупки в якості заохочення теж не кращий варіант, ви самі привчите дитину шукати вигоду у всьому і робити все тільки заради вигоди.

5. Забудьте про шоколадки, цукерки та інші ласощі в якості заохочення. Або ви все ж хочете виростити людину, залежну від їжі? Надалі така дитина, швидше за все, буде свої проблеми «заїдати» чим-небудь смачним.

6. Як покарання, так і заохочення не може бути заздалегідь. Спершу вчинок, а тільки потім ваша реакція. Важливо, щоб дитина старалася заради процесу, а не заради результату.

7. Дайте дитині зрозуміти, що важлива не ціна заохочення, якщо воно матеріальне, а ваша увага, ваша радість і гордість за дитину. Дитина повинна розуміти, що важливіше емоції, а не матеріальні цінності.

І найголовніше, любіть і приймайте дитину такою, якою вона є, не намагайтеся її змінити, ні з допомогою заохочення, ні з допомогою покарання, хорошого з цього точно нiчого не вийде!

ПАМ’ЯТКА

 

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

Містять педагогічні настанови Песталоцції, Фребеля, Черні, а також враховують сучасний практичний досвід

1. Люби свою дитину. Радій з її присутності, приймай її такою, якою вона є. Не ображай, не принижуй, не підривай її впевненість у собі, не піддавай несправедливому покаранню, не позбавляй своєї довіри, дай привід любити себе.

2. Охороняй свою дитину. Охороняй її від фізичних та душевних небезпек, навіть, коли треба, жертвуючи власними інтересами і ризикуючи власним життям.

3. Будь добрим прикладом для своєї дитини. Прищепи їй повагу до традиційних цінностей, сам живи згідно з ними. Нехай у вашій сім’ї побутують чесність, скромність, гармонія. Порушення батьками подружньої вірності, заздрість, збагачення безпечними засобами, досягнення тієї чи іншої вигоди за допомогою безпринципних зв’язків тощо — все це завтра позначиться на моральному обличчі вашого сина чи доньки.

4. Грайтеся зі своєю дитиною. Віддавайте дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Багато розмовляйте з нею, не відвертайтеся, коли вона щось говорить. Грайтеся з нею так, як їй подобається. Приймайте серйозно її гру, світ її уяви.

5. Працюйте зі своєю дитиною. Допомагайте дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Копи підросте, потроху залучайте до праці з людьми і для людей.

6. Дозвольте дитині набути життєвого досвіду, нехай навіть безболісного, але самостійного. Дитина визнає тільки ті враження, які пережила самостійно, а надмірна опіка й тепличні умови життя можуть виплекати соціального інваліда

7. Привчайте дитину бути слухняною. Спрямовуйте її поведінку так, щоб учинене нею не завдало шкоди ні їй самій, ані будь-кому. Не обминайте моментів, коли вона негарно поводиться у вашій присутності, зауважте і поясніть, чому саме треба чинити так, а не інакше.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ,

ДІТИ ЯКИХ МАЮТЬ ВАДИ МОВЛЕНЕВОГО РОЗВИТКУ

     Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Н.В.

Ні в якому разі не можна акцентувати увагу на проблемі, тиснути на малюка і примушувати його працювати через силу.

Навіть, незважаючи на те, що практично всі корекційні вправи для дітей розробляються таким чином, що будь-якій дитині буде цікаво ними займатися, потрібно стежити, щоб тренування не набридали малюкові і не втомлювали його.

Оптимальна тривалість заняття з дитиною – не більше 15-20 хвилин (якщо тільки вона сама не хоче пограти довше).

Але займатися можна і кілька разів в день, головне – робити між розвиваючими іграми та вправами перерви на відпочинок.

Також дуже важливо розуміти, що розвиток мови – це безперервний процес, який не обмежується одними вправами і спеціальними іграми.

З дитиною потрібно якомога більше розмовляти, уважно стежачи за своєю мовою: вона повинна бути неквапливою, чіткою і зрозумілою.

Коли малюк робить будь-які мовні помилки, поправляти його потрібно коректно і спокійно, намагаючись використовувати питальні інтонації (наприклад, дитина сказала – «Кафа», питати – «Каша? Ти хочеш кашу?»).

Під час занять дитині необхідно створювати позитивний настрій.

Важливо проявляти спокій і терпіння. Завжди пам’ятайте про те, що будь-яке подразнення і нетерпимість здатні тільки посилити проблеми і звести всі зусилля нанівець. У малюка не все буде виходити з першого разу, і завдання батьків – підтримати його і додати упевненості у своїх силах.

Шановні батьки! Радійте навіть найменшим успіхам вашої дитини, як можна більше хваліть її, і тоді позитивний результат не змусить себе чекати!