‘Консультує спеціаліст :’

Підготувала: практичний психолог Петрухан Л.І.

Хто з батьків не стикався з такою проблемою, коли нерви не витримують, контроль над ситуацією втрачається і відбувається зрив на дитині. В результаті малюк отримує набагато більший наганяй, ніж насправді заслужив, або зовсім страждає без очевидної причини. Та й самих батьків така ситуація не радує, вони відчувають себе винними, але як не допустити подібних емоційних вибухів?

Необхідно підійти до проблеми стратегічно: робити поступові кроки до поліпшення загальної ситуації, щоб подібні помилки виникали якомога рідше, і одночасно з цим застосовувати локальні методи в момент конфлікту, щоб, принаймні, зробити його менш безпечним. Під час делікатних ситуацій стежте за своїми емоціями.

Спостереження за собою полегшує процес контролю. Під час спостережень можна відзначити, в який момент і що конкретно починає вас нервувати, що цьому передує, з якої миті перестає діяти логіка, і починає захльостувати шквал емоцій. Взявши під контроль ці етапи, ви навчитеся керувати власним станом, своєчасно вживати вірні тактичні кроки.

Не ігноруйте такі прості засоби, як полівітаміни, легкі заспокійливі препарати (валеріана, пустирник) і регулярне фізичне навантаження. Зриви на дитині і близьких – це своєрідний «стрибок напруги» у вашому організмі, проблема зі стабільністю нервової системи. Вирішувати це питання слід з фізичної сторони. Полівітаміни, фізичні вправи, загартовування стабілізують стан нервової системи, виробляють стійкість до різких перепадів і напруження. Щодня приділяйте собі хоча б 15 хвилин. Звичайно, якщо у вас кілька дітей або маленька дитина, зробити це важко, але знайдіть таку можливість – зробіть манікюр, полежте в розслаблюючій ванні, побудьте наодинці з собою, і це дасть вам чимало.

Тілесний контакт потрібен не тільки дітям, а й будь-якій дорослій людині. Якщо вам не вистачає тактильного контакту з дитиною та близькими, ваші нервозність і схильність до конфліктів почнуть наростати як снігова куля. Якщо ви помітили, що всі зриви протікають за одним сценарієм, фіналом якого є спалах роздратування і обурення, спробуйте себе випередити, не чекайте моменту, коли емоції вирвуться назовні, і ви почнете діяти імпульсивно.

Робіть вирішальний крок, не чекаючи «точки кипіння».

Якщо дитина серйозно провинилася і без покарання не обійтися – покарайте її до того моменту, коли розжаряться ваші емоції. У цьому випадку і покарання буде щадним, і дитина сприйме його адекватно. Якщо ви роздратовані через поведінку дитини, в силу її характеру і віку, коли чиєїсь провини немає, але роздратування вас захльостує – припиніть на деякий час спілкування (на хвилину, на чверть години). Якщо ви встигнете зробити це до моменту зриву – легше буде всім. Краще обірвати розмову, нетактовно вийти з кімнати, ніж терпіти, а потім завестися і вибухнути. Незважаючи на завантаженість справами і втому, приділяйте дитині хоча три хвилини своєї уваги. Цей крок обійдеться вам м’якше і швидше, ніж постійні відштовхування від спілкування, якого потребує дитина.

Коли ви помічаєте, що внутрішня хвиля роздратування починає підніматися, спробуйте такі прийоми:

1) змініть положення тіла (встаньте, якщо сиділи, пройдіть в іншу кімнату);

2) уважно розглядайте свою дитину, простежте за її мімікою, мовою, зовнішнім виглядом, сконцентруйте на цьому свою увагу;

3) влаштуйте собі перекус прямо під час розмови;

4) влаштуйте собі тайм-аут – покиньте кімнату на пару хвилин.

Якщо ви все-таки не стрималися і зірвалися на дитині, то не  відтягуйте момент примирення, з’ясуйте з нею відношення, коли повністю заспокоїтеся. Скажіть, що були неправі і вам щиро шкода, що довелося зірватися. Неважливо, хто був правий, а хто винен, якого віку ваша дитина. Повірте, щирість зрозуміє навіть чотиримісячний малюк.

Зриви відбуваються з усіма. Це не означає, що ви погана мати чи батько, це означає, що необхідно над чимось попрацювати в самому собі. Не звинувачуйте себе, краще потратьте сили на позитив і не залишайте в стороні турботи про себе. Коли батьки вкладають у своїх дітей все, що мають, рано чи пізно у них нічого не залишиться.

Підготувала: старша медична сестра Ліфіренко В.Д.

Що робити, якщо дитина боїться лікарів? Позбавити дитину від страхів можуть допомогти наступні поради:

• Якщо причиною страхів є біль, спробуйте змінити ставлення дитини до неї. Для цього не робіть трагедію з кожної травми, ставитеся буденно і спокійно до подряпин і порізів, не акцентуйте на них увагу, відволікайте дитину від неприємних відчуттів і кажіть, що нічого страшного не сталося. Крім того, свої пошкодження теж переживайте з гідністю. Тоді дитина буде сприймати больові відчуття інакше, не асоціюючи їх з острахом.
• Якщо малюк боїться певного лікаря, то потрібно просто змінити його заради спокою чада.
• Крихітку налякала незнайома обстановка? Дайте їй звикнути до цієї атмосфері: разом походіть по кабінету, розгляньте і попросіть помацати інструменти, оцініть крісло або кушетку. Коли дитина зрозуміє, що нічого страшного навколо немає, вона перестане боятися.
• Ніколи не лякайте дитину лікарями! Взагалі, будь-які професії не варто перетворювати на інструмент маніпуляцій і залякування.
• Частіше подавайте власний позитивний приклад. Регулярно відвідуйте лікарів і ніколи не озивайтеся про них негативно, навіть якщо думка буде виправданою. Робіть акцент на те, що лікарі допомагають людям бути здоровими, і обійтися без них ніяк не можна.
• Якщо малюка лякає сама лікарня, спробуйте змінити її. Деякі дитячі клініки та кабінети оформлені яскраво і залишають тільки позитивні враження.
• Спробуйте читати книги про лікарів, щоб дитина сприймала їх як виключно позитивних і добрих героїв і, нарешті, перестала боятися. Самим підходящим і відомим твором є «Айболить» Корнія Івановича Чуковського. Цей персонаж напевно зацікавить малюка і сподобається йому.
• Підготуйтеся до відвідування педіатра або іншого лікаря. По-перше, не брешіть і розкажіть малюкові, що саме його чекає. Якщо планується щеплення, то зізнайтеся, що лікар буде робити укол, і може бути трохи боляче. По-друге, підтримайте дитину. Скажіть, що біль не буде сильним і тривалим, і малюк неодмінно витерпить його і не заплаче, адже він такий сміливий, дорослий і сильний.
• Можна спробувати подолати страх за допомогою ігор. Придбайте ігровий набір лікаря і почніть грати в лікарню. А якщо вам вдасться знайти білий халат, то ви зможете побороти страхи перед медичним одягом. Дозвольте спочатку побувати в ролі лікаря чаду. Нехай він розгляне всі інструменти, а ви розкажіть про них, приділивши увагу призначенню кожного. Потім поміняйтеся ролями, щоб дитина побувала пацієнтом. Зімітуйте реальну ситуацію: проведіть огляд, зробіть «іграшковий» укол, подивіться горло.
• Планувати візит до лікаря бажано на час, коли малюк бадьорий, ситий і веселий.
• Якщо дитина навідріз відмовляється йти в поліклініку, спробуйте викликати платного лікаря на дім, причому кілька разів. Можливо, з часом вигляд медпрацівників та їхні маніпуляції перестануть лякати, і знайома домашня обстановка в цьому допоможе.
• Не варто вимагати від дитини ідеальної поведінки, прийміть її емоції і допоможіть їх пережити. Якщо малюк заплакав, заспокойте його, підтримайте, вселіть впевненість в собі. А за хорошу поведінку обов’язково похваліть.
• Якщо потрібно госпіталізація, то можна заздалегідь провести екскурсію по медустанові, щоб дитина звикла до неї.

Проявіть терпіння і скористайтеся порадами, щоб допомогти дитині не боятися лікарів!

       Джерело:http://poradumo.pp.ua/simya-i-ditu/

З ДОСВІДУ РОБОТИ

Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Надія Володимирівна

 «Хто навчається без книги,

той черпає воду решетом»

                               Народна мудрість.

В час сучасних інформаційних технологій, спостерігається падіння інтересу до книги. Батьки віддають перевагу телебаченню, комп’ютеру, і все рідше читають і розмовляють з дітьми.

Впроваджуючи в своїй роботі Базовий компонент дошкільної освіти (Державний стандарт), поставила за мету: удосконалювати використання нестандартних форм, методів і прийомів роботи  з корекції мовлення  дітей засобами художньої літератури та художнього слова за допомогою традиційних та нетрадиційних інноваційних технологій:  моделювання та мнемотехніки.

Вивчивши результати обстеження дітей, особливості розвитку, в тісній співпраці з вихователями, музичним керівником, психологом, визначила основні проблеми дітей – логопатів:

• мовлення фразове, речення здебільшого прості;
• значні недоліки звуковимови;
• словник обмежений;
• труднощі в постановці запитань та в можливості дати на них розгорнуту відповідь;
• неспроможність  скласти розповідь на запропоновану тему;
• труднощі в переказі казки чи розповіді;
• складність в вивченні та запам’ятовуванні  віршів.

  Плануючи корекційну роботу з урахуванням всіх недоліків, поставила такі завдання:

• формувати інтерес до художньої літератури;
• використовувати художнє слово в роботі над постановкою, автоматизацією звуків, розвитком дрібної моторики;
• розширювати та збагачувати словник;
• формувати культуру мовленнєвого спілкування;
• удосконалювати художньо – мовленнєві навички при читанні віршів, в іграх-драматизаціях, театральній діяльності;
• вправляти в інтонаційній виразності,чіткій дикції;
• виховувати інтерес до літературного мовлення,вміння милуватись його красою і мелодійністю;
• впроваджувати в роботі інноваційні технології: мнемотехніку та моделювання;
• працювати в тісній співпраці з вихователями, психологом, музичним керівником та батьками.

Щоб виконання завдань було більш ефективним, визначила можливості використання як традиційних, так і нетрадиційних форм роботи з дітьми.

Один із улюблених жанрів художньої літератури, який я використовую в своїй роботі, є поетичне слово. Його використовую в різних формах роботи, на фронтальних, підгрупових та індивідуальних заняттях.

Використовую художнє слово при виконанні дихальних та артикуляційних вправ. Це допомагає уникнути нудних повторень звуків і складів, а перетворює цей процес в цікаву гру. Так, наприклад, при постановці звука «р», поряд з розвивальною іграшкою «Дятел», використовую коротенькі віршики. Дитина вживається в образ дятла і нудна робота перетворюється в цікаву гру. Відповідно до теми заняття з’являється то жук, то бджілки то комарик. «Казка веселого язичка» допомагає виконувати артикуляційні вправи, не думаючи про їх складність.

Читати повністю »

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ СПЕЦІАЛЬНИХ ГРУП

Розмову про світ дитинства дітей з особливими потребами слід почати з того, щоб нагадати усім нам просту істину: «Всі говорять про норму, але ніхто не може точно відповісти, хто до неї відноситься».

Пам’ятаймо про це, ведучи мову про дітей з особливими потребами. Важливо усвідомити, що кожна дитина, не залежно від особливостей свого психофізіологічного розвитку, повинна мати можливості розкрити себе, показати світу свої природні потенції, реалізувати свої творчі задуми.

Корекційно-розвивальна робота з розумово відсталою дитиною в ранньому та дошкільному віці спрямовується передусім на формування у неї пізнавальної сфери. Це передбачає спеціально організоване набуття дитиною чуттєвого та практичного досвіду, становлення наочних форм мислення у взаємозв’язку з формуванням предметних дій і мовленнєвим розвитком у процесі залучення дошкільника до різних видів діяльності, навчання, взаємодії та співпраці з ровесниками та дорослими, створення емоційно-позитивного спілкування.

Важливим завданням корекційно-розвивальної роботи є виховання у дітей елементарних навичок гігієни, самообслуговування, правильної поведінки, розвиток соціально-побутового орієнтування. Усе це є необхідними умовами розвитку розумово відсталої дитини та її підготовки до шкільного навчання.

Загалом корекція порушень та досягнення позитивних зрушень у розвитку розумово відсталої дитини відбувається за умови її культурного зростання, опанування суспільними надбаннями та цінностями, залученням до усіх сфер життєдіяльності людини. Особливе місце у цьому процесі має відводитися формуванню особистості дитини, передусім навичок і звичок правильної поведінки, у важливому значенні яких вона переконується у повсякденному житті.

Важливо, щоб вчинки та дії, поведінка і діяльність дитини набували рис довільності, регульованості словом, свідомістю. Розвиток окремих психічних функцій також має здійснюватись у цьому напрямі: через становлення вищих за організацією (довільних чи свідомо регульованих) форм психічної діяльності досягається корекція та розвиток пізнавальних процесів, що здійснюються на елементарному рівні. При цьому найбільших позитивних змін розвиток розумово відсталої дитини набуває тоді, коли спеціальна педагогічна робота з нею починається одразу, як тільки виявлено дефект, коли всі психофізичні функції перебувають у стадії становлення і ще не встигли закріпитися вторинні порушення, тобто похідні від основного (інтелектуального), ускладнюючи подальше зростання.

У корекційно-розвивальній роботі з розумово відсталими дошкільниками важливо дотримуватися етапності. Дитина розвивається у процесі спілкування з дорослим. Спілкування між дитиною та дорослим починається з емоційного контакту. Тому дуже важливо, щоб дорослий навчався комунікації з малюком та прояву до нього любові. Уже на кінець першого року життя емоційний контакт переходить у діловий, тобто стає основою співпраці, та набуває пізнавального характеру.

Формування співпраці розумово відсталої дитини з дорослим є головним завданням корекційної роботи. У дошкільному віці вирішення цього завдання починається зі створення первинної основи співпраці — емоційного контакту дорослого та дитини.

Складниками ефективного спілкування з дитиною є:

Контакт очей. Потрібно дивитися у вічі одне одному. Дитина використовує контакт очей з батьками та іншими людьми для емоційного підживлення. Уникання контакту очей слугує однією з перших ознак емоційних негараздів у дитини. Лагідний погляд дорослого знижує тривожність і зменшує страхи у дитини, зміцнює відчуття захищеності та впевненості у собі. Буває так, що батьки використовують контакт очей, коли дорікають чи сварять дитину, наполягають на чомусь. У результаті, на тлі зовнішньої покірності та слухняності у дитини може розвиватися депресія та невроз. Тому важливо враховувати як позитивну, так і негативну дієвість контакту очей.

Фізичний контакт. Потрібно торкатися руки дитини, погладжувати по голівці, обіймати. У повсякденному житті дитина обов’язково має відчувати ніжні дотики. Але ні в якому разі цей вид спілкування не потрібно використовувати надмірно та демонстративно — все має бути природним. Тоді дитина почуватиме себе спокійно та впевнено.

Пильна увага. Дитина має відчувати щире, небайдуже ставлення до неї та турботу з боку дорослих, готовність вчасно допомогти. Пильна увага — життєво важлива потреба кожної дитини. Якщо вона не відчуває такої уваги з боку дорослих, то хвилюється: дитині здається, що вона нічого не варта, що все навколо має більшу цінність, ніж вона.

У результаті вона не відчуває себе захищеною, порушується її емоційний та у цілому психічний розвиток. Вона стає замкнутою та має труднощі у спілкуванні з ровесниками; часто демонструє поведінку вкрай незалежну від дорослих, з якими спілкується. Деякі діти у ситуації дефіциту уваги стають докучливими та нав’язливими.

Дисципліна. Дитині необхідно вміти підкорятися певному алгоритму діяльності, виконувати взяті на себе зобов’язання.

Корекційна робота, спрямована на створення емоційного контакту між дорослим і дитиною, має набувати форм, відповідних віковим та особистісним особливостям кожної дитини. Зокрема, у дошкільному віці потрібно використовувати різні педагогічні прийоми, доступні для розумово відсталого дошкільника: дидактичні та рухливі ігри, ляльковий театр тощо. При цьому потрібно прагнути того, щоб емоційне спілкування якомога швидше перейшло у ділове, що базується на спільних діях дорослого та дитини, а потім і у справжню співпрацю. Лише за умови справжньої співпраці дорослого та дитини можна прищепити їй прагнення до навчання, навчити її опановувати способами засвоєння суспільного досвіду.

Корекція інтелектуального розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Джерело: https://super.urok-ua.com/metodichni-rekomendatsiyi-po-korektsiyno-rozvivalniy-roboti-z-ditmi-doshkilnogo-viku-z-porushennyam-intelektu/

ПІБ автора: Солтис Олена Євгеніївна

Посада: методист
Місце роботи: ДРУ”Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю “Пролісок”