‘Консультує спеціаліст :’

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

Щоб краще зрозуміти дитину, можна використати метод систематичного спостереження. 

 Для його проведення пропонуємо такі рекомендації.

 • Перш ніж робити якісь висновки про дитину, поспостерігайте за нею у різних ситуаціях. Ви помітите різницю між тим, як вона поводиться на вулиці, у кімнаті, а також під час спілкування з дорослими, братами, сестрами. Уваж­но спостерігайте за дитиною й умій­те вислухати її. Запитайте себе, як часто вона посміхається і що викликає у неї посмішку. Людина, яка рідко смі­ється, як правило, незадоволена собою і життям. Прислухайтесь до інтонації її голосу. Сум може свідчити про внутріш­ній дискомфорт.

 • Коли дитина потрапляє у сім’ю, нові батьки можуть виявити у неї ту чи іншу шкідливу звичку, що виникає внаслідок дефіциту материнської уваги і ласки. Це може бути смоктання пальця, язика, губи, одягу, постільної білизни тощо, крутіння і висмикування волосся, хитання головою з боку в бік, гризіння нігтів, онанізм. Малюк, позбавлений до­гляду, ласки, відчуває нудьгу або страх, тому шукає компенсацію, заспокоєння, відволікається доступними для нього засобами.                                                 

 Усунення таких станів потребує обов’язкової консультації з дитячим психіатром.

Батьки мають пам’ятати:

• Якщо є шкід­лива звичка, слід боротися зі звичкою, а не з дитиною. Безуспішною буде, ска­жімо, спроба намазати палець гірчи­цею, щоб подолати звичку смоктати палець. Водночас, не треба вимагати обіцянок відмовитися від шкідливої звички. Дитина обіцяє, однак змушена порушувати дане слово, оскільки звичка сильніша за неї. У такий спосіб форму­ється нова шкідлива звичка — порушу­вати обіцяне. Покарання лише усклад­нює ситуацію. Малюк починає вдаватися до шкідливої звички, щоб утішити себе після покарання, і ще більше усамітню­ється, страждає від того, що його не розуміє дорослий, гостро відчуває про­вину і невпевненість.
•  Усувати шкідливі звички потрібно терпляче, витрачаючи на це стільки часу, скільки вони формувалися. Не забувайте, що причиною цього є недос­татня увага. Отже, батькам треба бути дуже уважними до дитини і робити так, щоб у неї не було часу для шкідливих звичок. Якщо ви помітили, що вона усамітнилася, залучіть її до гри, заняття, сприяйте грі з однолітками.

 Запам’ятайте!

Боротьба зі шкідливою звич­кою — це боротьба з невпевненіс­тю, тривожністю, песимізмом.

Якщо дитина гризе нігті, їх необхідно коротко обрізати. Можна дозволити гризти кінець ручки, але стежити, щоб вона була чистою. Якщо дитині захо­четься погризти нігті, натомість запро­понуйте їй потерти долоні одна об одну. Якомога настійливіше слід спонукувати боротися з цією звичкою самостійно, пояснюючи шкоду, вказуючи на неесте­тичний вигляд пальців з обгризеними нігтями, вчити самоконтролю. Важливо підбадьорювати малюка: «Ти це обов’яз­ково подолаєш, не журися», активно до­помагати у складних ситуаціях, оскільки саме у них він найчастіше вдається до шкідливої звички. Нігті гризуть не­впевнені у собі діти. Тому боротьба з не­впевненістю — головна умова усунення цієї звички. Якщо малюк смокче палець, рекомендації такі самі. Найчастіше він це робить перед сном. Тому перед тим, як укласти його в постіль, запропонуйте активно порухатися або 10-15 хв. по­стрибати зі скакалкою.

     Підґрунтям шкідливих звичок найчастіше є знижений настрій, схильність до депресії. Тому все, що сприяє хорошому настрою, допома­гає усувати шкідливі звички. 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

 

Підготували: музичні керівники Марченко О.І. і Журавель О.В.

 

Здебільшого діти молодшого дошкільного віку не вміють слухати музику і робити відповідні щодо прослуханого висновки. У них відсутня чистота інтонування мелодії, практично немає координації між слухом і голосом, емоційного відгуку на музику.

Тому під час спеціально організованої музичної діяльності в дошкільному закладі у дитини виникають позитивні емоції, що відображаються на її психічному стані, тобто перетворюються на емоційно-естетичні враження.

І тут на допомогу педагогам має прийти сім’я. У сім’ї засвоюється 60% усього обсягу різної інформації, в тому числі і музично-естетичної, прищеплюється музичний смак.

Емоційне здоров’я дитини залежить від того, яку інформацію вона отримує: позитивну чи негативну, які емоції переживає.

Музика, пісні, казки – це той матеріал, який приносить дитині радість, викликає лише позитивні емоції, задоволення, сміх.  Пропускаючи все це через свої почуття і емоції, дитина вчиться бути щасливою.

  

Тому батьки повинні:

 

1. Співати частіше дітям колискові на ніч.
2. Співати улюблені знайомі дитячі пісні всією сім’єю разом з дитиною.
3. Прослуховувати разом з дитиною зразки класичної музики, спонукати до висловлювання думки дитини про прослуханий твір.
4. Заохочувати дитину до міркувань про почуту музику.
5. Слухати з дитиною музичні казки.
6. Розучувати з дитиною невеличні народні заклички, примовки, співаночки тощо.

 

 

Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

1. Приділяйте дитині якомога більше часу. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

2. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

3. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення.

4. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

5. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

6. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

7. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

8. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

9. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

10. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

11. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

№ за/п	Дні тижня	Групи	Термін проведення	Відповідальний: музкерівник
1.	21.12. 2021 р. Вівторок	Група «Малятко» (3-й рік)	09. 15	Журавель О.В.
2.	21.12. 2021 р. Вівторок	Група «Калинка» (6-й рік)	10.15	Журавель О.В.
3.	22.12. 2021 р. Середа	Група «Бджілка» (4-й рік)	09.15	Марченко О.І.
4.	22.12. 2021 р. Середа	Група «Мережана хатка» (ЗПР)	10. 30	Марченко О.І.
5.	23.12. 2021 р. Четвер	Група «Барвінок» (4-й рік)	09. 15	Журавель О.В.
6.	23.12. 2021 р. Четвер	Група «Сонечко» (5-й рік)	10.15	Журавель О.В.
7.	24.12. 2021 р. П’ятниця	Група «Веселка» (4-й рік)	09.15	Марченко О.І.
8.	24.12. 2021 р. П’ятниця	Група «Джерельце» (логопедична)	10. 30	Марченко О.І.

 

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

 

Процес спілкування є багатомірним і багаторівневим, звідси і широка диференціація: спілкування пряме і побічне, неопосередковане й опосередковане, ділове і особисте, міжперсональне і міжгрупове.

У спілкуванні люди виявляють, розкривають, розвивають і формують свої якості, оскільки спілкуючись, Людина засвоює загальнолюдський досвід (соціалізація), суспільні норми, що складалися історично, цінності, знання й способи діяльності. Спілкування, як предметна діяльність, – найважливіший фактор соціальної взаємодії (соціалізації). Спілкування, взаємодія за своїм призначенням багатофункціональні: це і пізнання людьми у спілкуванні предметного світу, і взаємопізнання, формування міжособистісних відносин і вплив людини одна на одну.

У спілкуванні має значення комунікативна компетентність, яка характеризується як передача – прийняття значень інформації, що містять два аспекти: предметний, або змістовний, та інтерпретаційний.

Інтерпретаційний аспект комунікації пов’язаний з тим смислом, який надають учасники спілкування тим, кому передають інформацію, тим самим впливаючи на характер і зміст соціальної взаємодії.

Підвищення комунікативної культури відбувається впродовж життя людини в результаті того, що індивід шляхом проб і помилок засвоює правила взаємодії, зміст міжособистісних ролей, формує репертуар поведінкових дій, удосконалює комунікативні засоби, засвоює поняття та виробляє вміння пристосовуватись до стресових впливів тощо. Проте цей процес у повсякденному житті є стихійним, неусвідомлюваним і часто малоефективним. Вироблення професійної комунікативної культури можливе лише з урахуванням власної схильності до певної манери спілкування та усвідомлення її недоліків, які можуть бути завуальовані.

Комунікативна культура – це важлива невід’ємна складова загальної культури особистості, яка дозволяє людині правильно орієнтуватися в будь-якій комунікативній ситуації, уміло використовувати комунікативні знання й уміння, враховуючи індивідуальні комунікативні особливості учасників цієї ситуації.

Слід враховувати, що ділове спілкування – це складний, багатоплановий процес взаємодії між людьми на основі обміну інформацією в сфері професійної діяльності; організація спільної діяльності з урахуванням функціональних якостей партнерів по спілкуванню. Функції ділового спілкування: контактна; інформаційна; спонукальна; координаційна; функція розуміння; емотивна; функція встановлення стосунків; функція надання впливу.

Професійна комунікативна культура складається з таких показників (за Т.І. Івановою).

Рівноправність. З людиною можна спілкуватися, маючи на увазі тільки свої інтереси. Це умовно називається “Я-підхід”. Однак можливий і так званий “Ви-підхід”, коли не забуті інтереси партнера. Прагнення домогтися тільки свого й ігнорування чужих потреб призводить до маніпулювання й тиску на партнера. Це нікому не подобається. У результаті – конфронтація й боротьба. Пам’ятаючи ж про інтереси іншого, людина буде шукати компроміс. При цьому співрозмовник буде теж схильний до поступок і співробітництва. Отже, у будь-яких зіткненнях і конфліктах спочатку з’ясуйте наміри й очікування вашого партнера і його побоювання. Викладіть йому свої інтереси й страхи. А потім разом з ним шукайте варіанти рішення, які найбільшою мірою задовольняють обидві сторони.

Толерантність. Згадайте, як часто нас дратують будь-які прояви “неправильної” поведінки людей. Своє сприйняття людина вважає за еталон і оцінює з цих позицій чужі вчинки й думки в категоріях “погано”, “неправильно”, “чорне – біле”, приймаючи суб’єктивні критерії за об’єктивні. Такі люди безапеляційно дають оцінку співрозмовникові, не сумніваючись, що власна позиція, бачення реальності – правильні й об’єктивні. Треба розглядати прояв різних стилів поведінки в конфліктних і стресових ситуаціях, коли необхідно щось доводити, переконувати партнера. У чому полягає типова помилка в подібній ситуації? Люди так переконують свого партнера по конфлікту, ніби перед ними чистий аркуш паперу. Але необхідно пам’ятати, що в партнерів є свої погляди з цього питання, свої цінності.

Культура спілкування людини виражається в тім, щоб не тільки ігнорувати настанови партнера, але й дбайливо ставитися до них. Настанови, погляди, позиції партнера спочатку визнаються: “Так, ви, напевно, праві”. Але потім доцільно переконати його вагомими доказами. Отже, толерантна людина терпима, вона розуміє, що всі люди неповторні й самобутні. Тому вона не висловлює оцінки дій іншого, усвідомлюючи їх відносність, а виражає лише свої почуття з приводу цих дій, а також поважає погляди партнера по спілкуванню.

Гнучкість. Конфлікт – це зіткнення позицій, інтересів. У ньому завжди є протиріччя, які потрібно розв’язати. У процесі пошуку рішення люди пропонують свої варіанти. Ніхто не може представити все поле альтернатив. Людина із досить закритими поглядами, бачачи лише частину, приймає її за ціле й не допускає можливості інших варіантів. “Я не бачу, значить, цього не існує”. З такими людьми спілкування утруднене, вони нетерпимі до людей, негнучкі, відкидають усе, що не узгоджується з їхньою позицією. Отже, чужу позицію, нехай і помилкову, краще не відкидати відразу, а прийняти як новий підхід. Тільки виявивши всі можливі альтернативи, потрібно шукати кращу з них. Але для цього потрібно разом з опонентом домовитися про загальні критерії оцінки. Ними можуть бути загальні інтереси, що завжди знайдуться за будь-яких розбіжностей.

Референтність. Референтність виступає як джерело влади. Щоб мати сильний вплив на інших, потрібно стати для них референтною особистістю.

Як цього домогтися? Референтних для нас людей відрізняє те, що вони до нас добре ставляться, поважають і тим самим демонструють свою віру в добре в нас, довіряють нам і цю довіру ми хочемо виправдати. Вони відповідають нашим очікуванням. Отже, щоб стати референтною людиною для оточуючих, потрібно намагатися бачити в них хороше, підкреслювати їхні гарні риси. Люди поводяться відповідно до того, чого очікують навколишні. У психології це називається ефектом Пігмаліона.

Інтернальність. У конфліктах завжди неминуче питання “Хто винен?”. Відповідь на нього шукають обидві сторони. Саме на зіткненні думок з цього питання розпалюються емоції. Провина може перебувати в тобі самому або поза тобою (в інших людях і обставинах, особливостях ситуації, випадковості). У поясненні причин конфлікту не звалюйте все на зовнішні обставини й інших людей. Приймайте персональну відповідальність за свої дії в конфлікті. Здатність прийняти провину на себе, попросити вибачення – це властивість зрілої особистості. До того ж, цей прийом обеззброює.

Етичність. Людина з високо розвиненою комунікативною культурою поведінки ніколи не буде принижувати іншу, не стане використовувати обман, маніпуляцію, нечесні прийоми. Це не етично. Неетична поведінка не тільки принижує того, хто використовує ці прийоми, але й руйнує його особистість. Культурна людина розуміє, що кожний має сильні й слабкі сторони, і навіть у конфлікті звертається до сильних сторін особистості, не зачіпаючи слабких.

Доброзичливість – здатність не тільки відчувати, але й показувати людям своє доброзичливе ставлення, повагу й симпатію, уміння приймати їх навіть тоді, коли не схвалюєш їхніх вчинків, готовність підтримати інших.

Автентичність – уміння бути природним у стосунках, не ховатися за масками або ролями, відкрита демонстрація іншим свого ставлення до різних проблем і людей, здатність бути самим собою в контактах з оточуючими.

Ініціативність – схильність до діяльної позиції в стосунках з людьми для того, щоб “йти вперед”, а не тільки реагувати на те, що роблять інші; здатність установлювати контакти, не чекаючи ініціативи з боку оточуючих; готовність відкрити свій внутрішній світ іншим, тверда переконаність у тім, що відкритість сприяє встановленню здорових і міцних стосунків з оточуючими, щирість, уміння говорити про свої думки й почуття.

Самопізнання – дослідницьке ставлення до власного життя й поведінки, прагнення скористатися для цього допомогою з боку оточуючих, готовність приймати від них будь-яку інформацію про те, як вони сприймають тебе, але водночас – уміння бути автором своєї самооцінки; ставлення до конфронтації з іншими людьми, її подолання, що є новим цінним досвідом для більш глибокого самопізнання.

Емпатійність – відсутність страху при безпосередньому зіткненні з почуттями інших людей, уміння не тільки відчувати щось у спілкуванні з людьми, й показувати це, виражати готовність приймати емоційну експресію з боку інших, але при цьому не намагатися нав’язувати оточуючим свої почуття.