‘Сторінка практичного психолога’

1. Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі (дитячому садку), а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

2. Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи (дитячого садочка), то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. 

3. Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

4. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю або принаймні друзям. 

5. Також не слід  у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як “хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе”, “дівчинка не повинна сама захищатись” та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Емпатія (греч. empatheia – співпереживання) – збагнення емоційних станів іншої людини, здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

Емпатія – це пізнання людиною внутрішнього світу інших людей, їх думок і відчуттів, співпереживання і співчуття по відношенню до інших людей.

Співчуття спонукає людину до допомоги іншому. Чим стійкіші альтруїстичні мотиви, тим ширше громадянство, яким він, співчуваючи, допомагає.

Здатність до емпатії розвиває проникливість – здібність до швидкого і адекватного пізнання людей і відносин, до прогнозування поведінки людини. На рівні особових характеристик проникливість припускає наявність гуманістичної спрямованості людини, ціннісних орієнтації, вольових рис вдачі.

Як компонент висококваліфікованого спілкування проникливість припускає ряд умінь: уважно слухати людей, враховувати вікові і індивідуальні особливості співбесідників і ін.

Процес емпатії за своїм змістом є інтелектуальним і емоційним. При цьому емоції і відчуття однієї людини нетотожні тим, які переживає інша людина.

Розрізняють три рівні емпатії:

•  розуміння емоційного стану іншої людини (когнітивний рівень);
•  співпереживання або співчуття (афектний рівень);
•  активна допомагаюча поведінка (поведінковий рівень). Виділяють дві форми емпатії: гуманістичну і егоїстичну.

Гуманістична емпатія виражається в співчутті, жалості, потребі в благу іншої людини, а егоїстична емпатія – це прагнення задовольнити свої особові потреби.

Для молодших школярів найбільш характерна егоїстична емпатія, а для підлітків – гуманістична.

Емпатія як особова властивість має біосоціальну природу і піддається певною мірою цілеспрямованому формуванню. Для виховання гуманістичної емпатії треба накопичувати етичний досвід;

Ш. А. Амонашвілі ввів для учнів «Уроки людяності», на яких вони осягають, відчувають важливість і красу людських відносин, людської взаємності, визначають свою моральну позицію, вправляються в етично-моральних вчинках.

Емпатія необхідна в демократичному суспільстві для прояву таких загальнолюдських якостей, як альтруїзм, гуманізм і доброта.

СОЦІАЛЬНО РОЗВИНЕНИЙ ДОШКІЛЬНИК ЗДАТЕН:

1) приймати соціальні правила й норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;

2) виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;

3) орієнтуватися у своїх правах та обов’язках;

4) поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко, реагувати на їхні слова та дії адекватно, вислуховувати, погоджуватись, обстоювати власну думку, домовлятися, укладати угоди;

5) виявляти толерантність, емпатію, здатність радіти за інших;

6) оптимістично ставитися до труднощів, мобілізуватися для їх подолання, проявляти витримку у стресових ситуаціях;

7) розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;

8) у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися тощо.

ОЗНАКИ АССОЦІАЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА:

• нехтує своїми обов’язками, не виконує обіцянок;
• присутня тяга до насолод і гострих відчуттів, без обмежень і затримок;
• не приймає критику, ворожий до людей, які прагнуть тримати в соціально припустимих рамках;
• має нестійкі бажання – від бурхливих афектів до нудьги, роздратування, злості;
• виявляє граничний егоїзм, себелюбство, нескромність;
• застосовує силові методи розв’язання конфліктів;
• з’являється користолюбство в будь-яких звичних діях.

Джерело: журнал «Психолог дошкілля» №№1-2 (138-139), січень-лютий 2021 р., стор. 14-15.

ДО ТИЖНЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ “Я ВІДКРИТИЙ ДО ТЕБЕ”

Підготувала: практичний психолог Компанець К. М.

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково-педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином. Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином.

Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають її права. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

Ліберальний стиль (хаотичний) виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

Для гармонійного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов’язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість. Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пущений на самохід, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюють можливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини. Він сприяє  розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підлітки набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, а це часто ображає батьків. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, толерантно та з розумінням ставитись до її думки, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Карантин під час коронавірусу – це не просто сидіння вдома. 

Дуже важливо розуміти, як саме організовувати простір і час дітей вдома.

Про це розповіла дитяча психологиня Світлана Ройз в інтерв’ю Марії Єфросиніній для UNICEF: “Зараз багато моїх знайомих намагаються судорожно організовувати простір і дні дітей. А насправді є правило: дітям треба дати можливість, по-перше, відпочити, по-друге, теж відреагувати свою тривогу, а по-третє, їм треба дати можливість нудьгувати“.

За словами Ройз, якщо ми починаємо розважати дитину, то позбавляємо її власної енергії і насолоди від власних дій. 

За її словами, активність дітей треба зараз очолити. Дати їм можливість битись подушками і самим долучитися до цієї гри, дозволити стрибати на ліжку. “Це збереже нам певну кількість нервових клітин”, – додає Ройз. 

Пропоную Вам для використання ресурси, які знайшла “Українська правда. Життя” для допомоги в роботі з вашими дітьми, щоб не збожеволіти від постійого “Ну мам”, “Ну тат”, а дітям з цікавістю провести час, і вільний період від роботи прожити з цікавістю разом.