‘Сторінка практичного психолога’

Підготувала: практичний психолог Наталія Ісаєва

Через карантин змінився звичний розпорядок дня і у батьків, і у дітей. За відчуттям цей час схожий на період розслаблення або відпустку, та не варто забувати про певні правила, – говорить дитячий психолог Ксенія Рубель. В ефірі Українського радіо “Рось” вона дала декілька рекомендацій щодо того, як налаштувати себе і дитину на новий режим дня, заохотити до занять та організувати дозвілля.

За словами психологині, розпорядок дня має бути і для дітей, і для батьків, зважаючи на те, що вони зараз проводять багато часу разом.

На що варто звернути увагу:

• не варто дозволяти дітям під час карантину спати до обіду, оскільки продуктивний час для навчання і розвитку дошкільнят саме в першій половині дня.
• Найкраще працює власний приклад батьків: прокинулися вранці – зробили зарядку. Не забуваємо про гігієну.
• Графік повинен бути таким, щоб дитина мала певні межі, у яких вона буде більш організованою, тоді батьки будуть встигати більше, і малеча отримуватиме достатньо уваги.
• Обідній сон обов’язковий, він додасть сил вашій дитині. Вечірній сон не пізніше 21:00 – 21:30.

У дошкільному віці діти найбільш емоційні. Знаходитись в іншій кімнаті, самостійно гратися і належати самим собі діти зазвичай довго не можуть. У них виникає чимало запитань, на які комусь треба відповідати. До того ж, це небезпечно. Тож, якщо ви працюєте вдома, не залишайте надовго дитину саму, краще залучіть рідних, аби вони придивилися за малюком, зазначає Ксенія Рубель.

• Намагайтесь працювати, коли дитина відпочиває, або знаходиться під наглядом інших членів родини.
• Якщо дитина не хоче займатись, не варто її змушувати. Краще поверніться до цього пізніше. Головне – це спокій та порозуміння!
• Заняття для дошкільнят мають максимально проводитись у формі гри. Якщо дитині буде не цікаво – вона нічого не засвоїть.

  Спробуйте:

  • запропонувати дитині бути вихователем. Аудиторію можна створити з іграшок. Для того щоб навчати, їй доведеться навчитись самій як правильно мити ручки або рахувати.
  • Не відштовхувати дитину під час приготування їжі, навпаки залучіть її до процесу, і використайте це для навчання. Приміром, запропонуйте дитині перекласти макарони в інший посуд та порахувати. Залучайте дитину до будь-якої роботи та просіть про допомогу.
  • Не нав’язувати дитині хибні стереотипи: “ти заважаєш”, “ти зробиш не так як треба”, “ти не зможеш”. Через вашу відмову вона може втратити інтерес до заняття.
  • Дайте можливість татові також брати участь у вихованні та навчанні дитини. Допоможіть їм з малюком домовитися та організувати спільне проведення часу.

  

Януш Корчак (літературний псевдонім Гернріха Гольдшміта) – польський дитячий лікар, педагог, письменник громадський діяч. Це приклад Вихователя з великої літери. «Нема дітей – є люди», – у цьому короткому афоризмі Корчака закладений глибинний зміст його педагогічних поглядів. Саме на повазі до особистості дитини Януш побудував систему виховання у заснованому ним «Будинку сиріт». Це була особлива дитяча країна з самоуправлінням, газетою, громадським судом, перед яким, до слова, поставали не лише діти, але й дорослі, які порушили права дітей. Втім найпоширенішим вироком цього суду було прощення…

Гуманним та здатним до прощення Корчак залишався до останніх хвилин життя. Навіть коли у 1942-му його разом із 200 вихованцями та другом і помічницею Стефанією Вільчинською депортували з Варшавського гетто до Треблінки – фашистського табору смерті Умшлагплац… Напередодні вивозу Януш запише у своєму щоденнику про німецького солдата: «Я поливаю квіти. Моя лисина у вікні – така чудова ціль. У нього рушниця. Чому він стоїть спокійно і дивиться? Нема наказу? А можливо, до війни він був сільським учителем, можливо, нотаріусом або двірником на вулицях Лейпцига або офіціантом у Кельні? Що б він зробив, якби я кивнув йому головою, дружньо помахав рукою? Можливо, він і не знає, що все так, як воно є. Він міг приїхати тільки вчора, здалеку…».

Януш Корчак міг врятуватися від смерті. Допомогу йому пропонували неодноразово, і німецькі шанувальники його літературної творчості зокрема… Але видатний педагог йшов зі своїми вихованцями пліч-о-пліч завжди, навіть коли їх привели до газової камери…

Любити дітей, бачити в них світло завжди, не зважаючи ні на що – заповідав Януш Корчак у своїх працях.

Після всього сказаного можна більше нічого не знати про Корчака. Пропонуємо вам ознайомитися з принципами виховання дітей, рекомендованих цією неймовірною людиною.

Джерело: https://dity.te.ua/10-zapovidei-yanusha-korchaka-dlya-batkiv; https://starylev.com.ua/club/article/10-zapovidey-yanusha-korchaka-dlya-batkiv

 

Підготували: практичний психолог Ісаєва Н.В., вихователь-методист Васильєва Н.А.

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном “боулінг розуміють агресивну поведінку щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з однолітками і дорослими не лише у дошкільному закладі, але й у школі і протягом усього їх подальшого життя. Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до дитячого садка (школи) або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.

• Вони не беруть участь у спільній діяльності, іграх.
• Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. 
• Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.
• Може почати говорити про те, що не хоче ходити до дитячого садка, не проявляє бажання брати участь у заходах, в яких приймають участь інші діти.
• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів.
• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
• Обмальовані руки або специфічні малюнки.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». 

У дошкільному закладі і початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно педагог починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок дитячого психолога, вихователя, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і у навчальному закладі.
• Атмосфера в групі (класі). Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя (вчителя), в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

 Булінг у цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 

44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе. 

 Що робити батькам

 У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз.
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до навчального закладу.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити педагогам

Завдання педагогів – відслідковувати ситуацію. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви. 

Перед початком навчального року проведіть з дітьми ігри, шоб визначити, хто з ким дружить, поділившись з тією дитиною своєю іграшкою. Коли вихователь проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в групі жертва, хто агресор, хто є лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо: 

• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.
• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з педагогами, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

 Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, не хочуть відвідувати дошкільний заклад.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

• В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

 

• Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

 

• Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

 

• Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

 

• Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

 

• Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

 

• Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

 

• Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

 

• Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім’ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

 

• Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

 

• Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

 

• Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

 

• Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

 

• Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

 

• Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку.

• Передусім слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

 

• Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

 

• Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім’ї як про радісну, очікувану подію.

 

• Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

 

• Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

 

• Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

 

• Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.

 

• Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.