‘Сторінка вчителя-дефектолога’

postheadericon «ДОПОМАГАЄМО ДІТЯМ СТАТИ САМОСТІЙНИМИ»

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

(дітей групи з ЗПР)

Підготувала: вчитель-дефектолог Чмих Н.В.

  Успіх колективного навчання дітей з затримкою 3915психічногорозвитку багато в  чому залежить від того, наскільки чітко організована наступність у роботі вчителя – дефектолога, вихователів і батьків.

     У дітей з ЗПР ослаблена пам’ять, не сформована  довільна увага, відстають у розвитку розумові процеси, тому необхідно закріплювати вивчений матеріал, як у дитячому садку, так  і вдома. Для цього задаються домашні завдання на повторення вивченої теми.

    Пропонуємо Вам, шановні батьки, рекомендації, які допоможуть під час роботи вдома з Вашою дитиною.

  • Спочатку завдання виконуються дитиною з активною допомогою батьків, поступово привчаючи дитину до самостійності.
  • Необхідно привчати дитину до самостійного виконання завдань. Не слід поспішати, показуючи, як потрібно виконувати завдання. Допомога повинна носити своєчасний характер.
  • Важливо визначити, хто саме з дорослого оточення дитини буде з нею займатися за завданнями  дефектолога.
  • Час занять – 15-20хв. Має бути закріплено в режимі дня. Постійний час занять дисциплінує дитину, допомагає засвоєнню навчального матеріалу.
  • Заняття повинні носити цікавий характер.
  • При отриманні завдання необхідно уважно ознайомитися з його змістом, переконатися, що Ви зрозуміли його.
  • Якщо виникають труднощі, то консультуватися у педагога.
  • Підберіть необхідний наочний дидактичний матеріал, посібники, які рекомендує вчитель – дефектолог. (Це можуть бути лічильні палички, іграшки, будівельний матеріал).
  • Заняття повинні бути регулярними.
  • Закріплення знань може проводитися під час прогулянок, поїздок, по дорозі в дитячий сад. Але деякі види занять вимагають обов’язкової спокійної обстановки, а також відсутності відволікаючих чинників.
  • Заняття повинні бути нетривалими, не викликати стомлення і пересичення.
  • Необхідно чергувати заняття з розвитку мовлення з завданнями з розвитку уваги, пам’яті, мислення, заняття з математики.
  • Необхідно дотримуватися єдиних вимог, які пред’являються дитині.
  • У дитини з ЗПР практично завжди порушено мовлення, тому необхідно щодня тренувати дитину  у виконанні артикуляційної гімнастики.
  • Вправи обов’язково виконуються перед дзеркалом.
  • Особлива увага приділяється не швидкості, а якості і точності виконання артикуляційних вправ.
  • Важливо стежити за правильністю виконання рухів: без супутніх рухів, плавно, без зайвої напруги або млявості, стежити за повним обсягом рухів, за точністю, темпом вправ, часто – під рахунок дорослого.
  • Кожну артикуляційну вправу рекомендуємо виконувати спочатку повільно, потім темп прискорювати.
  • Вправа виконується 6-8 разів по 10 сек. (Можна більше). Для кращого виконання вправи робляться спільно з дитиною, старанно показуючи і пояснюючи кожен рух.
  • Для закріплення поставленого  звука  в складі, слові необхідно повторювати мовний матеріал не менш 3-х разів.
  • При вимові потрібного звука слід вимовляти звук в складі або слові голосніше, навмисно виділяючи голосом.
  • Зошит для закріплення матеріалу необхідно утримувати в аккуратному вигляді.

 

Шановні батьки! Будьте терплячі з дитиною, доброзичливі, але досить вимогливі.

Відзначайте найменші успіхи, вчіть дитину долати труднощі.

Своєчасно консультуйте дітей у лікарів, до яких направляє учитель – дефектолог.

 Бажаємо  Вам успіхів!

9df29e679151

postheadericon «ПРАВИЛА РОБОТИ З АУТИЧНОЮ ДИТИНОЮ»

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ДОРОСЛИХ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 
m52919700

1. Приймати дитину такою, якою вона є.

2. Виходити з інтересів дитини.

3. Дотримуватися визначеного режиму і ритму життя дитини.

4. Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують відчуття безпеки дитини).

5. Навчитися уловлювати найменші вербальні і невербальні сигна­ли дитини, що свідчать про її дискомфорт.

6. Частіше бути присутнім у групі чи класі, де займається дитина.

7. Якомога частіше розмовляти з дитиною.

8. Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчання.

9. Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовую­чи чітку наочну інформацію (схеми, карти тощо).

10. Уникати перевтоми дитини.

9df29e679151

postheadericon «ЩО РОБИТИ, ЯКЩО У ВАШОЇ ДИТИНИ-ДОШКІЛЬНИКА АУТИЗМ?»

ПОРАДИ БАТЬКАМ

52893246_858013bd2d39

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

  • Вірити у свої сили й набратися терпіння.
  • Звернутися до фахівців (психологів, дефектологів), яким Ви до­віряєте.
  • Проводити корекційну роботу, що має бути особливо інтенсив­ною на початкових етапах. Така робота не повинна обмежуватися тільки плановими заняттями. Цілий день Ви можете навчати, спрямо­вувати свою дитину.
  • Аутичним дітям складно пристосовуватися до мінливих умов, тому намагайтеся зробити їх максимально однаковими вдома та у садочку.

     Пам’ятаємо, що з аутизмом дитини можна «боротися» тільки одним способом вірою та терпінням з боку вихователів та батьків. Прикладом успішного результату можуть стати досягнення відомих людей, наприклад одного з найбільш заможних мешканців планети Білла Гейтса. Немає ні­чого неможливого для тих батьків та вихователів, які набралися терпіння і бажання, щоб допомогти дошкільнику-аутисту розкрити свій потенціали та реалізувати здібності.

 9df29e679151

postheadericon ПРАВИЛА РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ

ШПАРГАЛКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 

     Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.detia-80

  • Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
  • Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
  • Будьте драматичним, експресивним педа­гогом.
  • Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з до­рослим.
  • Використовуйте тактильний контакт (еле­менти масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
  • Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
  • Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
  • Заохочуйте дитину відразу ж, не відкла­даючи на майбутнє.
  • Надавайте дитині можливість вибору.
  • Завжди залишайтеся спокійним.
  • У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевне­ність дитини у своїх силах.
  • Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
  • Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на пев­ний відрізок часу, щоб вона могла його за­вершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій вико­ристовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (напри­клад, робота з кубиками, розфарбовуван­ня, читання тощо).
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
  • Уникайте скупчення людей. Дитині склад­но перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
  • Під час ігор обмежуйте дитину лише од­ним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
  • Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
  • Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі про­гулянки, біг, спортивні заняття.
  • Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
  • Зробіть усе можливе для підвищення само­оцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо без­упинно її виправляють.
  • Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
  • Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
  • Завдання мають бути простими і конкрет­ними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
  • Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
  • У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.

       ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дити­ною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, за­охочення до потрібних дій.

      Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки назва­ним заходам.

 9df29e679151

 

postheadericon ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА І ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ЇЇ ПОВЕДІНЦІ

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

     До гіперактивності призводить пору­шення нервової системи, яке полягає у неповно­цінності процесів гальмування і detia-254різкому пере­важанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає кон­центрації,   довільності    уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз дія) — адекватно координована дія, що супроводжується роз­горнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.

     Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидю­чістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може вси­діти на місці, відволікається сама та відволікає то­варишів.

    Отже, гіперактивність виявляється через над­мірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні над­мірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнур­ки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.

     Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у пове­дінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто губ­лять особисті речі.

      Гіперактивні діти праг­нуть уникати завдань, що потребують тривалих ро­зумових зусиль. Характерною особливістю розу­мової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., по­тім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енер­гію для наступного циклу. У цей час дитина відво­лікається і не реагує на вихователя. Потім розумо­ва діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впа­дати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час ру­хатися, крутитися тощо.

       Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно ла­більні — у них часто змінюється настрій. До під­літкового віку підвищена рухова активність у біль­шості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.

    Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром тра­пляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.

     Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої бі­ганини. boyВона штовхає, смикає дітей, часто є вину­ватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми галь­мування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Ди­тина часто діє, не замислюючись про наслідки. По­ганого у собі не помічає, тому покарання сприй­має як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її ка­рають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоці­альною поведінкою.

       У колективі гіперактивна дитина є джерелом по­стійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їх­ню непередбачуваність. Часто у дитячих колекти­вах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкува­тися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

 Причини виникнення гіперактивності:

•   генетичні чинники;

•   біологічні особливості будови і функціону­вання головного мозку;

•   пологові травми;

•   інфекційні захворювання, перенесені ди­тиною у перші місяці та роки життя; Ш   виснажливі соматичні захворювання;

•   фізичні та психічні травми;

•   психосоціальні проблеми — стосунки бать­ків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;

•   несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.

       Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

 9df29e679151

 

 

Погода в нашому місті
Архіви публікацій