Людмила Ковальова, практичний психолог КУ СОР Сумського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

• Прийміть ситуацію, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуй­те, як із цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває інтуїтивно. Якщо не хочете, щоб дитина росла нервовою, похмурою, намагайтесь знайти в собі сили оптиміс­тично дивитися в майбутнє.

• Ніколи не жалійте дитину лише тому, що вона не така, як усі. Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що усі члени родини мають можливість для саморозвитку та повноцінного життя.
• Організовуйте побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від особистого життя. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дає змо­гу, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших. Вирішуйте всі справи разом із нею.
• Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосувальну активність; допомагайте в пошуку прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.
• Пильнуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійте­ся відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається дитина. Продумайте, чи всі вони обґрунтовані, чи є можли­вість скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем чи психологом.
• Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ані телевізор, ані радіо не замінять вас.  Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
• Не відмовляйтеся від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радощам.
• Частіше дослухайтесь до порад педагогів та психологів. Певне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та вмінь. Більше читайте, проте не лише спеціалізовану літературу, а й художню.
• Спілкуйтесь із родинами, де є діти-інваліди. Це важливо не лише для вас, а й для дити­ни, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.
• Не докоряйте собі. В цьому разі зростає ймовірність, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та примножить страждання. У тому, що дитина хвора, ви не винні.

Джерело: журнал «Психолог дошкілля» № 10/2015 рік

- коментарі до “ПОРАДИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ-ІНВАЛІДІВ”