Author Archive

1. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови наслідуючи, слу­хаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілку­ються з нею. розмовляють. Виявляйте го­товність слухати.

3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладають­ся основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

5. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтах тощо

6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

7. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

9. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

11. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання

12. Запровадьте для дитини вдома єди­ний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

13. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

14. Необхідною умовою емоційно-вольо­вого розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

15. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Значення кольору.

Про емоційний стан свідчить використання дитиною різних тонів. Малюк, який обирає жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Жовтий вказує на позитивні емоції, безпосередність, допитливість. Психологи вважають даний колір одним із оптимальних дитячих виборів, який свідчить про сприятливу соціальну атмосферу, що оточує дошкільника. Часте зустрічання рожевого кольору в дитячому малюнку пов`язане із проявом м`якості, ніжності, жіночності, слабкості, емоційності. Вибір помаранчевого притаманний природженим оптимістам та життєлюбам. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Любителі червоного дуже експресивні, мають розвинену силу волі, відзначаються підвищеною активністю. Вибір у малюнку цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вибір дитиною синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, вони рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними видами діяльності. Часте використання синього та блакитного свідчить про зосередженість дитини на внутрішніх проблемах, потребу у спокої, рівновазі, самоаналізі. Зелений в малюнку дошкільника свідчить про незалежність, наполегливість, впертість. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм.  Вибір темно – зеленого кольору, в свою чергу, може свідчити про замкненість дитини, відчуття своєї незрозумілості тому соціальному середовищу, до якого вони належать. Діти, які часто віддають перевагу фіолетовому кольору, мають здатність до підвищеного фантазування, добре розвинені інтуїтивні відчуття. Дошкільники відзначаються багатим внутрішнім світом, артистизмом, дуже чутливі. Насичений фіолетовий колір, яким зафарбовані досить великі ділянки малюнка, може свідчити про напругу, яку відчуває дитина. Обранння дитиною коричневого свідчить про її спокій, стриманість, хоча інколи надмірне його використання вказує на присутність негативних емоцій. Діти, які часто обирають цей колір, зазвичай, є повільними та фізично слабкими. Часте використання чорного кольору, жирне, штрихування, що продавлює папір, закреслення, сигналізує про підвищену тривожність дитини, пригніченість, емоційний дискомфорт. Надмірність сірого в малюнку є ознакою байдужості, відстороненості дошкільника, бажання втікти, не помічати того, що турбує. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті.
Дорослому завжди варто враховувати достатню наявність кольорового вибору перед дитиною в момент діагностики та індивідуальне інтелектуальне сприйняття кожної окремо взятої особистості.

Натиск на олівець.

Слабкий, невпевнений натиск, лінії, які часто перериваються, свідчать про боязкість, невпевненість дитини, швидку психічну виснаженість. Якщо дошкільник часто витирає те, що намалював, це є ознакою тривожності. Жирні контури зображень, які сильно продавлюють папір, можуть бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. Якщо в малюнку зустрічаються дірки від олівця – це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

Розмір малюнка та місце розташування найважливіших деталей.

Маленький малюнок в кутку аркуша свідчить про низьку самооцінку, депресію. Великий – тривожність, стресовий стан, імпульсивність, гіперактивність. Зображення у верхній частині аркуша – висока самооцінка, дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» – ознака емоційного неблагополуччя діагностованого.

Деталізація зображень та темп виконання завдання.

Якщо подробиць багато – у дитини, швидше за все, живе уява, творча спрямованість (хоча, не виключенням, є прояв демонстративності). Надмірна деталізація свідчить про тривожність, фригідність, перфекціонізм дошкільника. Якщо дитина працює повільно, але старанно, це говорить про особливості її темпераменту, а от повільне і мляве, без інтересу малювання – ознака пасивності, виснаженості нервової системи або депресивного стану.

Сьогодні, 03 лютого, в дошкільному закладі відбувся майстер-клас «Використання нетрадиційних технік ліплення у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами», який підготувала і провела з вихователями Гой Світлана Олександрівна, вихователь спеціальної групи «Лісова пісня».

 

Світлана Гой поділилася з вихователями цікавими нетрадиційними техніками ліплення, які використовує в роботі з дітьми своєї групи. А також ознайомила присутніх з авторською методикою ліплення Олени Янушко, педагога, методиста, автора-розробника більше 300 посібників з розвитку дітей дошкільного віку.

Захід пройшов у цікавій, творчій атмосфері, вихователі працювали на картках О. Янушко, використовуючи різні нетрадиційні техніки ліплення – «шнурки» із пластиліну, які видавлювали за допомогою шприца, пластилінову «мозаїку», диски тощо, різні види пластиліну, підручні засоби.  

По закінченню майстер-класу, для всіх учасників було запропоновано витягнути з мішечка ту емоцію, яка у нього з’явилася від почутого та виконаного самостійно на майстер-класі,  у вигляді смайликів.

1. Частіше заохочуйте свого малюка – такі діти дуже мають потребу і в похвалах, і в матеріальних стимулах (солодощах, іграшках і т.д.). Намагайтеся звертати увагу на ті досягнення дитини, які далися йому з особливим працею – посидючість, акуратність, послідовність, пунктуальність і т.д.

2. Навчальні та розвиваючі заняття плануйте в першій половині дня, тоді й результати будуть вищі.

3. Свої прохання дитині формулюйте коротше – в 1-2-х пропозиціях, щоб вона напевно дослухала до кінця.

4. Гіперактивні дітки дуже швидко втомлюються. Тому частіше робіть перерви в заняттях (у будь-яких, навіть цікавих для дитини).

5. Пам’ятайте: коли ваша дитина в громадському місці починає поводитися непристойно з точки зору загальноприйнятого етикету (голосно говорити, кричати, крутитися), обсмикувати її марно. Постарайтеся відвернути її увагу цікавим розмовою, ласкаво погладьте ручки, щічки. Приємні тактильні відчуття допомагають зняти емоційну напругу. А щоб не відчувати почуття сорому перед оточуючими, постарайтеся переконати себе, що дитина не винна в тому, що народилася такою, вона і сама страждає від своєї непосидючості.

6. Займаючись з гіперактивним дитиною, не вимагайте від неї виконання відразу кількох умов: сидіти смирно, писати (вирізати, малювати і т.д.), акуратно, слухати уважно і т.д. Виберіть один пункт, який в даний момент найбільш важливий, наприклад писати акуратно, а за те, що дитина щохвилини схоплюється, гризе ручку, раз у раз відволікається, постарайтеся її не лаяти. Якщо дитина виконає цю умову – обов’язково похваліть. Наступного разу виберіть іншу умову – сидіти спокій

7. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина чітко дотримувався розпорядку дня, перед закінченням однієї справи і при переході до “наступного пункту програми” обов’язково нагадуйте їй (краще не один, а 2 – 3 рази): “Грати залишилося 10 хвилин, потім – обід!” Старші діти, які вміють визначати час за годинником, можуть готуватися до зміни діяльності за допомогою будильни

8. Сам же розпорядок дня складайте таким чином, щоб дитина не тинялася без діла і 10 хвилин. Такого малюка потрібно постійно чимось займати, щоб він не збуджувалося

9. Дуже корисно записати гіперактивну дитину з раннього віку в спортивну секцію і (або) регулярно грати з нею у спортивні ігри.

10. Найкращий варіант, якщо батьки та вихователі об’єднають свої зусилля у вихованні такої складної дитини і будуть діяти спільно. Єдині вимоги в дитячому саду і вдома допоможуть маленькому чоловічкові швидше звикнути до порядку.

 Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А. 

Вимоги сучасності потребують переорієнтації змісту виховання підростаючого покоління, зміщення акцентів на створення умов для поступального, повноцінного, всебічного розвитку особистості. Для того, щоб навчити дітей жити, успішно діяти у світі, самовизначитися у ньому, необхідно сформувати у них, починаючи з дошкільного віку, ціннісне ставлення до себе, свого образу «Я.

Ця парадигма сучасної освіти яскраво відображена в державних документах, а саме: Законах України «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», «Базовому компоненті дошкільної освіти» (Державному стандарті дошкільної освіти) та ін.

Сучасними психологами і педагогами вивчаються умови, найбільш сприятливі для цілісного розвитку дитини як особистості, формування її психічного здоров’я (О.Л. Кононко, В.К. Котирло, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Л.Д. Мельник, З.П. Плохій). Проблему фізичного розвитку дітей дошкільного віку досліджують О.Л. Богініч, Е.С. Вільчковський, Н.Ф. Денисенко, Л.А. Сварковську та ін. У працях І.І. Брехмана, О.Д. Дубогап, Р.З. Поташнюк та ін. значна увага приділяється питанням дотримання підростаючим поколінням здорового способу життя.

Педагогічний процес з формування ціннісного ставлення до власного здоров’я у дітей старшого дошкільного віку передбачає розкриття істотних зв’язків і залежностей, які існують між станом здоров’я людини та її способом життя, рівнем знань про здоров’я, настроєм, стосунками з іншими людьми. Пріоритети в загальній системі роботи мають бути віддані навчально-виховній діяльності. Основне її завдання – розвиток у дітей усвідомлення цінності здоров’я і здорового способу життя, що сприяють становленню активної особистості. Дитина, у якої буде сформоване сприйняття власного здоров’я як особистісної цінності, намагатиметься свідомо коригувати свою поведінку щодо здорового існування. Тобто, буде бережно ставитися до власного здоров’я і здоров’я оточуючих; прагнути до адекватного сприйняття знань і навичок по його охороні, їх втіленню у повсякденне життя.

Для досягнення мети необхідно спрямувати освітній процес на виконання наступних завдань:

Систематизувати знання дітей про:

• фізичну сферу здоров’я (будову тіла, функції органів тіла, засоби збереження здоров’я тощо);

•    психічну сферу здоров’я (почуття та емоції, керівництво ними);

• соціальну сферу здоров’я (залежність стану здоров’я від умов життя; правила поведінки в суспільстві; негативний вплив шкідливих звичок на здоров’я тощо).

Сформувати вміння (навички):

•   у фізичній сфері здоров’я: самостійно піклуватися про власне здоров’я, орієнтуватися у показниках свого фізичного стану, використовувати знання про функції органів тіла в різних видах діяльності;

•   у психічній сфері здоров’я: зосереджуватися на приємних спогадах, використовувати їх для покращання настрою, контролювати негативні емоції;

•   у соціальній сфері здоров’я:  оцінювати життєві ситуації, прогнозувати результати діяльності, наслідки поведінки, безконфліктно спілкуватися, піклуватися про хворих, з повагою ставитися до здорових.

Розвинути установки до:

•    самостійного виконання оздоровчих процедур;

•    прояву позитивних емоцій у процесі здоров’я творчої діяльності;

•   дотримання здорового способу життя.

Одним із актуальних завдань у практиці роботи дошкільних навчальних закладів є забезпечення кваліфікованої допомоги у наданні дітям знань про основи здоров’я, виробленні навичок збереження, зміцнення і відновлення фізичного, психічного і соціального здоров’я дітей. Важлива місія у цій діяльності належить вихователям дошкільних навчальних закладів. Великий педагог В. Сухомлинський з цього приводу писав: «Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили…».

Навчально-виховний процес з формування у старших дошкільників ціннісного ставлення до власного здоров’я педагогам доцільно будувати на таких принципах:

• науковості (усі відомості, що пропонуються дошкільникам, повинні ґрунтуватися на науковому фактичному матеріалі);
• доступності (наукова інформація має бути адаптована до сприймання дітьми дошкільного віку, логічно структурована);
• наочності (інформацію, що надається дітям, доцільно супроводжувати демонстрацією наочного матеріалу, проведенням дослідів, прикладами з життя дітей, літературних джерел, використанням художнього образного слова тощо);
• системності (нові знання повинні базуватися на загальних знаннях, які вже мають діти, сприяти формуванню в дошкільників уявлень і понять щодо фізичної, психічної та соціальної сфер здоров’я);
• урахування індивідуальних особливостей дітей (обов’язково враховувати індивідуальні можливості особистості);
• активності особистості (теоретичні знання доцільно закріплювати в практичній діяльності, створивши умови для самостійного пошуку дітьми фактичного матеріалу щодо формування складових здоров’я).

Для формування компетенції дітей у сфері фізичного здоров’я необхідно щоденно планувати і проводити освітню роботу, використовуючи дидактичні ігри, посібники, художні та фольклорні твори, ілюстрації. Створювати умови для самостійного визначення дітьми функцій органів тіла, а саме: проводити досліди, експерименти, пропонувати для виконання проблемні завдання відповідно до теми, що вивчається. Під час виконання вихованцями гігієнічних і загартувальних процедур, у ході сюжетно-рольових ігор „Сім’я”, „Дитячий садок”, „Лікарня”, „Перукарня” закріплювати назви органів тіла і правила догляду за ними. Необхідно спонукати дітей встановлювати зв’язок між станом окремих органів тіла і загальним самопочуттям, робити висновки щодо доцільності дотримання здоров’язберігаючого стилю поведінки.

Кожні два тижні доцільно оновлювати комплекс вправ із коригувальної гімнастики та проводити її з дітьми з метою формування правильної постави, зміцнення стоп, м’язів тіла. Постійно спонукати дошкільників контролювати поставу в однолітків та рідних, пояснювати вплив постави на стан внутрішніх органів людини. У процесі спілкування доводити вихованцям доречність щоденного виконання фізичних вправ і дотримання рухового режиму, розкривати їх роль у розвитку організму дитини. Підтримувати бажання дошкільників організовувати рухливі ігри, придумувати власні загальнорозвивальні вправи. Спонукати слабоактивних дітей включатися в ігри, розваги.

Старших дошкільників слід привчати до самостійного виконання загартувальних процедур (миття рук до ліктів, обтирання тіла вологою рукавичкою, ходіння босоніж тощо), пропонувати виконувати їх з членами родини.

Читати повністю »