‘Сторінка практичного психолога’

Тільки в тому випадку, якщо дитина знає, що вона, безумовно, любима своїми батьками, батько або мати можуть мати на неї той чи інший вплив. Але не треба директивно “впливати” на дитину, з приводу і без приводу. Якщо ваші слова правильні, і якщо ви дійсно любите свою дитину, вона може відгукнутися або не відгукнутися на вашу пропозицію. Дитина має право не відкритися на вашу любов – в цьому її свобода. Якщо ви хочете виростити слухняних і самостійних дітей, кожен день говорите їм, що любите їх. Ці слова ніколи і не для кого не будуть зайвими. Навіть якщо ваша дитина вдає, що не потребує них, не вірте їй! Щоразу, коли дитина чує від своїх батьків слова “я люблю тебе”, вона відчуває себе більш захищеною і впевненою. Її особистість формується і мужніє.

Крім слів про любов, дитина повинна бачити і відчувати вашу любов насправді: у вчинках, поведінці, у ваших справах. Є три основних способи регулярно показувати своїм дітям, що ви їх любите: це “контакт люблячих очей”, фізичний контакт, безроздільна увага.  Зорові та фізичні контакти повинні бути частиною вашого спілкування з вашими дітьми, але треба, щоб це відбувалося від серця, це не можна робити формально, “виконуючи батьківський обов’язок”. Якщо слова людини, тобто батька в даному випадку, і його справи, його зовнішня поведінка розходяться, дитина це інтуїтивно відчуває. Якщо ми говоримо про любов, а насправді в голосі у нас загрозливі інтонації, то, поза сумнівом, інтонації зчитуються дитиною як більш достовірна інформація, ніж утримання слів.

Безумовну любов можна донести, як ми вже згадали, за допомогою зорового контакту. У нашій культурі чомусь не прийнято довго і часто дивитися в очі один одному. Нормально це чи ні – питання інше. Але благодатна сила любові – співчуття, розуміння, тепло серця – передається саме за допомогою зорового контакту, коли ми дивимося очі в очі. Дивлячись в очі, ви, навіть не усвідомлюючи цього, можете висловити найрізноманітніші почуття: сум, гнів, лють, жах або любов. У більшості сімей, на жаль, зоровий контакт напрочуд рідкісний. А коли він і має місце, то найчастіше несе негативні емоції. Це відбувається, коли батьки вичитують дитини або віддають їй всякі накази. Читати повністю »

1. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови наслідуючи, слу­хаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілку­ються з нею. розмовляють. Виявляйте го­товність слухати.

3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладають­ся основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

5. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтах тощо

6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

7. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

9. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

11. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання

12. Запровадьте для дитини вдома єди­ний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

13. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

14. Необхідною умовою емоційно-вольо­вого розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

15. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Значення кольору.

Про емоційний стан свідчить використання дитиною різних тонів. Малюк, який обирає жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Жовтий вказує на позитивні емоції, безпосередність, допитливість. Психологи вважають даний колір одним із оптимальних дитячих виборів, який свідчить про сприятливу соціальну атмосферу, що оточує дошкільника. Часте зустрічання рожевого кольору в дитячому малюнку пов`язане із проявом м`якості, ніжності, жіночності, слабкості, емоційності. Вибір помаранчевого притаманний природженим оптимістам та життєлюбам. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Любителі червоного дуже експресивні, мають розвинену силу волі, відзначаються підвищеною активністю. Вибір у малюнку цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вибір дитиною синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, вони рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними видами діяльності. Часте використання синього та блакитного свідчить про зосередженість дитини на внутрішніх проблемах, потребу у спокої, рівновазі, самоаналізі. Зелений в малюнку дошкільника свідчить про незалежність, наполегливість, впертість. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм.  Вибір темно – зеленого кольору, в свою чергу, може свідчити про замкненість дитини, відчуття своєї незрозумілості тому соціальному середовищу, до якого вони належать. Діти, які часто віддають перевагу фіолетовому кольору, мають здатність до підвищеного фантазування, добре розвинені інтуїтивні відчуття. Дошкільники відзначаються багатим внутрішнім світом, артистизмом, дуже чутливі. Насичений фіолетовий колір, яким зафарбовані досить великі ділянки малюнка, може свідчити про напругу, яку відчуває дитина. Обранння дитиною коричневого свідчить про її спокій, стриманість, хоча інколи надмірне його використання вказує на присутність негативних емоцій. Діти, які часто обирають цей колір, зазвичай, є повільними та фізично слабкими. Часте використання чорного кольору, жирне, штрихування, що продавлює папір, закреслення, сигналізує про підвищену тривожність дитини, пригніченість, емоційний дискомфорт. Надмірність сірого в малюнку є ознакою байдужості, відстороненості дошкільника, бажання втікти, не помічати того, що турбує. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті.
Дорослому завжди варто враховувати достатню наявність кольорового вибору перед дитиною в момент діагностики та індивідуальне інтелектуальне сприйняття кожної окремо взятої особистості.

Натиск на олівець.

Слабкий, невпевнений натиск, лінії, які часто перериваються, свідчать про боязкість, невпевненість дитини, швидку психічну виснаженість. Якщо дошкільник часто витирає те, що намалював, це є ознакою тривожності. Жирні контури зображень, які сильно продавлюють папір, можуть бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. Якщо в малюнку зустрічаються дірки від олівця – це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

Розмір малюнка та місце розташування найважливіших деталей.

Маленький малюнок в кутку аркуша свідчить про низьку самооцінку, депресію. Великий – тривожність, стресовий стан, імпульсивність, гіперактивність. Зображення у верхній частині аркуша – висока самооцінка, дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» – ознака емоційного неблагополуччя діагностованого.

Деталізація зображень та темп виконання завдання.

Якщо подробиць багато – у дитини, швидше за все, живе уява, творча спрямованість (хоча, не виключенням, є прояв демонстративності). Надмірна деталізація свідчить про тривожність, фригідність, перфекціонізм дошкільника. Якщо дитина працює повільно, але старанно, це говорить про особливості її темпераменту, а от повільне і мляве, без інтересу малювання – ознака пасивності, виснаженості нервової системи або депресивного стану.

1. Частіше заохочуйте свого малюка – такі діти дуже мають потребу і в похвалах, і в матеріальних стимулах (солодощах, іграшках і т.д.). Намагайтеся звертати увагу на ті досягнення дитини, які далися йому з особливим працею – посидючість, акуратність, послідовність, пунктуальність і т.д.

2. Навчальні та розвиваючі заняття плануйте в першій половині дня, тоді й результати будуть вищі.

3. Свої прохання дитині формулюйте коротше – в 1-2-х пропозиціях, щоб вона напевно дослухала до кінця.

4. Гіперактивні дітки дуже швидко втомлюються. Тому частіше робіть перерви в заняттях (у будь-яких, навіть цікавих для дитини).

5. Пам’ятайте: коли ваша дитина в громадському місці починає поводитися непристойно з точки зору загальноприйнятого етикету (голосно говорити, кричати, крутитися), обсмикувати її марно. Постарайтеся відвернути її увагу цікавим розмовою, ласкаво погладьте ручки, щічки. Приємні тактильні відчуття допомагають зняти емоційну напругу. А щоб не відчувати почуття сорому перед оточуючими, постарайтеся переконати себе, що дитина не винна в тому, що народилася такою, вона і сама страждає від своєї непосидючості.

6. Займаючись з гіперактивним дитиною, не вимагайте від неї виконання відразу кількох умов: сидіти смирно, писати (вирізати, малювати і т.д.), акуратно, слухати уважно і т.д. Виберіть один пункт, який в даний момент найбільш важливий, наприклад писати акуратно, а за те, що дитина щохвилини схоплюється, гризе ручку, раз у раз відволікається, постарайтеся її не лаяти. Якщо дитина виконає цю умову – обов’язково похваліть. Наступного разу виберіть іншу умову – сидіти спокій

7. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина чітко дотримувався розпорядку дня, перед закінченням однієї справи і при переході до “наступного пункту програми” обов’язково нагадуйте їй (краще не один, а 2 – 3 рази): “Грати залишилося 10 хвилин, потім – обід!” Старші діти, які вміють визначати час за годинником, можуть готуватися до зміни діяльності за допомогою будильни

8. Сам же розпорядок дня складайте таким чином, щоб дитина не тинялася без діла і 10 хвилин. Такого малюка потрібно постійно чимось займати, щоб він не збуджувалося

9. Дуже корисно записати гіперактивну дитину з раннього віку в спортивну секцію і (або) регулярно грати з нею у спортивні ігри.

10. Найкращий варіант, якщо батьки та вихователі об’єднають свої зусилля у вихованні такої складної дитини і будуть діяти спільно. Єдині вимоги в дитячому саду і вдома допоможуть маленькому чоловічкові швидше звикнути до порядку.

Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

1. Приділяйте дитині якомога більше часу. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

2. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

3. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення.

4. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

5. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

6. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

7. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

8. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

9. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

10. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

11. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.