‘Сторінка практичного психолога’

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Колір виступає одним з головних виражальних засобів у дитячому малюнку. Перш, ніж братися за діагностичне розшифровування зображення, варто враховувати його загальне враження за наступними ознаками:

Значення кольору.

Про емоційний стан свідчить використання дитиною різних тонів. Малюк, який обирає жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Жовтий вказує на позитивні емоції, безпосередність, допитливість. Психологи вважають даний колір одним із оптимальних дитячих виборів, який свідчить про сприятливу соціальну атмосферу, що оточує дошкільника. Часте зустрічання рожевого кольору в дитячому малюнку пов`язане із проявом м`якості, ніжності, жіночності, слабкості, емоційності. Вибір помаранчевого притаманний природженим оптимістам та життєлюбам. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Любителі червоного дуже експресивні, мають розвинену силу волі, відзначаються підвищеною активністю. Вибір у малюнку цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вибір дитиною синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, вони рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними видами діяльності. Часте використання синього та блакитного свідчить про зосередженість дитини на внутрішніх проблемах, потребу у спокої, рівновазі, самоаналізі. Зелений в малюнку дошкільника свідчить про незалежність, наполегливість, впертість. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм.  Вибір темно – зеленого кольору, в свою чергу, може свідчити про замкненість дитини, відчуття своєї незрозумілості тому соціальному середовищу, до якого вони належать. Діти, які часто віддають перевагу фіолетовому кольору, мають здатність до підвищеного фантазування, добре розвинені інтуїтивні відчуття. Дошкільники відзначаються багатим внутрішнім світом, артистизмом, дуже чутливі. Насичений фіолетовий колір, яким зафарбовані досить великі ділянки малюнка, може свідчити про напругу, яку відчуває дитина. Обранння дитиною коричневого свідчить про її спокій, стриманість, хоча інколи надмірне його використання вказує на присутність негативних емоцій. Діти, які часто обирають цей колір, зазвичай, є повільними та фізично слабкими. Часте використання чорного кольору, жирне, штрихування, що продавлює папір, закреслення, сигналізує про підвищену тривожність дитини, пригніченість, емоційний дискомфорт. Надмірність сірого в малюнку є ознакою байдужості, відстороненості дошкільника, бажання втікти, не помічати того, що турбує. Найчастіше «сірі» діти дуже тихі, несміливі, замкнуті.
Дорослому завжди варто враховувати достатню наявність кольорового вибору перед дитиною в момент діагностики та індивідуальне інтелектуальне сприйняття кожної окремо взятої особистості.

Натиск на олівець.

Слабкий, невпевнений натиск, лінії, які часто перериваються, свідчать про боязкість, невпевненість дитини, швидку психічну виснаженість. Якщо дошкільник часто витирає те, що намалював, це є ознакою тривожності. Жирні контури зображень, які сильно продавлюють папір, можуть бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. Якщо в малюнку зустрічаються дірки від олівця – це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

Розмір малюнка та місце розташування найважливіших деталей.

Маленький малюнок в кутку аркуша свідчить про низьку самооцінку, депресію. Великий – тривожність, стресовий стан, імпульсивність, гіперактивність. Зображення у верхній частині аркуша – висока самооцінка, дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» – ознака емоційного неблагополуччя діагностованого.

Деталізація зображень та темп виконання завдання.

Якщо подробиць багато – у дитини, швидше за все, живе уява, творча спрямованість (хоча, не виключенням, є прояв демонстративності). Надмірна деталізація свідчить про тривожність, фригідність, перфекціонізм дошкільника. Якщо дитина працює повільно, але старанно, це говорить про особливості її темпераменту, а от повільне і мляве, без інтересу малювання – ознака пасивності, виснаженості нервової системи або депресивного стану.

1. Частіше заохочуйте свого малюка – такі діти дуже мають потребу і в похвалах, і в матеріальних стимулах (солодощах, іграшках і т.д.). Намагайтеся звертати увагу на ті досягнення дитини, які далися йому з особливим працею – посидючість, акуратність, послідовність, пунктуальність і т.д.

2. Навчальні та розвиваючі заняття плануйте в першій половині дня, тоді й результати будуть вищі.

3. Свої прохання дитині формулюйте коротше – в 1-2-х пропозиціях, щоб вона напевно дослухала до кінця.

4. Гіперактивні дітки дуже швидко втомлюються. Тому частіше робіть перерви в заняттях (у будь-яких, навіть цікавих для дитини).

5. Пам’ятайте: коли ваша дитина в громадському місці починає поводитися непристойно з точки зору загальноприйнятого етикету (голосно говорити, кричати, крутитися), обсмикувати її марно. Постарайтеся відвернути її увагу цікавим розмовою, ласкаво погладьте ручки, щічки. Приємні тактильні відчуття допомагають зняти емоційну напругу. А щоб не відчувати почуття сорому перед оточуючими, постарайтеся переконати себе, що дитина не винна в тому, що народилася такою, вона і сама страждає від своєї непосидючості.

6. Займаючись з гіперактивним дитиною, не вимагайте від неї виконання відразу кількох умов: сидіти смирно, писати (вирізати, малювати і т.д.), акуратно, слухати уважно і т.д. Виберіть один пункт, який в даний момент найбільш важливий, наприклад писати акуратно, а за те, що дитина щохвилини схоплюється, гризе ручку, раз у раз відволікається, постарайтеся її не лаяти. Якщо дитина виконає цю умову – обов’язково похваліть. Наступного разу виберіть іншу умову – сидіти спокій

7. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина чітко дотримувався розпорядку дня, перед закінченням однієї справи і при переході до “наступного пункту програми” обов’язково нагадуйте їй (краще не один, а 2 – 3 рази): “Грати залишилося 10 хвилин, потім – обід!” Старші діти, які вміють визначати час за годинником, можуть готуватися до зміни діяльності за допомогою будильни

8. Сам же розпорядок дня складайте таким чином, щоб дитина не тинялася без діла і 10 хвилин. Такого малюка потрібно постійно чимось займати, щоб він не збуджувалося

9. Дуже корисно записати гіперактивну дитину з раннього віку в спортивну секцію і (або) регулярно грати з нею у спортивні ігри.

10. Найкращий варіант, якщо батьки та вихователі об’єднають свої зусилля у вихованні такої складної дитини і будуть діяти спільно. Єдині вимоги в дитячому саду і вдома допоможуть маленькому чоловічкові швидше звикнути до порядку.

 

Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

1. Приділяйте дитині якомога більше часу. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

2. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

3. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення.

4. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

5. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

6. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

7. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

8. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

9. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

10. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

11. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

 

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

 

Процес спілкування є багатомірним і багаторівневим, звідси і широка диференціація: спілкування пряме і побічне, неопосередковане й опосередковане, ділове і особисте, міжперсональне і міжгрупове.

У спілкуванні люди виявляють, розкривають, розвивають і формують свої якості, оскільки спілкуючись, Людина засвоює загальнолюдський досвід (соціалізація), суспільні норми, що складалися історично, цінності, знання й способи діяльності. Спілкування, як предметна діяльність, – найважливіший фактор соціальної взаємодії (соціалізації). Спілкування, взаємодія за своїм призначенням багатофункціональні: це і пізнання людьми у спілкуванні предметного світу, і взаємопізнання, формування міжособистісних відносин і вплив людини одна на одну.

У спілкуванні має значення комунікативна компетентність, яка характеризується як передача – прийняття значень інформації, що містять два аспекти: предметний, або змістовний, та інтерпретаційний.

Інтерпретаційний аспект комунікації пов’язаний з тим смислом, який надають учасники спілкування тим, кому передають інформацію, тим самим впливаючи на характер і зміст соціальної взаємодії.

Підвищення комунікативної культури відбувається впродовж життя людини в результаті того, що індивід шляхом проб і помилок засвоює правила взаємодії, зміст міжособистісних ролей, формує репертуар поведінкових дій, удосконалює комунікативні засоби, засвоює поняття та виробляє вміння пристосовуватись до стресових впливів тощо. Проте цей процес у повсякденному житті є стихійним, неусвідомлюваним і часто малоефективним. Вироблення професійної комунікативної культури можливе лише з урахуванням власної схильності до певної манери спілкування та усвідомлення її недоліків, які можуть бути завуальовані.

Комунікативна культура – це важлива невід’ємна складова загальної культури особистості, яка дозволяє людині правильно орієнтуватися в будь-якій комунікативній ситуації, уміло використовувати комунікативні знання й уміння, враховуючи індивідуальні комунікативні особливості учасників цієї ситуації.

Слід враховувати, що ділове спілкування – це складний, багатоплановий процес взаємодії між людьми на основі обміну інформацією в сфері професійної діяльності; організація спільної діяльності з урахуванням функціональних якостей партнерів по спілкуванню. Функції ділового спілкування: контактна; інформаційна; спонукальна; координаційна; функція розуміння; емотивна; функція встановлення стосунків; функція надання впливу.

Професійна комунікативна культура складається з таких показників (за Т.І. Івановою).

Рівноправність. З людиною можна спілкуватися, маючи на увазі тільки свої інтереси. Це умовно називається “Я-підхід”. Однак можливий і так званий “Ви-підхід”, коли не забуті інтереси партнера. Прагнення домогтися тільки свого й ігнорування чужих потреб призводить до маніпулювання й тиску на партнера. Це нікому не подобається. У результаті – конфронтація й боротьба. Пам’ятаючи ж про інтереси іншого, людина буде шукати компроміс. При цьому співрозмовник буде теж схильний до поступок і співробітництва. Отже, у будь-яких зіткненнях і конфліктах спочатку з’ясуйте наміри й очікування вашого партнера і його побоювання. Викладіть йому свої інтереси й страхи. А потім разом з ним шукайте варіанти рішення, які найбільшою мірою задовольняють обидві сторони.

Толерантність. Згадайте, як часто нас дратують будь-які прояви “неправильної” поведінки людей. Своє сприйняття людина вважає за еталон і оцінює з цих позицій чужі вчинки й думки в категоріях “погано”, “неправильно”, “чорне – біле”, приймаючи суб’єктивні критерії за об’єктивні. Такі люди безапеляційно дають оцінку співрозмовникові, не сумніваючись, що власна позиція, бачення реальності – правильні й об’єктивні. Треба розглядати прояв різних стилів поведінки в конфліктних і стресових ситуаціях, коли необхідно щось доводити, переконувати партнера. У чому полягає типова помилка в подібній ситуації? Люди так переконують свого партнера по конфлікту, ніби перед ними чистий аркуш паперу. Але необхідно пам’ятати, що в партнерів є свої погляди з цього питання, свої цінності.

Культура спілкування людини виражається в тім, щоб не тільки ігнорувати настанови партнера, але й дбайливо ставитися до них. Настанови, погляди, позиції партнера спочатку визнаються: “Так, ви, напевно, праві”. Але потім доцільно переконати його вагомими доказами. Отже, толерантна людина терпима, вона розуміє, що всі люди неповторні й самобутні. Тому вона не висловлює оцінки дій іншого, усвідомлюючи їх відносність, а виражає лише свої почуття з приводу цих дій, а також поважає погляди партнера по спілкуванню.

Гнучкість. Конфлікт – це зіткнення позицій, інтересів. У ньому завжди є протиріччя, які потрібно розв’язати. У процесі пошуку рішення люди пропонують свої варіанти. Ніхто не може представити все поле альтернатив. Людина із досить закритими поглядами, бачачи лише частину, приймає її за ціле й не допускає можливості інших варіантів. “Я не бачу, значить, цього не існує”. З такими людьми спілкування утруднене, вони нетерпимі до людей, негнучкі, відкидають усе, що не узгоджується з їхньою позицією. Отже, чужу позицію, нехай і помилкову, краще не відкидати відразу, а прийняти як новий підхід. Тільки виявивши всі можливі альтернативи, потрібно шукати кращу з них. Але для цього потрібно разом з опонентом домовитися про загальні критерії оцінки. Ними можуть бути загальні інтереси, що завжди знайдуться за будь-яких розбіжностей.

Референтність. Референтність виступає як джерело влади. Щоб мати сильний вплив на інших, потрібно стати для них референтною особистістю.

Як цього домогтися? Референтних для нас людей відрізняє те, що вони до нас добре ставляться, поважають і тим самим демонструють свою віру в добре в нас, довіряють нам і цю довіру ми хочемо виправдати. Вони відповідають нашим очікуванням. Отже, щоб стати референтною людиною для оточуючих, потрібно намагатися бачити в них хороше, підкреслювати їхні гарні риси. Люди поводяться відповідно до того, чого очікують навколишні. У психології це називається ефектом Пігмаліона.

Інтернальність. У конфліктах завжди неминуче питання “Хто винен?”. Відповідь на нього шукають обидві сторони. Саме на зіткненні думок з цього питання розпалюються емоції. Провина може перебувати в тобі самому або поза тобою (в інших людях і обставинах, особливостях ситуації, випадковості). У поясненні причин конфлікту не звалюйте все на зовнішні обставини й інших людей. Приймайте персональну відповідальність за свої дії в конфлікті. Здатність прийняти провину на себе, попросити вибачення – це властивість зрілої особистості. До того ж, цей прийом обеззброює.

Етичність. Людина з високо розвиненою комунікативною культурою поведінки ніколи не буде принижувати іншу, не стане використовувати обман, маніпуляцію, нечесні прийоми. Це не етично. Неетична поведінка не тільки принижує того, хто використовує ці прийоми, але й руйнує його особистість. Культурна людина розуміє, що кожний має сильні й слабкі сторони, і навіть у конфлікті звертається до сильних сторін особистості, не зачіпаючи слабких.

Доброзичливість – здатність не тільки відчувати, але й показувати людям своє доброзичливе ставлення, повагу й симпатію, уміння приймати їх навіть тоді, коли не схвалюєш їхніх вчинків, готовність підтримати інших.

Автентичність – уміння бути природним у стосунках, не ховатися за масками або ролями, відкрита демонстрація іншим свого ставлення до різних проблем і людей, здатність бути самим собою в контактах з оточуючими.

Ініціативність – схильність до діяльної позиції в стосунках з людьми для того, щоб “йти вперед”, а не тільки реагувати на те, що роблять інші; здатність установлювати контакти, не чекаючи ініціативи з боку оточуючих; готовність відкрити свій внутрішній світ іншим, тверда переконаність у тім, що відкритість сприяє встановленню здорових і міцних стосунків з оточуючими, щирість, уміння говорити про свої думки й почуття.

Самопізнання – дослідницьке ставлення до власного життя й поведінки, прагнення скористатися для цього допомогою з боку оточуючих, готовність приймати від них будь-яку інформацію про те, як вони сприймають тебе, але водночас – уміння бути автором своєї самооцінки; ставлення до конфронтації з іншими людьми, її подолання, що є новим цінним досвідом для більш глибокого самопізнання.

Емпатійність – відсутність страху при безпосередньому зіткненні з почуттями інших людей, уміння не тільки відчувати щось у спілкуванні з людьми, й показувати це, виражати готовність приймати емоційну експресію з боку інших, але при цьому не намагатися нав’язувати оточуючим свої почуття.

1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.

2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.

3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати.

4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей.

5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.

6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.

7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.

 І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.