Тільки в тому випадку, якщо дитина знає, що вона, безумовно, любима своїми батьками, батько або мати можуть мати на неї той чи інший вплив. Але не треба директивно “впливати” на дитину, з приводу і без приводу. Якщо ваші слова правильні, і якщо ви дійсно любите свою дитину, вона може відгукнутися або не відгукнутися на вашу пропозицію. Дитина має право не відкритися на вашу любов – в цьому її свобода. Якщо ви хочете виростити слухняних і самостійних дітей, кожен день говорите їм, що любите їх. Ці слова ніколи і не для кого не будуть зайвими. Навіть якщо ваша дитина вдає, що не потребує них, не вірте їй! Щоразу, коли дитина чує від своїх батьків слова “я люблю тебе”, вона відчуває себе більш захищеною і впевненою. Її особистість формується і мужніє.

Крім слів про любов, дитина повинна бачити і відчувати вашу любов насправді: у вчинках, поведінці, у ваших справах. Є три основних способи регулярно показувати своїм дітям, що ви їх любите: це “контакт люблячих очей”, фізичний контакт, безроздільна увага.  Зорові та фізичні контакти повинні бути частиною вашого спілкування з вашими дітьми, але треба, щоб це відбувалося від серця, це не можна робити формально, “виконуючи батьківський обов’язок”. Якщо слова людини, тобто батька в даному випадку, і його справи, його зовнішня поведінка розходяться, дитина це інтуїтивно відчуває. Якщо ми говоримо про любов, а насправді в голосі у нас загрозливі інтонації, то, поза сумнівом, інтонації зчитуються дитиною як більш достовірна інформація, ніж утримання слів.

Безумовну любов можна донести, як ми вже згадали, за допомогою зорового контакту. У нашій культурі чомусь не прийнято довго і часто дивитися в очі один одному. Нормально це чи ні – питання інше. Але благодатна сила любові – співчуття, розуміння, тепло серця – передається саме за допомогою зорового контакту, коли ми дивимося очі в очі. Дивлячись в очі, ви, навіть не усвідомлюючи цього, можете висловити найрізноманітніші почуття: сум, гнів, лють, жах або любов. У більшості сімей, на жаль, зоровий контакт напрочуд рідкісний. А коли він і має місце, то найчастіше несе негативні емоції. Це відбувається, коли батьки вичитують дитини або віддають їй всякі накази.

Дорогі батьки, пам’ятайте: чим частіше ви будете використовувати зоровий контакт як засіб вираження любові, тим повніше ваша дитина буде насичуватися любов’ю. Уникання дітьми зорового контакту з іншими людьми викликано тим, що в дитинстві у дитини не було зорового контакту зі своїми батьками. Таким людям важко дивитися в очі іншим, вони відводять погляд, і взагалі уникають всякого глибокої і серйозної розмови. Батьківська мудрість підкаже, в які моменти необхідно настояти на більш ефективному веденні розмови, а в які потрібно, навпаки, відсторонитися, відійти, не наполягати.  Діти заповнюють свої “емоційні резервуари”, жадібно вбираючи очима любов своїх батьків. Коли ви люблячим поглядом дивитись на дитину, ви змушуєте її відчувати себе ціннісною і потрібною людиною. Починаючи приблизно з шеститижневого віку, немовлята здатне сприймати і вбирати любов, яка струмує з очей близьких людей. Діти, які не одержують від своїх батьків енергії люблячих очей, не відчувають себе істинно улюбленими. Вони починають відчувати невпевненість, щось недобре в своїх відносинах з батьками. Їм здається, що вони зробили щось, що не подобається батькам, але не розуміють, що саме.  У сучасній сім’ї тривалий контакт очей найчастіше проявляється в контексті критики, висловлення невдоволення. Батьки фіксують свій погляд на дітях, коли сердяться на них, але дуже рідко пильно дивляться на них з любов’ю. Виростаючи без цього, багато дітей потім все життя відчувають себе дуже незатишно при будь-якого роду прямому контакті очей, бо сприймають його як прояв ворожості і відводять свій погляд убік.  Випробуйте цей спосіб на своїх дітях, – і ви будете здивовані тим ефектом, яке дасть тривалий контакт люблячих очей, особливо якщо раніше вони ніколи не відчували цього.

Іншим важливим моментом прояви батьківської любові, збереження ниточки відносин є момент фізичного контакту. Навряд чи ваш син або ваша дочка будуть негативно реагувати на легкий дотик до плеча, спини або руки. Доторкнутися до вашої дитини і при цьому задати якесь питання – це зовсім легко. Дитина свідомо цього, можливо, і не помітить, але це фіксує її душа. Такими легкими дотиками, фізичним контактом (якщо він, звичайно, щирий) проявляється безумовна любов.  Саме за допомогою такого контакту відновлюються душевні сили дитини. Навіть якщо вона і не налаштована до спілкування, повідомте їй дотик вашої любові. У певних ситуаціях зовсім не зайве обійняти, поцілувати вашу дитину. Але не слід робити це занадто часто, інакше вона може відчути незручність. І все ж є моменти, коли це цілком доречно.  А іноді буває так, що ваша дитина без будь-якої причини просто потребує ласки. Якщо ви готові дати своїй дитині очікуване, вона буде вам вдячна. Однак трапляються ситуації, коли зовсім незрозуміло, чого хоче чадо. Тут тільки материнське або батьківське серце може підказати. Ще трапляється, що ваша дитина з дуже серйозним виглядом починає розмову на якісь на перший погляд малозначні теми. Будьте уважні і не поспішайте обривати розмову – це завдасть шкоди вашим відносинам. Якщо дитина відкрився перед вами, значить саме зараз для нього це дуже важлива тема.  Обіймати й цілувати своїх дітей – самий чудовий спосіб дати зрозуміти їм через дотики, що їх дійсно люблять, ними дорожать. Один відомий педагог каже, що дітям потрібні «чотири міцних обійми в день, для того, щоб вони виживали; вісім міцних обіймів в день для того, щоб вони були здорові, і дванадцять міцних обійми в день для того, щоб вони росли». Діти, яких батьки не обіймають і не цілують, зрештою, починають думати, що вони не гідні цього і відчувають невпевненість, образу, відторгнутість. Виростаючи, на багато ситуацій вони реагують деструктивною поведінкою.  Дослідження показують, що дітей обох статей протягом першого року життя обіймають приблизно однаково часто. Після першого року життя діти жіночої статі продовжують отримувати стільки ж фізичної ніжності, скільки колись, а ось число обіймів, одержуваних хлопчиком, разюче скорочується, – приблизно раз в п’ять порівняно з ласкою, демонструється по відношенню до п’ятирічній дівчинці. Деякі батьки думають, що зайва ніжність до хлопчика перетворить його в жінкоподібну істоту. Однак життя показує зворотне: хлопчики, яких часто обіймають, які отримують багато інших фізичних контактів, виростають сильними, мужніми та впевненими в собі. Ті ж, хто мало має або зовсім не має фізичного контакту з батьками, можуть вирости невпевненими в собі, вважають, що їх не можна любити.

Третій і, напевно, найефективніший спосіб показувати дитині, що ви дійсно любите його, – безроздільна увага. Цей спосіб вимагає, щоб ви регулярно проводили певний час з сином або дочкою.  Дітям дуже потрібно бувати зі своїми батьками, відчувати свій зв’язок з ними, розмовляти з дорослими. Це їм необхідно, як їжа для росту. При цьому важлива не формальна сторона справи, не кількість часу, проведеного разом або поруч, а його якість, ступінь залученості батьків у внутрішній світ своєї дитини.  Безроздільна увага є ще одним важливим фактором формування повноцінних відносин з дитиною. Безроздільна увага – це не тільки ситуація, коли ви дивитеся на дитину, розмовляєте з нею або притискуєте її до себе. І те, і інше, і третє не вимагає від батька особливих зусиль. А ось безроздільна увага вимагає часу і, часом, багато. Іноді це означає, що вам доведеться відкласти свої справи, коли вашій дитині знадобиться така ваша увага. А батьки, як правило, менш за все схильні йти на подібні жертви.  Безроздільна увага – це час, коли вся ваша увага належить тільки й єдино вашій дитині. Безроздільну увагу дитині потрібно приділяти не тільки тоді, коли у вас є вільний час. Безроздільна увага – це відповідь на глибинну потреба душі дитини. Від того, якою мірою задовольняється ця потреба, залежить майбутнє дитини: яким він стане батьком, або якою вона стане матір’ю. Якщо ця потреба не задовольняється, дитина буде постійно роздратована, їй буде здаватися, що для батьків є речі важливіші, ніж вона, і у неї  буде формуватися почуття незахищеності, невпевненості, що обов’язково відіб’ється на душевному зростанні. 

Тому, дорогі батьки, будь ласка, ніколи не говоріть своїм дітям: “У мене сьогодні немає часу”. Це брехня. І стережіться спізнитися. На те, що особисто для вас дійсно важливо,  ви час знаходите! А якщо у вас “сьогодні немає часу”, значить, ви ще не усвідомили важливості вашого батьківського служіння.