‘Цікаво і корисно знати’

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

     Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

           Легкий ступінь адаптації

       За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

     Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

       Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

      Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

       Середній ступінь адаптації

      Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

    Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

     Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

       Важкий ступінь адаптації

     Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

     Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

     Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

     Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

     Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

    Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

  Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

    Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

 

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

•  Передусім слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.
•  Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.
•  Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім’ї як про радісну, очікувану подію.
•  Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!
•  Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.
•  Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.
• Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.
•  Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

•  В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.
•  Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.
•  Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.
• Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.
•  Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.
•  Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.
•  Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.
•  Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.
•  Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім’ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!
•  Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.
• Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.
•  Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.
•  Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
• Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

             Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку.

 

     ШАНОВНІ БАТЬКИ!

     Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчить мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною!

• У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу Вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.
• Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
• Мої почуття ще не дозрілі – прошу будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.
• Щоб розвиватись, мені потрібне Ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
• Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб на помилках можна було вчитися. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
• Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання згідно з Вашим очікуванням.
• Я вчуся у Вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатись. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до Вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Того навчить мене, будь ласка, кращого.
• Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.
• Я хочу відчувати Вашу любов, хочу, щоб Ви частіше брали мене  на  руки,    пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб Ваша любов не перетворилася на милиці, які заважають мені робити самостійні кроки.

Любі мої, я вас дуже, дуже люблю!!!

Покажіть мені, що ви любите мене теж.

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

 

• Не чекайте, що ваша дитина буде такою як ви. Або такою, як ви хочете.  Допоможіть їй стати не такою, як ви, а собою.
• Не думайте, що дитина ваша. Вона – Божа.
• Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї робите. Ви дали дитині життя – як саме вона може віддячити вам? Вона дасть життя іншому, той – третьому: це незворотній закон вдячності.
• Не ображайте дитину, щоб в старості не їсти гіркого хліба. Бо, що посієш, те й пожнеш.
• Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо. Ноша життя дана кожному згідно з його силами, і будьте певні, що дитині її ноша не легше, ніж вам ваша. А може й важча, бо у дитини ще нема звички.
• Не принижуйте дитину! Пам’ятайте: вона – особистість!
• Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини.
• Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.
• Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій дитині те, що не хотіли, щоб інші зробили вашій.
• Любіть свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радійте тому, що дитина – це свято, яке поки що з вами.
• Сприймайте свою дитину як рівну собі людину. Частіше давайте їй розуміти, що ви на неї покладаєтесь і впевнені, що вона виконає ваші доручення.
• Залучайте малюка до спільної з вами діяльності, набравшись терпіння і розуміючи, що малюк не все зробить до ладу.
• З повагою ставтесь до дитини і її справ.
• Виховуйте у дитини розуміння того, що її настрій, як і ваш, впливає на емоційний стан решти родини.

 

Знайте, «ключик» до кожної дитини – найважливіша річ у вихованні!

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

     Надзвичайна насиченість життя сучасної людини різнома­нітною інформацією вплинула на спосіб її життя. По-перше, зна­добився як додатковий час для її сприйняття (прочитати, послухати, подивитись), так і час для обробки отриманої інформації (обдумати, проаналізувати), який треба було вивільнити за рахунок інших видів діяльності. По-друге, основними способами сприйняття інформації людиною (на слух, візуально) автоматично було спроектовано змен­шення її фізичної рухливості. Адже для того, щоб щось прочитати, послухати, подивитись, записати, як правило, насамперед треба сісти (в дошкільному закладі за стіл, у школі — за парту, вдома — на диван чи крісло перед телевізором або комп’ютером). Частка часу, яку діти проводять за столами (партами), телевізорами та комп’ютерами, знач­ною мірою збільшилася порівняно навіть із серединою XX століття.    Передусім це позначилося на зменшенні часу, що традиційно при­свячувався дітьми таким видам діяльності, як ігрова, трудова та спілкування.

     Рухливі ігри дітей на свіжому повітрі поступово витіснились інши­ми — дидактичними (лото, конструктори, кросворди) та комп’ютер­ними, особливо у великих містах. Згадайте, коли ви востаннє бачили ва­тагу дітей, які бігали і гралися у піжмурки, квача, козаків-розбійників, «класики» або стрибали через резинку? Сучасні діти, як правило, гуляють і граються лише під наглядом дорослих, а отже керуються вказівками типу: «не бігай — впадеш», «не стрибай — розіб’єшся», «злізь, кому сказала» тощо. Тому найчастіше під час прогулянки вони порсаються у пісочнику, гойдаються на гойдалках, або просто сидять поряд з батьками. Не дивно, що діагноз «гіподинамія» знайшов своє місце серед хвороб дітей дошкільного віку.

     Швидкий темп життя сучасної сім’ї негативно позначився на трудовій діяльності дітей. Батьки постійно поспішають, не бажа­ють чекати, коли дитина сама вмиється, вдягнеться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне ґудзики чи зашнурує черевики. Звичайно, дорослий все зробить швидше, але… чого варті тоді розмови про несамостійність дитини?

     Самообслуговування — перший вид праці, до якого залучають дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту і триває протягом усього життя людини. Новітні технології здатні полегшити її, але замінити повною мірою не змо­жуть ніколи. Вмиватися, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, стежити за своїм зовнішнім виглядом та речами дитина має сама. Привчати малюка до цього слід з першого року життя. Важка спо­чатку, згодом ця праця має стати звичною для дитини. Гра, як показує життя, не для всіх. Учителі початкових класів все частіше скаржаться на несамостійність першокласників, як тих, які відвідували дитячий садок, так і тих, які виховувались у домашніх умовах. Несамостійність з часом переростає в неакуратність та недбалість, стає перешкодою успішної соціалізації дитини в умовах школи.

     Отже, дорослі мають стимулювати, а не стримувати само­стійність дитини на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування, підтримувати зусилля і надавати позитивну оцінку результатам цього виду праці малюка. Негативне ставлення дитини дошкільного віку до праці із самообслуговування — результат педагогічних помилок дорослих. 

Читати повністю »

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

      Багато прихильників здорового способу життя та борців із зайвою вагою геть виключають зі свого по­всякденного меню продукти, які, завдяки засобам масової інформації, отримали вельми погану славу. Однак…

ШОКОЛАД

      Якщо щось і є шкід­ливого в шокола­ді, так це, мабуть, тільки цукор. А ось жири в гіркому чорному шоко­ладі мають рос­линне походження, шкоди вони не за­вдають, зате корис­ні для серцевого м’яза. Крім того, в маслі какао багато антиоксидантів і присутній те­обромін — речовина, яка за­спокоює нервову систему.

Шоколад також ініціює викид у кров гормонів дофаміну і серотоні­ну — головних бор­ців із депресією. А що стосується страху поглад­шати від шоколаду, так це марний страх. Часточ­ка шоколаду між головними прийомами їжі знижує апетит, в результаті ви з’їсте менше, ніж могли б з’їсти.

МАКАРОНИ

      Макаронні вироби з твердих сортів пшениці ніяк не мо­жуть бути причиною надмір­ної ваги. Такі макарони багаті на клітковину, яка стимулює роботу шлунково-кишкового тракту.

А ось у споживанні кало­рійних соусів, які подаються до макаронів, себе слід об­межувати.

КАВА

      Основний     аргумент противників   кави полягає   в   тому,   що цей  напій підвищує артеріальний тиск, навантажує   серце і   розхитує   нерво­ву   систему. Все   це так, але вся справа в до­зах. Якщо випивати не більше чотирьох чашок на день, тоді кава піде організму тільки на користь. Доведено, що чорна кава запобігає роз­витку старечого не­доумства, хвороби Альцгеймера, атеросклерозу і в цілому покращує пам’ять. А крім того, кава пригнічує апетит і прискорює обмін речовин, тому тим, хто страждає над­мірною вагою, кава навіть по­казана.

КАРТОПЛЯ

    Повсюдно   вважаєть­ся, якщо в карто­плі багато крохма­лю, то від страв з цього  коренеплоду люди   товстіють   як на дріжджах. Насправді картопляний крохмаль засвоюється організмом дуже повільно і, не встигнувши перетворитися на  жир, витрачається в процесі енергетичного обміну.   Навпаки   — вчасно   з’їдена   по­рція картоплі може уберегти від зайвих кілограмів.  Адже  вона дає відчуття ситості, що обері­гає нас від частих «перекусів».