‘Цікаво і корисно знати’

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

 

 

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

ВИХОВНА РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВ ІЗ ДІТЬМИ

Від того, як батьки ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде її розвиток та ефективність суспільного виховання. Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого до­свіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: «Так батьки жили, так і нам треба», «І мій батько та­кий був, і я в нього вдався», «З матері народивсь», «Які самі, такі й сини», «Яблучко од яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», «Яка неня, така й доня», «Яких сотворили, таких і майте», «Ниточка веде до клубочка».

Щодо того, коли слід починати виховання дитини, в народній педагогіці були цілком певні погляди: «Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчиш», «Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках». Про гар­не виховання дітей кажуть так: «Викохав дитину в добру годину», «Любо й неньці, як дитина в честі», «Батьків син», «Як ластівка з ластів’ятами», «За цю науку цілуйте батька й матір у руку».

Важливою складовою родинного життя є мовленнєве спілку­вання батьків з дітьми та поміж собою; народна мудрість наголо­шує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син куса­ється», «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями», «Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться», «Вола в ‘яжуть мотузком, а людину — словами».

Вправляння і привчання у родинному вихованні посідають значне місце, а серед них, у свою чергу, найчастіше використовують­ся показ, тренування, нагадування, прохання, побажання, заохочення, орієнтація на суспільну думку, очікувану радість, настанови, застере­ження, заборони.

Для заохочення використовується схвалення вчинку, подяка, на­города, ласкавий погляд, усмішка. Особливо наголошується на необ­хідності вмілого використання мовленнєвих впливів, адже вихованню шкодять не лише негативні звертання, бо ж «Як часто називатимеш людину свинею, то вона й за рохкає», а й недоречне захвалювання: «Перехвалене — як пересолене».

Дуже важливо уважно ставитися до дитячих запитань добро­зичливо, доступно відповідати на них, спонукати малюка до самостій­ного пошуку («Дітям не відповідати —розуму не мати», «Хто людей питає, той і розум має»).

 

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

Основа українського родинного спілкування — мовленнєвий етикет. Уміння говорити, розповідати за народними уявленнями по­чинається з уміння слухати: «Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем», «Умієш говорити, навчись слухати».

Про те, що українці цінують у спілкуванні ввічливість, приві­тність, доброзичливість, свідчать такі прислів’я: «Ввічливих та ла­гідних скрізь шанують», «Слова щирого вітання дорожчі за часту­вання».

Слово «ввічливий» в українській мові має давню історію. Щоб під час зустрічей, переговорів показати своє мирне ставлення, відсут­ність ворожості, люди мали дивитись у вічі один одному. Отже, пер­винне значення слова ввічливий — той, хто дивиться у вічі. Згодом слово «ввічливий» стали вживати щодо людини, яка дотримується певних правил, уважна, привітна.

Українці вірили в силу добрих і лихих слів і казали про це так: «Вода все сполоще, лише злого слова ніколи», «Рана загоїться, а лихе слово — ні». Традиційно вживали чимало побажань при вітанні, за­прошенні до столу: «їжте на здоров ‘я», «Смачного», перед виконан­ням будь-якої роботи: «Щоб легко почалося і вдало скінчилося».

Гарною традицією українського мовленнєвого етикету при вітанні є побажання усіляких гараздів, здоров’я, добробуту: «Будь здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята».

Основою народного етикету є повага до громадської думки.

«Не можна», «Що люди скажуть», «Не сміши людей» — ось правила, якими керувались у поведінці й спілкуванні.

Українська дитина ще змалку вміла вітатися та прощатися. За народним звичаєм дитя вже з року починали вчити «давати чолом», ві­таючись із старшими. В українському селі традиційно вітались як зі знайомими, так і з незнайомими людьми. Першими мали вітатися мо­лодші зі старшими. Дітей привчали розмовляти спокійно та лагідно, чемно вислуховувати дорослих, ввічливо звертатися із проханнями.

Читати повністю »

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Пропонуємо Вашій увазі корисані практичні завдання для розвитку Вашої дитини.

Розвиваючі завдання для дітей допомагають розвитку образного мислення та дрібної моторики, сприйняття кольору, орієнтування в просторі тощо.

Підготувала: вихователь Пестерова Т.Ф. (група «Калинка»)

Діти старшого дошкільного віку стають більш посидючі і готові більш тривалий час перебувати на одному місці, вивчаючи світ, розглядаючи ілюстрації в книгах або займаючись творчістю. Часто подібного роду заняття не дуже сприятливо позначаються на здоров’ї малюків, зокрема на їх опорно-руховому апараті і зору. Як з’ясувалося, всьому виною неправильно підібраний письмовий стіл.

Основні принципи вибору письмового столу

Перш ніж купувати письмовий стіл, слід пам’ятати про те, що, щоб не нашкодити дитині, необхідно вибирати такий стіл, сідаючи за який, дитина буде без проблем спиратися ліктями об стільницю. Якщо висота стільниці обрана вірно, купіть дитині підставку для книги, будова якої дозволяє останній перебувати під кутом сорок п’ять градусів і тим самим не перевантажувати очі дитини. Однак, для того, щоб це правило спрацювало, підставку необхідно встановлювати на відстані тридцяти сантиметрів, тим самим ви знімете ще й навантаження з шийних хребців.

Ідеальний письмовий стіл той, який має регулятори висоти і нахилу стільниці. Як показує практика, при письмі дитина, в більшості випадків, нагинається нижче, ніж належить, тому важливо, щоб зошит посувався до очей, а не навпаки. Інакше не виключено, що незабаром ваш малюк почне скаржитися на головні болі, а також болі в спині. У самих запущених випадках у дитини може розвинутися викривлення постави, а потім і сколіоз.

Колір і розміри письмового столу

Як виявилося, колірна гамма письмового столу виконує важливу роль в житті дитини. Психологи стверджують, що, вибираючи письмовий стіл для дитини, краще віддавати перевагу нейтральним відтінком стільниці, ніяких темних або занадто світлих тонів. Темні відтінки столу здатні вбирати в себе все світло, тим самим сприяють появі у дитини втоми, а світлі і зовсім можуть викликати брижі в очах. Тому найбільш вдалим вважається письмовий стіл з кольором натурального дерева.

Але як же визначити потрібний розмір виробу? А для цього потрібно всього лише посадити дитину за стіл, якщо її опущені лікті звисають на шість сантиметрів нижче від стільниці, то стіл їй підходить. Якщо ж ні, то такий стіл не рекомендується купувати.

За матеріалами: http://mebdostavka.ru/shop/mebel-dlya-ofisa-i-ucheby/pismennye-stoly– інтернет магазин письмових столів МебДоставка.

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

Найголовніше, що потрібно дитині з народження – це спілкування і взаєморозуміння з батьками. Дослідження психологів показали, що найчастіше важкі діти ростуть у сім’ях, де батьки не правильно підібрати підхід у спілкуванні з дитиною. Для правильного виховання, необхідно для початку встановити контакт з вашим малюком. І найголовніше наберіться терпіння, згадайте себе, як було прикро і погано, коли на вас кричали батьки, це допоможе придушити злість і роздратування.

Кілька порад для того, щоб навчитися слухати дитину, так, у більшості випадків, саме це основна причина неслухняності:

 

1. Щоб встановити контакт, постарайтеся вислухати дитину, намагайтеся дивитися в очі і проявіть зацікавленість до того, що каже син або дочка. Коли малюк відчує, що Ви з ним заодно, він перестане чинити опір і постарається пояснити або вислухає вашу думку. Існує кілька прийомів, говоріть не в обвинувальному тоні, а зверніться з розумінням, наприклад: «Я розумію, ти хочеш цю іграшку…» або «ти хочеш ще пограти…», постарайтеся спокійно пояснити, чому саме Ви не робите так, як хоче дитина, можливо вже після цього буде пригнічений черговий конфлікт;

2. У розмові з дитиною витримуйте паузи, постарайтеся дослухати до кінця і дайте зрозуміти, що ви вкрай зацікавлені тим, що говорить ваш малюк, підтримуєте його. Коли дитина зрозуміє, що його думка теж важлива, він почне прислухатися до вашого;

3. Ще одним прийомом в психології сімейних відносин є «я – повідомлення». Наприклад, замість: «Ти погано себе ведеш» скажіть: «Я засмучена твоєю поведінкою…» або, замість: «Припини шуміти» – « Мені дуже заважає цей шум …». Цей метод дозволяє висловити свою думку, але не образити дитину. Після таких слів діти найчастіше виконують прохання, так як розуміють її причину.

 

Якщо Ви маєте намір встановити з вашою дитиною контакт і знайти взаєморозуміння, варто уникати такого:

 

1. Забороняти і висловлювати думку в категоричній формі. Ваш малюк – це маленький чоловічок з власною думкою і характером, постарайтеся спокійно пояснити, чому в даний момент Ви не можете зробити так, як він хоче;

2. Принижувати або обзивати, висміювати або погрожувати. Придушіть в собі роздратування і злість, якщо Ви відчуваєте, що це неможливо, краще зовсім промовчати;

3. Нав’язувати власну думку: Радити, вселяти готове рішення, вказувати. Постарайтеся прийти з дитиною до спільної думки разом.

4. Очікувати того, що маляті не під силу. Не завищувати вимоги, наприклад, не просите 4-х або 5-ти-річної дитини стояти спокійно, повірте, їй це не під силу. У малюків величезний запас енергії, яку необхідно вихлюпувати, проявіть розуміння. Слід встановити деякий стиль поведінки, так би мовити реакцію на поведінку дитини. Ви вже засвоїли, що в першу чергу – придушити злість і дратівливість, намагайтеся домагатися уваги спокійним і доброзичливим тоном. На якій-небудь поганий вчинок дитини проявите зворотну від звичайного реакцію, підійдіть до неї і поясніть, що Ви дуже засмучені і Вам доведеться займатися прибиранням. Скажіть, що розумієте, чому малюк це зробив – він хотів привернути вашу увагу до себе, зрештою, цим Ви швидше досягнете уваги, ніж криками.

Наші діти – дзеркало самих нас. Коли Ви щось робите чи говорите, не сумнівайтеся, ваш малюк все запам’ятовує, він прагнутиме бути вашим відображенням і спілкуватися з оточуючими так, як Ви спілкуєтеся з ним. Адже найголовніші люди в його житті – це батьки, дитина намагається бути вашою копією, і іноді вона відчуває свої методи на Вас. Тому, якщо Ви хочете правильно виховати дитину – почніть з виховання свого характеру і поведінки з ним.

 

       ЦЕ ПОВЧАЛЬНО!

 

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

     Життя багатообразне, і знайомимося ми з її проявами по-різному – провідну роль грає якийсь один з органів чуття. За способом сприйняття навколишньої дійсності психологи ділять людство на три типи.

     Людей, що найефективніше сприймають інформацію за допомогою зору, називають візуалами, тих, кому простіше засвоювати нове на слух, – аудіалами і, нарешті, тих, кому легко дізнатися щоб то не було, поторкавши, понюхавши предмет, стикнувшись з ним, – кинестетиками. Виявляється, що ведучий канал сприйняття проявляє себе дуже рано – вже двох – трьохмісячний малюк має чіткі переваги. Якщо постежити за дитиною, можна зрозуміти, до якого типу він належить. Правда, частіше спосіб пізнання буває комбінованим – людина віддає перевагу, наприклад, двом каналам сприйняття.

     Чим краще ми знаємо дитину, тим легше нам з нею спілкуватися і простіше учити. Визначивши улюблений спосіб пізнання малюка, батьки повинні його розвивати: навчаючи дитину чомусь новому, вони тепер можуть враховувати, як йому легко засвоювати інформацію.

Основні характеристики особливостей індивідуального розвитку дитини.

Дитина – глядач (візуал)

Глядачі пізнають навколишній світ візуально, тобто під час сприйняття інформації більше покладаються на зорові відчуття. Їх увага природним чином обернена на видимі ознаки знайомих об’єктів, вони швидко схоплюють і запам’ятовують такі візуальні характеристики, як рух, колір, форму і розмір. Більшість глядачів мають прекрасну зорово-тактильну координацію і з народження прагнуть в першу чергу розглянути об’єкт, і тільки потім за допомогою жестів характеризують його. Дійсно, більшість глядачів виділяються розвиненою моторикою, тобто рухами, які активізують одночасно очі і дрібні м’язи, наприклад м’язи пальців.

Діти-глядачі люблять розглядати картинки, їм цікаво дивитися на ілюстрації до казки, чим слухати саму казку. У дитячому садку вони із задоволенням грають в кубики, складають картинки з фрагментів (пазли), ліплять, вирізують – всі їх заняття розраховані на взаємодію очей і рук. Вони швидко вчаться малювати і писати друкарськими буквами, з легкістю запам’ятовують схеми коротких слів. У більш старшому віці діти-глядачі віддають перевагу настільним іграм, охоче малюють, майструють, моделюють, швидко освоюють комп’ютер, люблять відеоігри.

      Володіючи розвиненішою зорово-тактильною координацією, легко управляються із завданнями, які вимагають розвинених тонких рухових функцій. Оскільки глядачі, як правило, ігнорують будь-які інші подразники на користь візуальних, їм необхідно приділяти особливу увагу розвитку мовних навиків, товариськості і загальної фізичної координації.

Дитина-слухач (аудіал)

     Слухачі пізнають навколишній світ, сприймаючи голоси і звуки, віддають перевагу слуховим відчуттям в порівнянні із зоровими і тактильними. Оскільки мова сприймається на слух, слухачі раніше інших дітей починають говорити і відрізняються великим словарним запасом.

Дітей-слухачів з самого народження легко заспокоює музика або знайомі голоси. Вони з радістю сприймають найпростіші звуки. Більш старші діти люблять співати, розповідати вірші, задають нескінченну кількість питань, правильно і добре розмовляють. Вони виявляють цікавість до читання, а в початковій школі охоче читають вголос і легко запам’ятовують урок вчителя. Вони люблять слухати магнітофонні записи, радіо, швидко запам’ятовують інформацію отриману на слух, віддають перевагу розмовним іграм, наприклад, віршуванню, або іграм що припускає відгадування слів. Слухачі отримують задоволення від читання, часто разом з іншими придумують різні історії і розігрують їх в особах. Оскільки основна увага слухача прикована до мови, вони можуть відставати від ровесників в розвитку навиків, пов’язаних із зоровим і руховим сприйняттям.

Дитина-діяч (кинестетик)

     Діячі пізнають навколишній світ тактильно (або кинестетичним) способом, тобто від безпосереднього торкання або руху. Цей спосіб отримання інформації допускає сильно розвинену моторику, активний рух, як результат – активність великих м’язів (плечей, рук, стегон і т.п.).

     Більшості дітей-діячів невідомий страх. Вони багато рухаються самі і люблять, коли їх розбурхують або підкидають дорослі. Діячі раніше інших дітей починають повзати, а потім і ходити. У дошкільному віці вони віддають перевагу активним іграм, пов’язаним із стрибками, лазінням, бігом, люблять кубики і рухомі іграшки. Унаслідок природженої координації і хорошої орієнтації в просторі діячі частіше піддаються фізичному ризику в порівнянні з іншими дітьми. Основні проблеми, з якими діячам доводиться стикатися вже в дитячому саду, пов’язані з їх нездатністю впродовж тривалого часу залишатися в спокої і концентрувати всю свою увагу на одному предметі. Їх пристрасть, активні ігри на відкритому просторі.

     У початковій школі їх неспокійна поведінка і неуважність на уроках можуть привести до поганої успішності, тоді як поза школою безстрашні і сильні діячі незмінно мають авторитет в середовищі ровесників. В той же час божевільний темперамент більшості діячів обумовлює наявність таких рис їх вдачі, як дратівливість і вразливість. Вони вимагають негайного задоволення бажань і готові долати труднощі. Діячі емоційно нестійкі – їх гнів і радість чергуються з неймовірною швидкістю.

Діячі обожнюють ігри на свіжому повітрі, заняття спортом, наприклад, грають у футбол, плавають, ходять в походи, піклуються про тварин. Подібне переважання фізичного виховання в порівнянні із сприйняттям зоровим або слуховим може привести до виникнення мовних проблем і відставання в навчанні.

• Яким чином пізнаєте світ ви самі, шановні батьки?
• А який спосіб пізнання властивий вашим дітям?

     Виявлення властивого вам способу пізнання може істотно вплинути на правильність вибору методів і вправ, необхідних для занять з дитиною в домашніх умовах, в дошкільному закладі, на створення атмосфери взаєморозуміння батьків і дітей.