postheadericon «МОВЛЕННЄВИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА»

Співдоповідь до педради з питання:

«Розвивальне середовище – неообхідна умова розвитку особистості дитини через різні види діяльності»

 

Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Н.В.

    Центральною фігурою освітнього процесу є дитина — мовленнєва особистість. Пошук і прозабезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали її повноцінному становленню, триває у роботі зі старшими дошкільниками. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, на довіру, на помилку та доброзичливе ставлення. Перший і найваж­ливіший компонент успішного процесу — насичення мовленнєвого середовища, в якому постійно чи тим­часово перебуває малюк, зразками рідної мови.

     Мовлення дитини є особливою формою її діяльності й особливим результатом її зусиль в освоєнні життєво­го простору.

     Мірою розвивальності можна вважати такі компо­ненти, які сприяють створенню та розширенню світо­гляду дитини, формують у неї гуманні переживання, базові особистісні якості, що виявляються в мовлен­нєвій компетентності. Оскільки кожна дитина має свій вектор розвитку, мовленнєвого зростання, то фіксуєть­ся й оцінюється динаміка саме її змін, що може прояв­лятись у засвоєнні та користуванні мовленнєвими і не-мовленнєвими засобами задля встановлення контактів із довкіллям.

     Середовище тоді набуде вільного розвивального зміс­ту, коли дитина самостійно зможе обирати однолітків для спілкування або гри, трудової чи іншої діяльності, зважаючи на взаємну прихильність, територіальне пере­бування, враження від попередніх контактів. Це перед­бачає наповнення її досвіду такими способами і форма­ми мовленнєвої взаємодії, які б варіювалися залежно від тривалості контактів, кількісної та статевої характерис­тик угруповань, від змісту діяльності. Важливо наголо­сити, що дитина є дослідником та експериментатором не лише щодо обладнання, іграшок чи природних явищ, а й щодо власного мовлення.

0_77e16_cfd3f34b_M

     Слова як динамічні іграшки-трансформери в устах дитини можуть видозмінюватися, компонуватися з окре­мих “уламків”, розподілятися на частини самостійного змісту. Це явище словотворення — закономірний, природний, неповторний віковий етап розвитку мовленнєвої особистості, яка спробувала вільно, на свій розсуд обхо­дитися зі словом, звуком, і яка часом потребує допомоги н ньому (йдеться про словотворення як шлях до виник­нення поетичної змістової форми), а часом і невтручання.

     Тривале перебування дитини серед однолітків викли­кає не лише приємні піднесені емоції, а й спірні питан­ня, конфліктні ситуації, що оголюють її болісні душевні пошуки гуманістичних орієнтирів у діях, учинках, ви­словлюваннях. Уникнути їх не можна, позаяк вони теж є способом набуття досвіду спілкування, мовленнєвої взає­модії. Це уроки сили слова, його впливу на партнера, ключ до виходу з конфліктної ситуації та життя у злагоді.

     Пріоритетами для розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча ді­яльність, роздуми вголос без остраху помилитися чи мати іншу думку, ніж дорослий. Підставою до виник­нення власної позиції дитини є її життєвий досвід, а він набувається, накопичується й реалізується кожним по-своєму.

   Я вважаю, що неможливо створити уніфіко­ване середовище, яке за змістом і формою задоволь­нить кожну дитину. Відмінності (статеві, індивідуаль­ні, вікові) очевидні, що й підтверджують результати обстеження мовних засобів та комунікативної взаємо­дії. Тому розвивальним є те середовище, яке пристосу­ється до природного темпу кожного малюка, не пору­шуючи його й не нівелюючи. Це актуалізує видозміни усталених форм педагогічного впливу та пошук нових.

     Непоодинокі приклади, коли звуковимова малюка відмінна від норм орфоепії, лексичний запас дещо мен­ший від очікуваного, та й граматична відповідність по­гребує удосконалення. Однак це не заважає йому актив­но встановлювати контакти з однолітками, повсякчас наповнювати ситуації спілкування чи іншої діяльності власним досвідом, яскравими враженнями, перспективою спільних інтересів та прогнозуванням результатів. Він без остраху й охоче йде на контакт не тільки з одно-мітками, а й з дорослими — це свідчить про те, що його мовленнєва компетентність близька до норми. Головним є те, що дитина активно контактує з однолітками, не соромиться своїх вад, не замикається в собі, не відсторонюється від товариства (“Я разом з мамою, логопедом працюю над своїми вада­ми і обов’язково їх подолаю! У мене все вийде добре!”). Така активна, переконливо-оптимістична позиція допо­може малюкові знаходити своє місце в дитячих колективах, почуватися комфортно, зближатися з цікавими йому людьми, презентувати себе як особистість серед інших. Порівняння дітей між собою щодо мовленнєвого розвитку, комунікативної компетентності тощо унеможливлює виокремлення дитини як неповторної особистості. Ефективним є створення такого середовища, де кожен має право і обов’язок бути собою.

     Середовище буде розвивальним і комфортним для дитини за умов, коли вона матиме змогу дозувати свою мовленнєво-комунікативну діяльність, а саме:

•   встановлювати мовленнєву взаємодію з бажаними для неї партнерами;

•   визначати час, тривалість контактів;

•   перемежовувати розширення партнерів у спілку­ванні з усамітненням.

     Заува­жу: кожен має добирати при цьому таку інтонацію, силу голосу, щоб не тривожити інших, не заважати їм зосереджуватися, не пригнічувати їхні психічні процеси. Комфортний стан — основа активної життєдіяльності.

     Поспостерігаймо за дитячим спіл­куванням, іграми — це те дзеркало, в якому відбиваєть­ся дорослий. А ще: чим голосніше говорить вихователь, тим голоснішими стають діти. Отже, педагогові корисно проаналізувати й визначити домірність сторонніх по­дразників, шумового фону, а поряд із цим наповнювати свої словесні методи та прийоми доброзичливістю, рів­новагою, жартами, здивуванням. Його власні мовленнєві вади тут неприпустимі.

     Гармонізація взаємин педагога з дитиною є основою розкриття способів її мовленнєвої взаємодії зі світом при­роди, культури, людей та з власним внутрішнім єством. Важливо наповнювати середовище, в якому перебуває дитина, емоційними для неї подіями, фактами, позаяк емоції є базовим підґрунтям психічного розвитку. Розвивальним є й наповнення життєдіяльності суто дитячими формами діяльності.

 0_77e16_cfd3f34b_M

Залишити коментар

Погода в нашому місті
Архіви публікацій