БАТЬКАМ ДЛЯ РОЗДУМІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

   В сім’ї, де конфлікт продовжується довго, утворюється трикутник. Теорію «трикутників» психологи сім’ї перейняли з антропології та соціології. Отож, якщо між двома особами є довготривалий, виразний конфлікт, і ще, коли він супроводжується великою напругою, тоді напруга зменшується, коли в конфлікт включити третю особу. В сім’ї автоматично учасником протистояння стає дитина. Це відбувається несвідомо. Твориться патологічний трикутник. Тут вже не йдеться про сварку. Дитина тепер вже на постійно стає стороною в конфлікті і, що найгірше, реагує на це драматично.

    Батьки зовсім не усвідомлюють проблем з дитиною. Це проявляється тоді, коли дитина починає, наприклад, хворіти, або «стає неслухняною» – тоді треба нею серйозно піклуватися.

  В таких трикутниках може бути так, що кожний з батьків намагається перетягнути на свій бік дитину. Мама скаржиться часом на батька, батько, в свою чергу, піддає сумніву рішення мами. Обоє намагаються бути близькими з дитиною. І навіть не сваряться. Тоді дитина стає  доброю дитиною мами або тата. Тимчасом вона рівно кохає маму і тата і одночасно хоче бути з ними обома. Коли дитині добре з мамою, переживає, що батько гнівається, що йому прикро – і навпаки.

   Така ситуація доводить дитину до нервових розладів. Це однак лише одна із форм патологічного трикутника. Може бути також так, що конфлікт між батьками відвертий і дитину перетягли вже на один бік. Утворюється коаліція, наприклад, матері з донею. Тоді підчас сварки дитина стає на бік мами, відкидаючи батька, що в подальшому розвитку приносить серйозні наслідки.

  Може бути також такий трикутник, де всі невдачі, агресію батьки переносять на дитину. В такій сім’ї батьки ні з чим не можуть погодитися, окрім одного –  в них «невдала дитина». Такі діти поводяться агресивно, часто проявляють негативізм, а коли підростають, шукають поваги поза домом в субкультурних середовищах, залишають батьків. Їхня самооцінка найчастіше просто вщент розбита.

  Буває також, коли постійний конфлікт проявляється тим, що батьки надто зосереджуються на здоров’ї дитини. Такі діти часто слабкіші за ровесників, несамостійні. В батьків «хвора» дитина, що звільнює їх від дій, які б могли врятувати їхній шлюб і взаємні відносини. Тут конфлікт серйозно прихований і назовні всім здається, що це зразкова сім’я, в якій ніколи не сваряться.

   У кожній родині, великій або маленькій, тільки що створеній або «зі стажем», щасливій або не дуже, завжди є щось загальне для кожної з них, і щось індивідуальне. Розходжень між родинами може бути безліч. Й обумовлені вони тим, що в кожній існує набір своїх правил і законів, які впорядковують їхнє життя.

   Правила — це очікування щодо того, як люди мають поводитися в певних ситуаціях і обставинах. Вони відображають погляди людей щодо того, що добре, що погано, що можна або не можна, і що буде, якщо цих правил не дотримуватися.

  Правила в родині бувають двох типів:       

• šвідкриті — тобто ті, які висловлюються відкрито, обговорюються членами родини, і їх можна за необхідності змінити;
• šнегласні — це ті, про які ніхто не говорить уголос, але всі їх дотримуються. І проявляють себе ці правила вже тоді, коли хтось їх порушує.

Шановні батьки! Ви відповідальні за те, якою людиною виросте ваша дитина. Бережіть дітей, не тільки їх фізичне, але й психічне здоров’я. Не будьте егоїстами.

Не втягуйте дітей в свої міжособистісні конфлікти!