‘Методична служба’

• Робота повинна бути організована так, щоб кожна дитина брала в  ній участь з бажанням, виявляла ініціативу, відчувала свою значимість.
• Підтримуйте самостійність дітей.   Допомагайте дитині, не виконуючи роботи замість неї.
• Залучайте до участі в проекті сім’ї вихованців, зміцнюючи як внутрішньосімейні зв’язки, так і зв’язки батьків з ДНЗ.
• За потреби допомагайте вихованцям у пошуку джерел, що є необхідними для них в роботі над проектом.
• Ставтесь до роботи дітей серйозно, хваліть їх за найменші досягнення.
• Не акцентуйте увагу на помилках дитини, а допоможіть їй знайти і виправити їх.
• Виявляйте доброзичливість, зацікавленість щодо дитячих досліджень.
• Розвивайте дитячу фантазію, не обмежуйте її межами «дорослих стереотипів».
• Враховуйте вікові та індивідуальні особливості дітей.
• Впроваджуйте інтерактивні методи спілкування вихователя та вихованців, а також дітей між собою.

• Перший крок  – виділення (дорослими чи дітьми) проблеми, яка відповідає потребам дітей чи обох сторін.
• Другий крок – спільне визначення мети проекту, мотиву майбутньої |прийдешньою|діяльності, прогнозування результату.
• Третій крок –  планування діяльності дітьми при незначній  допомозі дорослого; визначення засобів реалізації проекта.
• Четвертий крок – виконання дітьми проекта; диференційована допомога дорослого.
• П’ятий крок – обговорення результату: ходу роботи, дій кожного, з’ясування причин успіхів і невдач.
• Шостий крок – спільне визначення перспективи розвитку проекта.

     На другому етапі активність дорослого дещо знижується. Він не тільки генерує свої ідеї, але й підключається до реалізації ідей дітей. Дуже важливо, щоб дорослий був здатен|здібний| захопитися тим, чим в даний момент зайнята дитина, захопитися щиро, з повною віддачею; прийняти її інтереси, бажання, мету і поглибити її, в тому числі і за рахунок включення в цей процес особистої мети і задач.

• Перший крок  – інтригуючий початок, визначення проблеми, яка відповідає потребам дітей.
• Другий крок – постановка мети проекта, його мотивація.
• Третій крок – залучення дітей до участі в плануванні діяльності і реалізації наміченого плану.
• Четвертий крок – спільний рух дорослого і дітей до результату.
• П’ятий крок – спільний аналіз виконання проекту, переживання результату.

     Перші спроби дітей самостійно вирішити проблему необхідно помічати і заохочувати. Це допомагає дитині зрозуміти, що вона робить правильно, а де допускає помилки.

      Творче проектування вимагає від педагога терпіння,  любові до дитини, віри в її можливості на шляху входження в світ дорослих. Воно не вписується в існуючі  організаційні основи дошкільного виховання і навчання, що ускладнює його широке використання в практиці. Але політехнологізм в освіті сьогодні неминучий, якщо ми визнаємо дошкільника системою, що саморозвивається. Освітній простір повинен формувати у людини головну потребу – потребу в саморозвитку. Для педагога, який навчився працювати на технологічному рівні, головним орієнтиром завжди буде саморозвиток вихованця.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

  Як показує практика, в останні роки збільшилась кількість дітей, які не бажають йти до школи. Це свідчить про те, що у них різко знизилась мотивація до процесу набуття знань. В зв’язку з цим актуальною стає необхідність введення в зміст освіти дошкільників пошукової діяльності, яка потребує використання знань і вмінь в новій для них ситуації, для вирішення нових проблем.

 Використання технології проектування як однієї із форм пошукової діяльності, дозволяє ефективно вирішити важливі задачі  розвитку творчих здібностей дітей-дошкільників. За визначенням В. Роттенберга, пошукова діяльність – це активна поведінка (розвиток думки, фантазії, творчості) в умовах невизначеності. Така діяльність стимулює внутрішній розвиток дитини і в якійсь мірі впливає на особистість в цілому.

  Сучасний психолог Д.І. Фельдштейн, досліджуючи особливості взаємовідношення світу дорослих і світу дітей, прийшов до висновку: нові форми співтворчості, співдіяльності дозволять знайти джерело не тільки емоційно насичених переживань, але й розвитку (при збереженні індивідуальності кожного суб’єкту культури).

  І таким джерелом може стати творчий проект, сутність якого – свобода його учасників в вираженні суб’єктивної думки, в виборі як змісту діяльності, так і засобів вирішення проблеми.

  Проектна діяльність дошкільника розвивається поетапно, при безпосередній участі і підтримці дорослого.                                       

    В процесі проектування дитина може виступати як замовник або виконавець і безпосередній учасник від зародження ідеї до отримання результату, а також експерт.

  Характер участі дитини в проектуванні постійно змінюється. Так, в молодшому дошкільному віці вона переважно спостерігає за діяльністю дорослих; в середньому – епізодично бере участь і освоює роль партнера; у старшому – переходить до співпраці.

 В віці від 3,5 – 4 до 5 років проектна діяльність формується на наслідувально-виконавському рівні. Відсутність життєвого досвіду, недостатній рівень розвитку інтелектуально-творчих здібностей не дозволяє дитині в повній мірі проявляти самостійність в виборі проблеми і її вирішенні – активна роль належить дорослому. Уважне відношення до потреб дітей, до їхніх інтересів допомагає достатньо легко визначити проблему, яку діти «заказують». Таким чином,  дитина молодшого і середнього дошкільного віку виступає в ролі замовника проекту (явно чи неявно для себе), а його здійснення відбувається на наслідувально-виконавському рівні. Як показує практика, діти з бажанням і інтересом виконують завдання, які пропонує їм дорослий. Ця цікавість обумовлена тим, що ці завдання задовольняють потреби дитини, допомагають реалізувати себе в активній діяльності. Крім того, дитину захоплює сам процес спільної діяльності з дорослим.

Наприкінці 5-го року життя діти вже накопичують деякий  соціальний досвід, який дозволяє їм перейти на новий – розвиваючий – рівень проектування.  Перш за все це досвід спілкування з однолітками,  досвід спільних переживань (загальні радощі, турботи, сум). Це також досвід різноманітної спільної діяльності, яка вимагає від дітей вміння  узгоджувати дії, надавати один одному допомогу. В цьому віці продовжує розвиватися самостійність, дитина вже здатна стримувати свої імпульсивні спонукання, терпляче вислуховувати дорослого і однолітків. Іншими стають відносини з дорослими: дошкільник рідше звертається до них з проханнями, активніше організує спільну діяльність з однолітками. Розвивається самоконтроль і самооцінка – діти здатні достатньо адекватно оцінювати як свої власні вчинки,  так і вчинки однолітків.

 В цьому віці активно розвивається проектна діяльність дошкільників. Вони приймають проблему, уточнюють мету, здатні вибрати необхідні засоби для досягнення результату діяльності. Більш того, не тільки проявляють готовність приймати участь в проектах, запропонованих дорослим, але й самостійно знаходять проблеми, які є відправною крапкою творчих, а також дослідницьких, пригодницьких, дослідно-орієнтованих проектів. 

  Співучасть в діяльності – це спілкування “на рівних”, де ніхто не вказує, не контролює, не оцінює. Впровадження технології в практику надає можливість педагогові гуманізувати навчання і виховання дошкільника, враховувати, що особистість дитини самоцінна, і у неї вже є якийсь досвід в сприйнятті навколишнього світу.

  З досвіду роботи добре відомо, що повага до особистості дитини, схвалення її цілей, запитів, інтересів, створення умов для самовизначення, самоорганізації активно розвиває співтворчість. Захищена від насильницького втручання, діяльність дітей проявляється в неповторних формах гри, казки, подорожі, пригод, експериментування. У розвивальному просторі дитячого садка діти виготовляють розвиваючі ігри, складають казки, моделюють костюми, створюють журнали і книги.

  Колективні переживання зближують дітей один з одним і з дорослими, сприяють поліпшенню мікроклімату в групі. Отже, технологія проектування є унікальним засобом забезпечення співпраці, співтворчості дітей і дорослих, способом реалізації особистісно-орієнтованого підходу до освіти.

ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

•  Поважайте батьків. Виявляйте увагу і зацікавленість.
• Заохочуйте співпрацю. Залучайте родини до участі в роботі групи. Пропонуйте батькам свої ідеї стосовно того, яким чином вони могли б брати участь у житті групи.
• Використовуйте різноманітні форми залучення батьків до діяльності ДНЗ – будьте творчими та дипломатичними. Кожна родина має свої інтереси, розклади, можливості і що спрацьовує для однієї родини, може бути неприйнятним для іншої.
• Дозвольте родинам самим вирішувати, який шлях залучення до роботи для них найкращий. Впевненість, що всі родини розуміють, що будь-яка допомога вітається.
• Проводьте з батьками бесіди про взаємні очікування. Обговоріть, як ви будете взаємодіяти один з одним протягом перебування дитини у дитячому садку.
• Будьте терплячими. Залучення батьків до навчально – виховного процесу групи   може бути новим і для родин, і для педагогів, тому розвиток нових взаємин займе певний час. Тісна співпраця з родинами   стане можливою тоді, коли вона буде базуватись на  невеличких успіхах протягом тривалого часу.
• Звертайте увагу на емоційний зв’язок між дитиною та батьками. Зосереджуйтесь на сильних сторонах родини і забезпечуйте позитивний зворотній зв’язок. Навіть досвідченим батькам необхідне підтвердження, що вони добре виховують своїх дітей.
• Підтримуйте тісний контакт. Намагайтесь щотижня індивідуально розмовляти з кожним батьком (мамою).
• Висловлюйте свою приязнь. Завжди давайте зрозуміти родині, що високо цінуєте їх участь у житті групи.
• Намагайтесь залучити до роботи всю родину. Шукайте творчі шляхи співпраці не лише з мамами, але й батьками, сестрами, дідусями і т.п.
• Підтримуйте конфіденційність. Довіра – важлива передумова встановлення дружніх стосунків. Впевніться, що відомості про родину зберігаються конфіденційно.
• Навчайте взаємодії. Проводьте психологічні тренінги з батьками з метою відпрацювання їхніх навичок позитивного спілкування та взаємодії.
• Співпрацюйте з іншими громадськими організаціями. Родини залежать від різних засобів підтримки та послуг. Дитячі освітні установи не можуть надати весь спектр послуг для родин, але вони можуть взаємодіяти з іншими організаціями, які можуть сприяти підтримці родини (наприклад, медичні установи, школи, психологічні центри).
• Створіть групу батьків – порадників. «Чим більше людей буде залучено до прийняття рішень, що безпосередньо впливають на них, тим з більшим ентузіазмом вони намагатимуться впровадити ці рішення» (Курт Левін). Хоча педагоги більш компетентні у справах виховання, батьки знають краще, що потрібно їхнім дітям. Коли батькам надають право сильного голосу, їх залучення до співпраці може покращити ефективність навчально-виховного процесу.