КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ І ПЕДАГОГІВ

 

 Підготувала: вчитель-дефектолог Селиваненко І.В.

 

Психологія розумово відсталих дітей – один з напрямків спеціальної психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності й особистості розумово відсталих дітей дошкільного та шкільного віку.

Розумово відсталою називають таку дитину, у якої є стійке порушення пізнавальної діяльності внаслідок органічних ушкоджень головного мозку.

Психологія розумово відсталих дітей знаходиться на стику багатьох наук і в значній мірі залежить від ступеня розробленості теоретичних проблем філософії, дитячої неврології та психіатрії, фізіології, вищої нервової діяльності, дитячої, вікової та спеціальної психології, загальної та спеціальної педагогіки, соціології.

Завдання психології розумової відсталості – визначення своєрідності загальних, особливих та індивідуальних рис, притаманних психіці розумово відсталих дітей, виявлення характерних для них недоліків та наявних позитивних можливостей, що обумовлюють розвиток дитини та її здатність соціально адаптуватися. Психологія розумової відсталості безпосередньо пов’язана з вирішенням проблеми диференціальної діагностики, а також з питаннями корекційно-спрямованого виховання і навчання, що передбачають послідовну підготовку розумово відсталого учня до інтеграції в навколишнє середовище.

 1. Розумово відсталі діти

 1.1 Визначення розумової відсталості. Причини порушень інтелектуального розвитку у дітей

 Розумово відсталі діти, діти зі зниженим інтелектом, з труднощами в навчанні, з особливими потребами тощо, – одна з найбільш численних категорій дітей, що відхиляються в своєму розвитку від норми. За наявними у нас даними, такі діти складають близько 2,5% від загальної дитячої популяції. Зарубіжні педагоги нерідко вказують інші, більш високі відсотки, що обумовлено використанням кілька інших критеріїв при діагностуванні розумового розвитку дитини.

 Поняття «розумово відсталий дитина», прийняте в корекційній педагогіці та спеціальній психології, як, втім, і в більшості інших країн, охоплює досить різноманітну за складом групу дітей, яких об’єднує наявність органічного пошкодження кори головного мозку, що має дифузний, тобто «Розлитий», характер. Морфологічні зміни, хоча і з неоднаковою інтенсивністю, захоплюють багато ділянок кори головного мозку дитини, порушуючи їх будову і функції. Звичайно, не виключені й такі випадки, коли дифузне ураження кори поєднується з окремими, більш вираженими локальними (обмеженими, місцевими) порушеннями, іноді включають і підкіркові системи. Все це обумовлює виникнення у дитини різних, з різною чіткістю виражених відхилень, що виявляються в усіх видах його психічної діяльності, особливо різко – в пізнавальній.

 Переважна більшість розумово відсталих дітей складають діти-олігофрени (від грец. Oligos – малий + phren – розум). Поразка мозкових систем що лежить в основі недорозвинення психіки, виникає у цієї категорії дітей на ранніх етапах розвитку – у внутрішньоутробному періоді, при народженні або протягом перших півтора років життя, тобто до становлення мови.

 Ступінь вираженості дефекту істотно залежить від тяжкості осягаючи дитини шкідливості, від її переважної локалізації, а також від часу початку її впливу. Чим в більш ранні терміни у дитини виникло захворювання, тим важче виявляються його наслідки. Так, найбільш глибокі ступеня олігофренії спостерігаються у дітей, що перенесли захворювання у внутрішньоутробному періоді свого розвитку. І це цілком зрозуміло. Адже у такому випадку термін нормального розвитку головного мозку дитини надається мінімальним.

 При олігофренії органічна недостатність мозку носить резидуальні (залишковий) непрогредієнтний характер, що дає підстави для оптимістичного прогнозу щодо розвитку дитини, який після перенесеної шкідливості виявляється практично здоровим, оскільки хворобливі процеси, що мали місце в його центральній нервовій системі, припиняються. Він має позитивні потенційні можливості і за сприятливих умов реалізує їх. Іншими словами, дитина здатна до психічного розвитку, яке, однак, здійснюється аномально, оскільки його біологічна основа патологічна.

Діти-олігофрени – основний контингент вихованців спеціальних дитячих садів для дітей з ураженнями центральної нервової системи та учнів шкіл і шкіл-інтернатів для розумово відсталих дітей. Вони є найбільш вивченими в психологічному та педагогічному плані, оскільки дослідження звичайно проводяться в цих освітніх установах.

Ми знаємо, що поняття «олігофренія» у багатьох країнах не прийнято. У Росії воно використовується, оскільки російські дефектологи вважають принципово важливим відокремити щодо перспективну для подальшої соціально-трудової адаптації та інтеграції в навколишнє середовище групу розумово відсталих дітей від тих, чиє перебування в спеціальному освітньому закладі хоч і є безсумнівно корисним, проте приносить значно менший ефект. Розумова відсталість, що виникла у дитини у віці після 2 років, зустрічається відносно рідко. У цьому випадку вона входить в ряд понять, серед яких є таке, як «деменція» (недоумство). На відміну від олігофренії при деменції порушення кори головного мозку виникають досить тривалий час протікає, протягом 2-5 років і більше, нормального розвитку дитини. Деменція може бути наслідком органічних захворювань мозку або травм. Як правило, інтелектуальний дефект при деменції носить безповоротний характер. При цьому звичайно відзначається прогресування захворювання. Однак в окремих випадках за допомогою лікування, за сприятливих педагогічних умовах, можна домогтися деякого уповільнення цього процесу. Мова йде про розумово відсталих дітей, що не відносяться до олігофренів.

 Особливими є випадки, при яких наявне у дитини недоумство поєднується з наявністю поточних психічних захворювань – епілепсії, шизофренії та інших, що суттєво ускладнює її виховання і навчання і, звісно, прогноз. Просування таких дітей у плані пізнавальної діяльності і особистісних проявів, успішність їх входження в соціальне середовище у великій мірі залежать від перебігу хвороби, від можливого, часто не передбачуваного її загострення, яке зводить нанівець усі зусилля педагога.

 Слід зауважити, що розуміння розумової відсталості як особливого відхилення в розвитку дитини останнім часом в російській дефектології зазнало деяких змін. Зовсім недавно ми говорили про те, що наявність у дитини органічного дифузного ураження центральної нервової системи – основна і обов’язкова умова його приналежності до числа розумово відсталих.

 В даний час встановлено, що мінімальна мозкова дисфункція нерідко має місце у дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР), які суттєво відрізняються від розумово відсталих. Їх стан характеризується іншим, більш сприятливим прогнозом, який ґрунтується на наявності в них відносно високих потенційних можливостей розвитку, які забезпечують основу для просування у пізнавальній діяльності, в особистісному плані, щодо соціальної та трудової адаптації.

 Разом з тим відомі такі випадки розумової відсталості, при яких причин біологічного характеру (хвороб, травм) не відмічається або при теперішньому рівні діагностики вони не можуть бути встановлені. Таким чином, медичні показники хоч і мають велику значимість, але не є єдиними.

 Слід підкреслити, що в останні роки розумова відсталість все частіше виявляється у вельми своєрідних, ускладнених формах. Значно збільшилася кількість розумово відсталих дітей з різними додатковими відхиленнями у розвитку – зі зниженням слуху, зору, із залишковими явищами дитячого церебрального паралічу, з різким недорозвиненням мовлення, за наявністю психічних захворювань та ін.

 Поряд з цим зустрічаються діти, у яких на тлі різкої недостатності загального рівня пізнавальної діяльності й мови, відхилень в емоційно-вольовій сфері за типом розумової відсталості виявляються щодо приховані здібності – музичний слух, почуття ритму, здатність до відтворення форми і кольору предметів і т. п. У деяких дітей виявляється непогана вербальна пам’ять. Без достатнього розуміння почутого вони відносно точно запам’ятовують фрагменти фраз, які вимовляються оточуючими їх людьми, і в ряді випадків більш-менш вдало користуються ними як мовними штампами.

 Причини, що викликають у дитини розумову відсталість, численні і різноманітні. У дефектології їх прийнято розділяти на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Зовнішні можуть впливати в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час народження дитини і в перші місяці (або роки) його життя. Відомий ряд зовнішніх факторів, що призводять до різких порушень розвитку. Найбільш поширеними з них є наступні:

 – важкі інфекційні захворювання, які жінка переносить під час вагітності, – вірусний грип, краснуха та інші;

 – різні інтоксикації, тобто хворобливі стани організму майбутньої матері, що виникають під дією отруйних речовин, що утворюються при порушенні процесу обміну. Інтоксикації нерідко є наслідком непомірного вживання вагітною жінкою ліків або алкоголю. Вони можуть порушити розвиток плоду. Небезпечні важкі дистрофії під час вагітності, тобто порушення обміну речовин в органах і тканинах, що викликають розлади їх функцій та зміни в будові, зараження плоду різними паразитами, що існують в організмі матері. До числа паразитарних захворювань належить токсоплазмоз, збудник якого – паразит, що відноситься до найпростіших. Жінка заражається від домашніх тварин – собак, кішок, курей, голубів, корів – або від диких – мишей, зайців, ховрахів (придбаний токсоплазмоз).

 При захворюванні вагітної жінки сифілісом нерідко зустрічаються випадки зараження плоду спірохетою.

 Травматичні ураження плода, що виникають при ударі або забитті, також можуть бути причиною розумової відсталості. Розумова відсталість може бути наслідком при родової травми – в результаті накладення щипців, здавлювання головки дитини при проходженні через родові шляхи при затяжних або надмірно швидких пологах. Тривала асфіксія під час пологів також може мати своїм наслідком розумову відсталість дитини.

 Встановлено, що приблизно 75% випадків складає вроджена розумова відсталість. Серед внутрішніх причин, що обумовлюють виникнення розумової відсталості, слід виділити чинник спадковості, який проявляється, зокрема, в хромосомних захворюваннях. У нормі при розподілі статевої клітини в кожну дочірню клітину потрапляє 23 хромосоми; при заплідненні яйцеклітини виникає стабільне число хромосом – 46. У деяких випадках відзначається нерозходження хромосом. Так, при хворобі Дауна нерозходження двадцять першої пари призводить до того, що у цих хворих у всіх клітинах є не 46, як в нормі, а 47 хромосом.

 До числа внутрішніх причин відносяться також порушення білкового і вуглеводного обміну в організмі. Так, наприклад, найбільш поширеним порушенням такого роду є фенилкетонурія, в основі якої лежить порушення білкового обміну у вигляді зміни синтезу фенилаланінгідроксилази – ферменту, що перетворює фенілаланін в тирозин. Нерідко зустрічаються також галактосемія та інші порушення.

 Хвороби немовлят на ранніх етапах життя, такі, як запальні захворювання мозку і його оболонок (менінгіти, менінгоенцефаліти різного походження), нерідко служать причинами розумової відсталості.

 В останні роки все більше випадків, коли розумова відсталість виявляється обумовленою різко підвищеною радіацією тієї місцевості, де живе сім’я, неблагополучною екологічною обстановкою, алкоголізмом або наркоманією батьків, особливо матері. Певну роль відіграють також важкі матеріальні умови, в яких знаходяться родини. У таких випадках дитина з перших днів життя не отримує повноцінного харчування, необхідного для його фізичного та розумового розвитку.

 В даний час користуються міжнародною класифікацією розумово відсталих, на підставі якої дітей поділяють на чотири групи за ступенем вираженості дефекту: з легкою, помірною, тяжкою і глибоким ступенем розумової відсталості.

 Діти, пов’язані з першими трьома групами, навчаються і виховуються у відповідності з різними варіантами програми спеціальної (коррекційної) загальноосвітньої школи. Пройшовши спеціальне навчання, багато хто з них соціально адаптуються і працевлаштовуються. Прогноз їх розвитку відносно благополучний.

 Найбільш вивченими та перспективними в плані розвитку та інтеграції в суспільстві є діти-олігофрени з легким і помірним ступенем розумової відсталості. У подальшому викладі, вживаючи термін «розумово відстала дитина», ми будемо мати на увазі дітей вищеназваних двох клінічних груп. Зауважимо, що діти, що входять до їх складу, мають значні відмінності, у зв’язку з чим виникла необхідність класифікації, що враховує їх особливості.

 Серед класифікацій олігофренії, що ґрунтуються на клініко-патогенетичних принципах, в нашій країні найбільш поширеною є класифікація, запропонована М.С. Певзнер, відповідно до якої виділяють п’ять форм.

 При олігофренії, характеризується неврівноваженістю нервових процесів з переважанням збудження або гальмування, притаманні дитині порушення виразно проявляються у змінах поведінки і зниженні працездатності.

 У олігофренів з порушенням функцій аналізаторів дифузне ураження кори поєднується з більш глибокими ураженнями тієї чи іншої мозкової системи. Вони додатково мають локальні дефекти мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату. Особливо несприятливо позначаються на розвитку розумово відсталого дитини порушення мови.

 При олігофренії з психопатоподібною поведінкою у дитини відзначається різке порушення емоційно-вольової сфери. На першому плані у неї виявляється недорозвинення особистісних компонентів, зниження критичності щодо себе та оточуючих людей, розгальмовування потягів. Дитина схильна до невиправданих афектів.

 При олігофренії з вираженою лобовою недостатністю порушення пізнавальної діяльності поєднуються у дитини зі змінами особистості за лобним типом з різкими порушеннями моторики. Ці діти мляві, безініціативні і безпорадні. Їхнє мовлення багатослівно, беззмістовно, має наслідувальний характер. Діти не здатні до психічного напруження, цілеспрямованості, активності, слабо враховують ситуацію.

 Усі діти-олігофрени характеризуються стійкими порушеннями психічної діяльності, виразно виявляються в сфері пізнавальних процесів, особливо – в словесно-логічному мисленні. Причому має місце не тільки відставання від норми, але й глибоку своєрідність і особистісних прояві та пізнавальної сфери.

 Розумова відсталість не призводить до рівномірної зміни у дитини всіх сторін психічної діяльності. Спостереження та експериментальні дослідження дають матеріали, що дозволяють говорити про те, що одні психічні процеси виявляються у неї порушеними більш різко, інші залишаються відносно збереженими. Цим у певній мірі обумовлені існуючі між дітьми індивідуальні відмінності, що виявляються і в пізнавальній діяльності, і в особистісній сфері.

 Діти-олігофрени здатні до розвитку, що по суті відрізняє їх від недоумкуватих дітей усіх прогредієнтних форм розумової відсталості, і хоча розвиток олігофренів здійснюється уповільнено, з багатьма, часом вельми різкими, відхиленнями від норми, проте воно являє собою поступальний процес, вносить якісні зміни у психічну діяльність дітей, в їх особистісну сферу.

 Структура психіки розумово відсталого дитини надзвичайно складна. Первинний дефект призводить до виникнення багатьох інших вторинних і третинних відхилень. Порушення пізнавальної діяльності й особистості дитини-олігофрена чітко виявляються в самих різних її проявах. Дефекти пізнання і поведінки мимоволі привертають до себе увагу оточуючих. Однак поряд з вадами цим дітям властиві й деякі позитивні якості, наявність яких служить опорою, що забезпечує процес розвитку.

 Положення про єдність основних закономірностей нормального й аномального розвитку, наголошене Л.С. Виготським, дає підстави вважати, що концепція розвитку нормальної дитини в загальному може бути використана при трактуванні розвитку розумово відсталих дітей. Це дозволяє говорити про ідентичність чинників, які впливають на розвиток нормальної і розумово відсталої дитини.

 Розвиток олігофрена визначається біологічними і соціальними чинниками. До числа біологічних факторів відносяться вираженість дефекту, якісна своєрідність його структури, час її виникнення. Ці фактори, як і інші, необхідно враховувати при організації спеціального педагогічного впливу.

 Соціальні чинники – це найближче оточення дитини: сім’я, в якій вона живе, дорослі і діти, з якими вона спілкується і проводить час, і, звичайно, школа. Вітчизняна психологія затверджує положення про провідну роль у розвитку всіх дітей, в тому числі і розумово відсталих, співробітництва дитини з дорослими та дітьми, що знаходяться поряд з нею, навчання в широкому розумінні цього терміну. Особливо велике значення має правильне, корекційно-розвиваюче, спеціально організоване навчання і виховання, що враховує своєрідність дитини, адекватне її можливостям, що спирається на зону її найближчого розвитку. Саме воно в найбільшій мірі стимулює дітей у загальному розвитку.

 Для просування дитини-олігофрена в загальному розвитку, для засвоєння нею знань, умінь і навичок, для їх систематизації та практичного застосування суттєво важливим є не всяке, а спеціально організоване навчання і виховання. Перебування в масовій загальноосвітній школі часто не приносить користі дитині, а в ряді випадків призводить до тяжких наслідків, до стійких, різко негативним змінам в її особистості.

 Спеціальне навчання, спрямоване на загальний розвиток розумово відсталих дітей, передбачає в першу чергу формування у них вищих психічних процесів, особливо мислення. Це важливий напрямок корекційної роботи теоретично обґрунтовано тим, що, хоча дитина-олігофрен своєрідна у всіх своїх проявах, саме дефектність мислення виявляється у неї особливо різко і в свою чергу загальмовує і ускладнює пізнання навколишнього світу. Разом з тим доведено, що мислення олігофрена безсумнівно розвивається. Формування розумової діяльності сприяє просуванню розумово відсталої дитини в загальному розвитку і тим самим створює реальну основу для соціально-трудової адаптації випускників допоміжної школи.

 Інше, теж дуже важливий напрямок корекційної роботи передбачає вдосконалення емоційно-вольової сфери учнів, яка відіграє велику роль в засвоєнні знань, умінь і навичок, у встановленні контактів з оточуючими і в соціальній адаптації дітей у школі та поза нею. Дійсно, мислення та емоційно-вольова сфера представляють собою сторони єдиного людського свідомого, а весь хід розвитку дитини, за твердженням Л.С. Виготського, заснований на зміни, що відбуваються у співвідношенні інтелекту та афекту. Розглядаючи питання про взаємодію організму і середовища, Л.С. Виготський сформулював поняття «соціальна ситуація розвитку» і підкреслив думку про те, що вплив на дитину навколишнього середовища визначається не тільки її характером, але й індивідуальними особливостями суб’єкта, тими переживаннями, які у неї виникають.

 Багато в чому дефектної і рухова сфера олігофренів, яка вимагає постійної уваги і турботи.

 Говорячи про можливості позитивної динаміки розумового просування дітей зі зниженим інтелектом, слід згадати положення Л.С. Виготського щодо двох зон розвитку дитини: актуального і найближчого. Л.С. Виготський говорив про те, що зона актуального розвитку характеризується тими завданнями, які дитина вже може виконувати самостійно. Ця зона показує її навченість тим або іншим знань, умінь та навичок. Вона дає відомості про стан її пізнавальної діяльності на певному етапі життя. У цьому її значимість.

 У плані перспективи особливо важлива зона найближчого розвитку, яка визначається завданнями, з якими дитина не може впоратися сама, але може зробити це за допомогою дорослого. Визначення зони найближчого розвитку необхідно тому, що вона дає можливість судити, які завдання будуть доступні дитині в недалекому майбутньому, тобто яке просування від неї слід чекати.

 У розумово відсталих дошкільників зона актуального розвитку досить обмежена. Діти мало що вміють і знають. Що стосується зони найближчого розвитку, то вона значно вже, більш обмежена, ніж у нормально розвинених дітей. Однак вона існує, і це дає підставу стверджувати, що діти із зниженим інтелектом здатні до просування. Це просування невелике, але за певних умов воно може мати місце. Основне завдання дефектолога полягає в тому, щоб сприяти реалізації зони найближчого розвитку кожної дитини.

 Просування розумово відсталих дітей відбувається нерівномірно в різні вікові періоди. Дослідженнями встановлено, що безсумнівна активізація пізнавальної діяльності змінюється роками, протягом яких як би підготовляються, концентруються можливості, необхідні для подальших позитивних зрушень. Найбільше просування можна помітити на протязі перших двох років навчання, на четвертому-п’ятому році і в кінці навчання.

 Отже, основні поняття, що використовуються у вітчизняній олігофренопсихології, розуміння причин, що обумовлюють відхилення розумово відсталої дитину від нормального розвитку, оцінка можливостей просування і соціально-трудової адаптації цієї категорії дітей значною мірою схожі з тим, що має місце в зарубіжній літературі. Однак необхідно підкреслити також безсумнівні відмінності між підходами дефектологів різних країн до тих чи інших наукових питань.

 

Використана література:

 1. Андрющенко Н. Взаємодія ігрової та навчальної діяльності // Дефектологія.-2007. -№ 1.-С. 38-40.

 2. Базовий компонент дошкільної освіти. – К., 2012.

 3. Докшина Н., Самбурська Л. Діти, які мають особливості психофізичного розвитку // Психолог. – № 44. – 2004. – С. 22 – 27.

- коментарі до “«РОЗУМОВО ВІДСТАЛІ ДІТИ І ПРИЧИНИ ПОРУШЕНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У ДІТЕЙ»”