‘Сторінка практичного психолога’

‍Що таке резильєнтність?

Резильєнтність (резилієнтність, резилентність) – це психологічна стійкість, здатність людини адаптуватися до складних життєвих обставин, відновлюватися після травматичних подій та зберігати психічне здоров’я. Важливо розуміти, що резильєнтність не означає відсутність страждань чи проблем, а скоріше вміння знаходити внутрішні ресурси для їх подолання. Це навичка, яка дозволяє нам не лише виживати в складних умовах, але й рости через цей досвід.

Як сформувати резильєнтність

У сучасному світі, де зміни стали єдиною сталою, здатність адаптуватися та зберігати внутрішню рівновагу є життєво необхідними. Резильєнтність – саме та якість, яка дозволяє нам не лише вистояти перед труднощами, але й вийти з них сильнішими.
Хороша новина полягає в тому, що резильєнтність можна розвивати. Так само, як ми тренуємо м’язи у спортзалі, ми можемо «прокачувати» свою психологічну стійкість. І, як у будь-якому тренуванні, тут важливі систематичність, правильні техніки та терпіння до себе.

Тож давайте розглянемо практичні кроки, які допоможуть вам розвинути резильєнтність, щоб стати стійкішими, гнучкішими та краще адаптуватися до будь-яких обставин.

Кроки до психологічної стійкості

1. Тимчасово не включайтеся в ситуації, які вас безпосередньо не стосуються. Наприклад, у конфлікти й розмови людей, які вас оточують: вони розмовляють між собою, але не з вами.

2. Не виконуйте роботу, якої від вас не вимагають.

3. Не ігноруйте фізичних потреб. Якщо вам хочеться пити – пийте, відчуваєте, що голодні – поїжте, якщо вам необхідно прогулятися чи полежати – зробіть це. Але важливо ставити своєму тілу запитання усвідомлено, з паузами і з концентрацією на відчуттях тіла. 

4. Відпочивайте. Наше тіло здебільшого відпочиває під час сну, а от мозок відпочиває в інформаційній тиші. Для нормального відпочинку зменшіть кількість спожитої інформації. Якщо видалася вільна хвилинка, відпочиньте. А це значить, залиште навколо тільки фонові шуми. Прямої, спрямованої в очі, вуха інформації (новин, фільмів, книжок), краще уникати.

5. Відмовляйтеся від способів проведення дозвілля, які вас стомлюють. Приміром, від зустрічей із людьми, якщо ви перенасичені контактами за день. Від поїздок в громадському транспорті, якщо є можливість пройтися. І взагалі запитуйте: «Чи хочу я насправді зараз нових стимулів – зорових, слухових, тактильних?»

6. Намагайтеся регулярно отримувати нові позитивні враження, шукайте джерела навколо. Знаходьте приємні для вас події, образи, запахи в навколишньому світі.

7. Ретельно підходьте до вибору кола свого спілкування й учіться оточувати себе людьми, з якими вам цікаво й при цьому неважко спілкуватися. Дозвольте собі відмовлятися від того, щоб вислуховувати скарги інших людей, давати їм поради і брати активну участь у плітках і чварах. Ви побачите, що якість людей навколо вас підвищиться. Разом із самооцінкою і самопочуттям. Не лінуйтеся шукати навколо людей за інтересами.

8. Піклуйтеся про себе фізично, вчасно звертайте увагу на біль, порушення в роботі організму, симптоми втоми нервової системи й звертайтеся по допомогу. Здоров’я – це основа всього. Будь-які симптоми, які проявляються регулярно й тривають понад тиждень, – привід пройти клінічну діагностику. Не ігноруйте своїх захворювань.

9. Розвивайте гнучкість. Життя постійно змінюється і здатність адаптуватися є ключем до стійкості. Тренуйте свій мозок: випробовуйте нові маршрути, експериментуйте з незвичними підходами до звичних завдань, виходьте з зони комфорту в безпечних умовах. Чим більше ви практикуєте гнучкість у дрібницях, тим легше вам буде адаптуватися до серйозних змін.

10. Живіть у відповідності зі своїми цінностями. Коли ви чітко розумієте, що для вас важливо (любов, творчість, свобода, справедливість тощо), ви знаходите додаткові сили долати труднощі. Визначте свої основні цінності та періодично запитуйте себе: «Чи дію я згідно з тим, у що я вірю?» Це допомагає зберігати внутрішню опору навіть у стресових ситуаціях.  

11. Аналізуйте свій досвід подолання труднощів. Ви вже не раз стикалися з проблемами та пережили їх. Згадайте ці ситуації: що саме вам допомогло? Які якості ви проявили? Як цей досвід може допомогти вам зараз? Фіксуйте свої маленькі «перемоги», адже це підсилює віру в себе.  

12. Практикуйте вдячність. Звичка помічати хороше змінює сприйняття життя. Спробуйте щовечора записувати 3 речі, за які ви вдячні сьогодні (навіть якщо день був складним). Це може бути сонячна погода, гарна кава, підтримка друга або власна витримка. Поступово ви навчитеся бачити позитивні моменти навіть у складні періоди.

13. Практикуйте турботу про себе. Багато хто вважає, що бути стійким — означає «терпіти та не скаржитися». Насправді резильєнтність — це вміння відновлюватися, а для цього потрібно дбати про себе. Виділяйте час на заняття, які приносять вам задоволення, вчіться говорити «ні» зайвим обов’язкам і встановлюйте здорові межі у стосунках.

14. Будуйте соціальні зв’язки. Людина — соціальна істота, і підтримка оточення є одним із найпотужніших ресурсів у складні моменти. Не залишайтесь на самоті, навіть якщо хочеться замкнутися. Знайдіть людей, з якими ви можете бути щирими, і не бійтеся звертатися за допомогою. Також корисно бути частиною спільнот (хобі, волонтерських груп, професійних клубів), де ви почуваєтеся прийнятим.

15. Розвивайте емоційний інтелект. Почніть із простого: спостерігайте, помічайте та називайте свої емоції та пробуйте визначати їх причини. Ставтеся до того що помічаєте з відкритістю та цікавістю. Додайте до цього прості техніки саморегуляції: дихальні вправи (наприклад, метод “4-7-8”), короткі паузи на усвідомленість або ведення щоденника. Записуючи свої переживання, ви зможете відреагувати емоції, краще зрозуміти, як ви реагуєте на стресові ситуації та що допомагає з ними впоратися.

‍16. Створіть «ресурсну карту». Резильєнтність залежить від того, наскільки добре ви знаєте свої сильні сторони та джерела підтримки. Візьміть аркуш паперу і розділіть його на дві частини: у лівій колонці запишіть свої внутрішні ресурси (наприклад, креативність, організованість, почуття гумору), а в правій — зовнішні (близькі люди, колеги, професійні психологи, громадські організації). Ця «карта» допоможе вам у складний момент швидко зорієнтуватися до кого звернутися та на які свої сильні сторони ви зможете покластися в складній ситуації.

‍17. Працюйте над мисленням. Наш мозок схильний до катастрофізації та негативного сприйняття реальності — ми перебільшуємо проблеми та передбачаємо найгірший сценарій. Щоб це змінити, поставте собі питання:

– Ці думки реалістичні, чи гіпотетичні?
– Це відбувається зараз, чи відстрочене у часі?
– Чи можна розробити план, щоб запобігти тому, що мене тривожить?
– Чи корисні ці думки?

Якщо думки гіпотетичні, про відстрочену у часі проблему, на їх основі не можна розробити план та вони є не корисними — переведіть фокус уваги. Думки не є фактами. Вони не завжди відповідають реальності, але формують ваш емоційний стан.

Зберігати ментальне здоров’я на етапі  дошкільного віку вкрай важливо: це формує основи психічного благополуччя, яке впливатиме на всю життєву траєкторію дитини.  Завдання дорослих – не лише оточити дітей турботою, а й допомогти зрозуміти свої емоції чи реакції, а за необхідності «скинути» стрес.

Ментальне здоров’я дитини – це стан емоційного та соціального благополуччя, що дозволяє йому розвиватися, справлятися зі стресами, вчитися та будувати стосунки. Воно включає здатність керувати емоціями, високий рівень адаптації та позитивне сприйняття себе.

 Ключові фактори: безпечне середовище, режим дня, підтримка батьків та спілкування.

 Основні аспекти ментального здоров’я дітей: 

• Емоційне благополуччя: здатність розуміти свої почуття, справлятися з тривогою та радіти життю.
• Соціальні навички: вміння дружити, довіряти, виявляти доброту та адаптуватися до змін.
• Поведінка: здатність дотримуватися правил, продуктивно вчитися та відпочивати.

 Як підтримати ментальне здоров’я дитини:

1. Створіть безпечну атмосферу: Дитина повинна відчувати любов і підтримку, щоб відверто говорити про свої переживання.

2. Слухайте та спілкуйтеся: Регулярно цікавтеся життям дитини, проводьте час разом, обговорюючи її почуття.

3. Дотримуйтесь режиму дня: Достатній сон, збалансоване харчування та фізична активність – основа стійкої психіки.

4. Уникайте перевантажень: Балансуйте навчання, гуртки та вільний час, залишаючи час для відпочинку та ігор.

5. Будьте прикладом: Покажіть, як конструктивно впоратися зі стресом, піклуючись про себе.

 Тривожні ознаки (коли потрібна допомога фахівця): 

• Постійно пригнічений настрій, апатія або різкі перепади емоцій.
• Агресивна поведінка чи, навпаки, надмірна замкнутість.
• Порушення сну та апетиту (відмова від їжі, ненажерливість).
• Різке зниження успішності в дошкільному закладі (школі).
• Навмисне заподіяння собі шкоди (порізи, опіки).

Якщо поведінкові чи емоційні проблеми зберігаються більше кількох тижнів, варто проконсультуватися з дитячим психологом чи психіатром.

5 кроків, які допоможуть потурбуватися про ментальне здоров’я дітей.

Посібник “Ментальне здоров’я дітей під час війни: поради батькам та опікунам”

ЮНІСЕФ зібрав у цій брошурі інформацію про ознаки, які вказують на потребу звернутися за психологічною підтримкою, техніки допомоги собі та дітям, ігри та вправи для стабілізації емоційного стану, а також контакти спеціалістів.

Калейдоскоп ігрових вправ для дітей старшого дошкільного віку.

Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою її експлуатації з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини.

Шановні батьки і вихователі! 

Пропонуємо Вам для ознайомлення і можливого використання посібник “ІНДИКАТОРИ ФІЗИЧНОГО, СЕКСУАЛЬНОГО, ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ, А ТАКОЖ НЕХТУВАННЯ ПОТРЕБАМИ ДИТИНИ”.

Розроблено в межах проекту, що реалізується Всеукраїнським громадським центром «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та Уряду Сполучених Штатів Америки.

Думки, висловлені в публікації, є позицією авторів і не обов’язково відображають політики та погляди ЮНІСЕФ та/або Уряду США.

Психологічне насильство над дитиною — це форма зловживання, яка завдає шкоди емоційному, психічному та соціальному розвитку дитини. Воно може бути менш очевидним, ніж фізичне насильство, але його наслідки є не менш серйозними. Таке насильство включає дії або бездіяльність, які принижують, залякують, ізолюють або ігнорують дитину, завдаючи шкоди її самооцінці та психічному здоров’ю. У цій статті розглядаються основні ознаки психологічного насильства, щоб допомогти вчасно розпізнати проблему та надати підтримку.

Що таке психологічне насильство?

Психологічне насильство — це систематична поведінка, спрямована на контроль, приниження або маніпуляцію дитиною через емоційний тиск. Воно може проявлятися у вигляді словесних образ, ігнорування, залякування, ізоляції чи надмірного контролю. На відміну від фізичного насильства, психологічне не залишає видимих слідів, але його вплив може бути довготривалим, викликаючи тривожність, депресію, низьку самооцінку та проблеми у стосунках у майбутньому.

Основні ознаки психологічного насильства

Розпізнавання психологічного насильства може бути складним, оскільки воно часто приховане або сприймається як “нормальна” поведінка. Ось ключові ознаки, які можуть вказувати на наявність проблеми:

1. Словесні образи та приниження

• Постійна критика: Дитину постійно критикують за її дії, зовнішність, здібності чи поведінку, наприклад: “Ти нічого не можеш зробити правильно” або “Ти завжди все псуєш”.
• Принижуючі прізвиська: Використання образливих або принизливих імен, які підривають гідність дитини.
• Сарказм і глузування: Постійне висміювання дитини, її інтересів чи досягнень.

2. Емоційне ігнорування

• Ігнорування потреб: Батьки чи опікуни не реагують на емоційні чи психологічні потреби дитини, ігнорують її почуття або прохання про підтримку.
• Відмова у любові: Умисне уникнення проявів турботи, тепла чи уваги, наприклад, ігнорування дитини після конфлікту.
• Емоційна недоступність: Постійна байдужість до переживань дитини, що змушує її відчувати себе невидимою чи непотрібною.

3. Залякування та погрози

• Погрози покаранням: Використання погроз, щоб змусити дитину підкорятися, наприклад: “Якщо ти не зробиш це, я тебе покину”.
• Створення страху: Залякування фізичним насильством, втратою любові чи іншими негативними наслідками.
• Маніпуляція почуттями: Використання почуття провини чи сорому для контролю над поведінкою дитини.

4. Ізоляція

• Обмеження соціальних контактів: Заборона дитині спілкуватися з друзями, родичами чи однолітками.
• Контроль над діяльністю: Надмірне обмеження участі в позашкільних заходах чи хобі, що ізолює дитину від зовнішнього світу.
• Створення залежності: Змушення дитини відчувати, що вона може покладатися лише на кривдника.

5. Надмірний контроль

• Постійний нагляд: Контроль усіх аспектів життя дитини, включаючи її думки, дії чи вибір, без урахування її індивідуальності.
• Нереалістичні очікування: Вимога від дитини виконання завдань чи досягнення цілей, які не відповідають її віку чи можливостям.
• Порівняння з іншими: Постійне порівняння дитини з іншими дітьми чи братами/сестрами, що підриває її впевненість.

6. Маніпуляція та газлайтинг

• Спотворення реальності: Переконання дитини, що її почуття чи сприйняття подій є неправильними, наприклад: “Ти вигадуєш, цього не було”.
• Звинувачення жертви: Перекладання провини на дитину за власні проблеми чи поведінку кривдника.
• Маніпуляція любов’ю: Використання любові чи турботи як інструменту для маніпуляції, наприклад, умовляння: “Я тебе люблю, але ти маєш змінитися”.

Ознаки у поведінці дитини

Психологічне насильство впливає на поведінку та емоційний стан дитини. Ось деякі тривожні сигнали, які можуть вказувати на проблему:

• Емоційні зміни: Дитина стає замкненою, тривожною, агресивною або демонструє ознаки депресії.
• Низька самооцінка: Постійне відчуття власної неповноцінності, сором за себе чи свої дії.
• Страх перед помилками: Надмірна обережність через страх бути покараним чи осудженим.
• Соціальна ізоляція: Уникнення спілкування з однолітками чи втрата інтересу до соціальних активностей.
• Проблеми в школі: Погіршення успішності, труднощі з концентрацією чи поведінкові проблеми.
• Фізичні прояви: Скарги на головний біль, біль у животі чи інші психосоматичні симптоми без медичних причин.

Наслідки психологічного насильства

Психологічне насильство може мати довгострокові наслідки для дитини, включаючи:

• проблеми з психічним здоров’ям, такі як тривожність, депресія чи посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
• труднощі у формуванні здорових стосунків у дорослому віці;
• низька самооцінка та невпевненість у собі;
• проблеми з довірою до інших людей;
• схильність до саморуйнівної поведінки чи залежностей; 
• викривлення образу «Я», звинувачення себе за те, що сталося;
• зниження почуття власної гідності та цінності;
• високий рівень страху та безпорадності;
• сприйняття світу як небезпечного чи невизначеного середовища з подвійними стандартами;
• відкритість меж власного «Я», нездатність вчасно виявляти форми насильства, неспроможність встановлювати власні кордони;
• депривація таких базових потреб, як любов, прийняття, розуміння;
• зміцнення синдрому емоційної залежності (співзалежності) через страх втратити об’єкти прив’язаності внаслідок невпевненості в собі та в інших;
• пригнічення або знецінення власних почуттів і переживань, порушення здатності насолоджуватися життям та встановлення емоційної близькості.

Ознаки (індикатори) насильства – це фізичний, психоемоційний та поведінковий прояв тих наслідків, що настали для дитини у результаті вчиненого щодо неї насильства.

Варто зауважити, що існують наслідки, які можуть проявлятися не відразу і стають очевидними лише через деякий час, так звані віддалені наслідки насильства. Окрім того, ознаки психологічного насильства в різні вікові періоди різняться між собою.

Для дітей молодшого віку (до 3-х років) характерні:

Діти дошкільного віку проявляють:

Що робити, якщо ви помітили ознаки психологічного насильства?

1. Спостерігайте та документуйте: Звертайте увагу на поведінку дитини та взаємодію з батьками чи опікунами. Записуйте конкретні випадки, які викликають занепокоєння.

2. Поговоріть з дитиною: Створіть безпечне середовище, де дитина може відкрито поділитися своїми почуттями. Використовуйте відкриті запитання та уникайте осуду.

3. Зверніться по допомогу: Якщо є підозри на психологічне насильство, зверніться до шкільного психолога, соціальних служб чи організацій, які захищають права дітей.

4. Підтримуйте дитину: Дайте дитині зрозуміти, що вона не винна, і підтримуйте її емоційно.

5. Залучіть фахівців: Психологи чи психотерапевти можуть допомогти дитині впоратися з наслідками насильства та відновити емоційне здоров’я.

Рекомендації до інтерв’ювання

Дитина, яка зазнала психологічного насильства, може боятися розповідати про випадок через почуття провини або недовіри до дорослих через страх нашкодити собі. Особа ж, котра проводить інтерв’ю, має дотримуватись формули налагодження контакту з нею: безпечний дорослий + безпечне місце = дитина в безпеці.

Під час інтерв’ю важливо дотримуватися таких кроків:

Висновок:

Психологічне насильство над дитиною — це серйозна проблема, яка може мати глибокі та тривалі наслідки. Розпізнавання його ознак є першим кроком до захисту дитини та забезпечення її здорового розвитку. Увага, підтримка та своєчасне втручання можуть допомогти зупинити насильство та дати дитині шанс на щасливе та здорове майбутнє. Якщо ви помічаєте ознаки психологічного насильства, не ігноруйте їх — дійте, щоб захистити дитину.

Джерело: https://psychologist.legalaid.gov.ua/psyhologichne_nasylstvo