‘Сторінка практичного психолога’

Підготувала: практичний психолог Петрухан Л.І.

Хто такі “важкі діти”? Особливості виховання дітей, мета якого – попередити формування в дитині “важких” рис. 

«Важкими» прийнято вважати дітей, які не відповідають загальноприйнятим правилам поведінки, насилу піддаються вихованню і приносять масу клопоту вчителям і батькам. Найчастіше така поведінка зустрічається у підлітків, але бувають і ранні прояви в дошкільному віці.

Важкі діти поділяються на такі категорії:

• діти з проблемами у спілкуванні;
• діти з загальмованими або яскравими емоційними реакціями (легкозбудливою, агресивні або, навпаки, пасивні та апатичні);
• діти з неправильно сформованими вольовими якостями (слабохарактерні, безвольні, недисципліновані, вперті або свавільні);
• діти із затримками розумового розвитку.

Як правило, дитина не з’являється на світ «важкою», вона стає такою в процесі впливу на неї різних аспектів. Якщо малюк народився здоровим і в фізичному, і в розумовому плані, багато залежить від його батьків і педагогів – тільки вони можуть не допустити формування «важких» рис у дитини.

Як же батькам виховувати свою дитину, щоб згодом вона не потрапила до списку «важких» дітей?

Ось основні рекомендації:

1. Гармонія у вихованні. Дитина має рости в атмосфері любові і взаєморозуміння. Важкі діти з легкістю переймають негативну модель поведінки своїх батьків, тому дорослим слід уникати неповаги і грубості у відносинах між собою.

2. Відволікайте дитину від дурниць і непотрібних занять, діти завжди повинні бути зайняті чимось корисним. Залучайте дитину в цікаві ігри, спорт та ін. Батьки, незважаючи на турботи і постійну зайнятість на роботі, повинні виділяти час на спілкування з дітьми – ніякі матеріальні блага не здатні замінити це. Саме тому в благополучних і забезпечених сім’ях нерідко зустрічаються «важкі» діти.

3. Уникайте надмірних пустощів. Сліпа любов нерідко перетворює дітей на розпещених і капризних. Дитина повинна знати ціну своїм вчинкам, а батьківські подарунки та заохочення не повинні стає реакцією на її вимоги і капризи.

4. Покарання повинні нести заслужений і справедливий характер. Уникайте застосування фізичної сили, на важких дітей краще впливати психологічно, власною поведінкою демонструючи дитині, як поводитися в тих чи інших обставинах. Необхідно, щоб батьки дотримувалися єдиної тактики виховання, наприклад, якщо дитина покарана матір’ю, батькові не потрібно піддавати сумніву справедливість цього покарання, особливо при дитині.

Безумовно, одного батьківського виховання для важкої дитини недостатньо. Важливе значення має педагогічне виховання, в якому основна роль відводиться професіоналізму і увазі вихователів. Крім того, роль відіграє середовище виховання дитини – вона не повинна опинитися під поганим впливом оточуючих

Шановні батьки! В наших з вами силах не допустити, щоб дитина стала важкою.

Пам’ятайте, виховання – системна річ, яка не визнає вихідних і перерв, тому що можна безповоротно упустити важливий момент у розвитку дитини, а наслідки пізніше буде неможливо виправити.

Підготувала: практичний психолог Петрухан Л.І.

Хто з батьків не стикався з такою проблемою, коли нерви не витримують, контроль над ситуацією втрачається і відбувається зрив на дитині. В результаті малюк отримує набагато більший наганяй, ніж насправді заслужив, або зовсім страждає без очевидної причини. Та й самих батьків така ситуація не радує, вони відчувають себе винними, але як не допустити подібних емоційних вибухів?

Необхідно підійти до проблеми стратегічно: робити поступові кроки до поліпшення загальної ситуації, щоб подібні помилки виникали якомога рідше, і одночасно з цим застосовувати локальні методи в момент конфлікту, щоб, принаймні, зробити його менш безпечним. Під час делікатних ситуацій стежте за своїми емоціями.

Спостереження за собою полегшує процес контролю. Під час спостережень можна відзначити, в який момент і що конкретно починає вас нервувати, що цьому передує, з якої миті перестає діяти логіка, і починає захльостувати шквал емоцій. Взявши під контроль ці етапи, ви навчитеся керувати власним станом, своєчасно вживати вірні тактичні кроки.

Не ігноруйте такі прості засоби, як полівітаміни, легкі заспокійливі препарати (валеріана, пустирник) і регулярне фізичне навантаження. Зриви на дитині і близьких – це своєрідний «стрибок напруги» у вашому організмі, проблема зі стабільністю нервової системи. Вирішувати це питання слід з фізичної сторони. Полівітаміни, фізичні вправи, загартовування стабілізують стан нервової системи, виробляють стійкість до різких перепадів і напруження. Щодня приділяйте собі хоча б 15 хвилин. Звичайно, якщо у вас кілька дітей або маленька дитина, зробити це важко, але знайдіть таку можливість – зробіть манікюр, полежте в розслаблюючій ванні, побудьте наодинці з собою, і це дасть вам чимало.

Тілесний контакт потрібен не тільки дітям, а й будь-якій дорослій людині. Якщо вам не вистачає тактильного контакту з дитиною та близькими, ваші нервозність і схильність до конфліктів почнуть наростати як снігова куля. Якщо ви помітили, що всі зриви протікають за одним сценарієм, фіналом якого є спалах роздратування і обурення, спробуйте себе випередити, не чекайте моменту, коли емоції вирвуться назовні, і ви почнете діяти імпульсивно.

Робіть вирішальний крок, не чекаючи «точки кипіння».

Якщо дитина серйозно провинилася і без покарання не обійтися – покарайте її до того моменту, коли розжаряться ваші емоції. У цьому випадку і покарання буде щадним, і дитина сприйме його адекватно. Якщо ви роздратовані через поведінку дитини, в силу її характеру і віку, коли чиєїсь провини немає, але роздратування вас захльостує – припиніть на деякий час спілкування (на хвилину, на чверть години). Якщо ви встигнете зробити це до моменту зриву – легше буде всім. Краще обірвати розмову, нетактовно вийти з кімнати, ніж терпіти, а потім завестися і вибухнути. Незважаючи на завантаженість справами і втому, приділяйте дитині хоча три хвилини своєї уваги. Цей крок обійдеться вам м’якше і швидше, ніж постійні відштовхування від спілкування, якого потребує дитина.

Коли ви помічаєте, що внутрішня хвиля роздратування починає підніматися, спробуйте такі прийоми:

1) змініть положення тіла (встаньте, якщо сиділи, пройдіть в іншу кімнату);

2) уважно розглядайте свою дитину, простежте за її мімікою, мовою, зовнішнім виглядом, сконцентруйте на цьому свою увагу;

3) влаштуйте собі перекус прямо під час розмови;

4) влаштуйте собі тайм-аут – покиньте кімнату на пару хвилин.

Якщо ви все-таки не стрималися і зірвалися на дитині, то не  відтягуйте момент примирення, з’ясуйте з нею відношення, коли повністю заспокоїтеся. Скажіть, що були неправі і вам щиро шкода, що довелося зірватися. Неважливо, хто був правий, а хто винен, якого віку ваша дитина. Повірте, щирість зрозуміє навіть чотиримісячний малюк.

Зриви відбуваються з усіма. Це не означає, що ви погана мати чи батько, це означає, що необхідно над чимось попрацювати в самому собі. Не звинувачуйте себе, краще потратьте сили на позитив і не залишайте в стороні турботи про себе. Коли батьки вкладають у своїх дітей все, що мають, рано чи пізно у них нічого не залишиться.

Багато українських дітей за останні роки зіткнулися зі стресовими ситуаціями. І це стосується не тільки дітей, які проживали і проживають на території активних бойових дій, а й дітей на всій території України.

Батькам важливо розуміти, що потрапляючи в стресову ситуацію, діти можуть стикатися з набагато інтенсивнішими переживаннями, ніж дорослі, через відсутності досвіду справлятися зі складнощами. Діти більш вразливі, ніж дорослі й те, що здалося вам справжньою нісенітницею, може серйозно вплинути на дитину. Особливу увагу слід приділяти дітям чутливим. Якщо дитина живе в стані хронічного стресу, то це негативно позначається не тільки на психологічному стані дитини, але й на її здоров’я. Тому, розвивати такий навик, як стресостійкість у дитини, дуже важливо.

Стресостійкість – це навичка, уміння дитини спокійно переносити вплив стресогенних чинників. Уміння правильно реагувати на ситуацію.

Ось декілька порад, як розвивати стресостійкість у дитини від Марини Сорокіної:

1. Попереджений, означає озброєний. Якщо дитині доведеться зробити що-небудь нове, ви можете виступити провідником і розповісти докладно, як можна поводитися в тієї або інакший ситуації. Скажімо, дитина вперше їде до табору. Ви можете розповісти синові або дочці, як влаштоване життя в таборі. До кого він, за потреби, може звернутися по допомогу. У день приїзду, можете разом обійти територію, щоб показати дитині, де її корпус, де їдальня, де медпункт. це навчить малюка спокійно реагувати на нову ситуацію, не викликаючи стресу. Або вам необхідно переїжджати на нове місце. Якомога докладніше розкажіть дитині, як це буде відбуватися. У який квартирі ви плануєте жити, у яку школу вона піде. Не обіцяйте, що усе для вашої сім’ї буде легко на новому місці, тому що з деякими труднощами стикаються практично усі люди, які змінюють місце проживання, а дитина перестане вам довіряти.

2. Навчіть дитину користуватися довідниками й пошуковою системою. Поясніть, що речі, про яких ми дізнаємося більше, стають для нас менш страшними.

3. Протестуйте свою дитину на стресостійкість. Для цього розкажіть їй історію про маленьке зайченя, яке відволіклося і відстало від мами. Запитайте, що зайчик буде робити у цій ситуації. Якщо зайчик буде шукати дорогу додому, просити допомоги в інших мешканців лісу або чарівних істот, найімовірніше, дитина має високу стресостійкість. А якщо зайчик буде плакати й чекати маму, стресостійкість імовірно низька.

4. Створіть разом із дитиною оберіг або талісман, який буде захищати її. Це може бути намальований символ, який можна вишити на речах дитини, або невеликий виріб, який можна завжди носити із собою.

5. Грайте з дитиною в ситуативні ігри, придумуйте різні ситуації, у які можуть потрапляти герої, і разом із дитиною шукайте способи виходу із ситуації. Це може бути гра з конструктором, з різними фігурками. Сюжети можна малювати або просто розповідати. Чим більше різних ситуацій ви програєте, тим краще в дитини сформується навик не губитися, а шукати способи подолання.

6. Навчіть дитину звертатися до вас по допомогу. Це допоможе їй не залишатися на самоті в складних ситуаціях.

7. Навчіть дихання, що сприяє стабілізувати психоемоційний стан. Глибокий вдих, затримати на кілька секунд повітря і плавний повільний видих через губи, складені трубочкою.

8. Формуйте в дитини позитивний образ «Я».

9. Займайтеся з дитиною різноманітної творчої діяльністю.

Такі прості способи допоможуть підвищити стресостійкість дитини. Якщо дитина пережила досить складний період і її стан викликає у вас тривогу, перш ніж розвивати стресостійкість, зверніться по консультацію до психолога. Щойно емоційний стан дитини буде стабілізовано, ви можете братися до вправ!

Джерело: https://akhmetovfoundation.org/news/porada-psyhologa-batkam-yak-rozvyvaty-stresostiykist-u-dytyny

АБО ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ НЕ БОЯТИСЯ

     Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

• Приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися.
• Розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу.
• З розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх.
• Заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.
• Оскільки «нездорові страхи» характеризуються тим, що діти «бояться боятися», то, насамперед, допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися – це неприпустимо погано чи соромно, вона уникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.
• Не лякайтесь страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх – він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.
• Зрозумійте ситуацію чи стан дитини, а потім давайте поради чи настанови.
• Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння і підтримку.
• Утримуйтесь від різного роду залякувань дитини, інакше це підсилить її страхи.
• Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим, отже ти його поступово долаєш».
• Зберігайте власне психічне та емоційне здоров’я, тому що у невдоволених життям батьків не буває щасливих дітей.
• Пам’ятайте! У кожного є право боятися! У кожного є можливість перемогти свій страх, і шляхи його подолання у кожного свої!