‘Сторінка практичного психолога’

Джон Готтман – професор психології, автор книжки «Емоційний інтелект дитини» вважає, що все залежить від батьків. Він спостерігав, як вони реагують на емоції своїх дітей та розділив їх на чотири групи:

• батьки, які відмовляються від емоцій і намагаються їх усунути, тому що вважають емоції неважливими;
• батьки, які не схвалюють або сприймають негативні емоції як виклик і намагаються їх придушити за допомогою покарання;
• батьки, які дотримуються принципу невтручання та сприймають усі емоції дитини, але не допомагають опанувати себе чи забороняють певну поведінку;
• емоційно свідомі батьки, які використовують власний емоційний досвід як можливість для встановлення зв’язку, допомагають дитині усвідомити, що вона відчуває та навчитися керувати емоціями.

Додамо, що кожна із цих порад передбачає роботу батьків над розвитком власного EQ.

1. Говоріть про власні емоції

Розповідаючи про свої емоції, ви вчите дитину, що емоції є нормальною частиною життя. Наприклад, коли ви ділитеся з дитиною, що нервуєте перед важливою зустріччю, то вона розуміє, що всі люди відчувають емоції і це нормально.

2. Покажіть, як ви справляєтеся зі своїми емоціями

Ваша дитина не змушує вас кричати. Це ви вирішуєте реагувати на її поведінку криком і вибираєте гнів як вихід із ситуації. Покажіть на власному прикладі, що кожен відповідає за те, як він реагує на ситуацію.

3. Вибирайте слушний час для роботи з емоціями

Спроба підвищити навички емоційної регуляції вашої дитини в момент істерики не спрацює. Поговоріть про те, що сталося, коли дитина заспокоїться. Найкращий час для будь-якого навчання, коли ви спокійні та розслаблені.

4. Навчіть дитину визначати емоційні тригери

Емоційні тригери спонукають відчувати ті чи інші емоції. Це може бути сторонній звук, якась дія чи слова оточення. Ваше завдання з’ясувати, що змушує дитину злитися або тривожитися. Які види діяльності її розчаровують чи дратують.

5. Допоможіть дитині зрозуміти мову тіла

Сильні емоції впливають на організм на фізичному рівні. Розуміння, як тіло переживає гнів або тривогу, допомагає пов’язувати емоції зі своїм тілом і запобігати стану, коли емоції зашкалюють.

6. Сфокусуйтеся на належній, а не на поганій поведінці

Найефективніший спосіб змінити неадекватну поведінку дитини, спричинену емоціями, – зосередитися на її позитивній поведінці. Американський психолог Карл Роджерс вважає істерику чи агресивну поведінку способом, яким ваша дитина передає гнів, тривогу, розчарування та інші сильні емоції. Отже, поведінка – це вираження сильних емоцій, з якими дитина наразі не можуть впоратися.

7. Покажіть, що таке «емпатія» на власному прикладі

Емпатія – це здатність відчувати чи уявляти чужий біль і пропонувати допомогу. Виявлення емпатії до дитини не означає, що ви погоджуєтеся з її поведінкою, але означає можливість зрозуміти її почуття чи поведінку.

8. Формуйте позитивні емоції дитини

Барбара Фредріксон – дослідник позитивної психології, вважає що позитивні емоції можуть розвинути фізичні, інтелектуальні, психологічні та соціальні ресурси вашої дитини.

9. Уникайте негативних ярликів

Вплив ярликів на поведінку дітей вперше дослідили психологи Роберт Розенталь і Леонора Якобсон. На початку дослідження всі учні початкової школи проходили тест на IQ. Потім дослідники у випадковий спосіб відібрали 20% учнів та представили їх як тих, хто «інтелектуально процвітає». Наприкінці дослідження учні пройшли ще один тест, який показав, що група тих, хто «інтелектуально процвітає», отримала значно вищі бали під час другого етапу тесту IQ.

10. Заохочуйте дитину до фізичної активності

Фізична активність допомагає усунути напруженість та ефективніше справлятися з емоціями.

11. Підтримуйте емоційну безпеку вашої дитини

Емоційна захищеність – це вроджена потреба. Емоційно безпечні стосунки будуються на довірі та прийнятті іншого. Коли ви показуєте своїй дитині, що приймаєте та любите її, це також сприяєте розвитку емоційного інтелекту.

12. Поясніть, що всі емоції важливі

Людина не може переживати лише радість і щастя. Іноді їй потрібно відчувати гнів або смуток. Смуток – це емоція, яка здатна сповільнити розумову й рухову активність. Це дає можливість поміркувати над джерелом емоційного розладу та зрозуміти, що із цим робити.

Гнів, навпаки, прискорює всі процеси, мобілізуючи інтенсивну енергію і надсилаючи кров до кінцівок. Це емоція, яка готує до боротьби та допомагає мобілізуватися для захисту від можливих загроз.

13. Беріть паузу, коли це потрібно та навчіть дитину це робити

Пауза дає можливість заспокоїтись та обдумати ситуацію, замість того щоб реагувати гнівом. Допоможіть дитині використовувати паузу, щоб емоційно дистанціюватися від ситуації, яка викликає емоції.

14. Знайдіть більше можливостей для спілкування

Щоденне спілкування з дитиною допомагає зміцнити почуття емоційної безпеки. Важливо займатися якоюсь діяльністю разом. Ви можете почитати книжку, подивитися фільм або вирушити на прогулянку й розмовляти дорогою про все на світі.

15. Хваліть дитину

Похвала – це ефективний спосіб допомогти вашій дитині розвинути емоційний інтелект. Якщо ви покажете своїй дитині, що визнаєте та цінуєте її наполегливу роботу, це може допомогти їй стати більш мотивованою, відчути впевненість у своїх силах.

16. Навчайте дитину нестандартному мисленню

Заохочуйте дитину мислити нестандартно та знаходити творчі рішення, а не просто слідувати інструкціям. Це поліпшить впевненість вашої дитини у власних силах, а також сприятиме розвитку емоційного інтелекту.

17. Не поспішайте

Розвиток емоційного інтелекту дитини не відбувається раптово. Наберіться терпіння та пам’ятайте, що це постійна, але дуже важлива робота, яка вплине на подальше життя.

Дізнатися більше про емоції можна завдяки мультфільмам. Пропонуємо до перегляду:

Заклад освіти – це не лише про знання, але і про людину. У стінах закладу дошкільної освіти ми формуємо особистостей, здатних до співпереживання, емпатії та саморозвитку.

Ментальне здоров’я є невід’ємною частиною подальшого успішного навчання дітей та життя педагогів і батьків. Воно впливає на нашу здатність концентруватися, запам’ятовувати інформацію, будувати стосунки з однолітками та колегами. Тому створення сприятливого психологічного клімату в освітньому закладі – це спільне завдання всіх його учасників.

На цьому РЕСУРСІ (Підтримка ментального здоров’я учасників освітнього процесу: досвід і рекомендації. Віртуальний інформаційний гайд) пропонується інформація, яка буде корисна кожному: педагогам, батькам, а також усім, хто цікавиться питаннями ментального здоров’я. Ви дізнаєтеся про сучасні підходи до збереження психічного здоров’я, про ефективні методи боротьби зі стресом та тривожністю, а також про те, як знайти баланс між навчанням, роботою та особистим життям. 

Підготувала: практичний психолог Петрухан Л.І.

 

Хто такі “важкі діти”? Особливості виховання дітей, мета якого – попередити формування в дитині “важких” рис. 

«Важкими» прийнято вважати дітей, які не відповідають загальноприйнятим правилам поведінки, насилу піддаються вихованню і приносять масу клопоту вчителям і батькам. Найчастіше така поведінка зустрічається у підлітків, але бувають і ранні прояви в дошкільному віці.

Важкі діти поділяються на такі категорії:

• діти з проблемами у спілкуванні;
• діти з загальмованими або яскравими емоційними реакціями (легкозбудливою, агресивні або, навпаки, пасивні та апатичні);
• діти з неправильно сформованими вольовими якостями (слабохарактерні, безвольні, недисципліновані, вперті або свавільні);
• діти із затримками розумового розвитку.

Як правило, дитина не з’являється на світ «важкою», вона стає такою в процесі впливу на неї різних аспектів. Якщо малюк народився здоровим і в фізичному, і в розумовому плані, багато залежить від його батьків і педагогів – тільки вони можуть не допустити формування «важких» рис у дитини.

Як же батькам виховувати свою дитину, щоб згодом вона не потрапила до списку «важких» дітей?

Ось основні рекомендації:

1. Гармонія у вихованні. Дитина має рости в атмосфері любові і взаєморозуміння. Важкі діти з легкістю переймають негативну модель поведінки своїх батьків, тому дорослим слід уникати неповаги і грубості у відносинах між собою.

2. Відволікайте дитину від дурниць і непотрібних занять, діти завжди повинні бути зайняті чимось корисним. Залучайте дитину в цікаві ігри, спорт та ін. Батьки, незважаючи на турботи і постійну зайнятість на роботі, повинні виділяти час на спілкування з дітьми – ніякі матеріальні блага не здатні замінити це. Саме тому в благополучних і забезпечених сім’ях нерідко зустрічаються «важкі» діти.

3. Уникайте надмірних пустощів. Сліпа любов нерідко перетворює дітей на розпещених і капризних. Дитина повинна знати ціну своїм вчинкам, а батьківські подарунки та заохочення не повинні стає реакцією на її вимоги і капризи.

4. Покарання повинні нести заслужений і справедливий характер. Уникайте застосування фізичної сили, на важких дітей краще впливати психологічно, власною поведінкою демонструючи дитині, як поводитися в тих чи інших обставинах. Необхідно, щоб батьки дотримувалися єдиної тактики виховання, наприклад, якщо дитина покарана матір’ю, батькові не потрібно піддавати сумніву справедливість цього покарання, особливо при дитині.

Безумовно, одного батьківського виховання для важкої дитини недостатньо. Важливе значення має педагогічне виховання, в якому основна роль відводиться професіоналізму і увазі вихователів. Крім того, роль відіграє середовище виховання дитини – вона не повинна опинитися під поганим впливом оточуючих

Шановні батьки! В наших з вами силах не допустити, щоб дитина стала важкою.

Пам’ятайте, виховання – системна річ, яка не визнає вихідних і перерв, тому що можна безповоротно упустити важливий момент у розвитку дитини, а наслідки пізніше буде неможливо виправити.

Підготувала: практичний психолог Петрухан Л.І.

Хто з батьків не стикався з такою проблемою, коли нерви не витримують, контроль над ситуацією втрачається і відбувається зрив на дитині. В результаті малюк отримує набагато більший наганяй, ніж насправді заслужив, або зовсім страждає без очевидної причини. Та й самих батьків така ситуація не радує, вони відчувають себе винними, але як не допустити подібних емоційних вибухів?

Необхідно підійти до проблеми стратегічно: робити поступові кроки до поліпшення загальної ситуації, щоб подібні помилки виникали якомога рідше, і одночасно з цим застосовувати локальні методи в момент конфлікту, щоб, принаймні, зробити його менш безпечним. Під час делікатних ситуацій стежте за своїми емоціями.

Спостереження за собою полегшує процес контролю. Під час спостережень можна відзначити, в який момент і що конкретно починає вас нервувати, що цьому передує, з якої миті перестає діяти логіка, і починає захльостувати шквал емоцій. Взявши під контроль ці етапи, ви навчитеся керувати власним станом, своєчасно вживати вірні тактичні кроки.

Не ігноруйте такі прості засоби, як полівітаміни, легкі заспокійливі препарати (валеріана, пустирник) і регулярне фізичне навантаження. Зриви на дитині і близьких – це своєрідний «стрибок напруги» у вашому організмі, проблема зі стабільністю нервової системи. Вирішувати це питання слід з фізичної сторони. Полівітаміни, фізичні вправи, загартовування стабілізують стан нервової системи, виробляють стійкість до різких перепадів і напруження. Щодня приділяйте собі хоча б 15 хвилин. Звичайно, якщо у вас кілька дітей або маленька дитина, зробити це важко, але знайдіть таку можливість – зробіть манікюр, полежте в розслаблюючій ванні, побудьте наодинці з собою, і це дасть вам чимало.

Тілесний контакт потрібен не тільки дітям, а й будь-якій дорослій людині. Якщо вам не вистачає тактильного контакту з дитиною та близькими, ваші нервозність і схильність до конфліктів почнуть наростати як снігова куля. Якщо ви помітили, що всі зриви протікають за одним сценарієм, фіналом якого є спалах роздратування і обурення, спробуйте себе випередити, не чекайте моменту, коли емоції вирвуться назовні, і ви почнете діяти імпульсивно.

Робіть вирішальний крок, не чекаючи «точки кипіння».

Якщо дитина серйозно провинилася і без покарання не обійтися – покарайте її до того моменту, коли розжаряться ваші емоції. У цьому випадку і покарання буде щадним, і дитина сприйме його адекватно. Якщо ви роздратовані через поведінку дитини, в силу її характеру і віку, коли чиєїсь провини немає, але роздратування вас захльостує – припиніть на деякий час спілкування (на хвилину, на чверть години). Якщо ви встигнете зробити це до моменту зриву – легше буде всім. Краще обірвати розмову, нетактовно вийти з кімнати, ніж терпіти, а потім завестися і вибухнути. Незважаючи на завантаженість справами і втому, приділяйте дитині хоча три хвилини своєї уваги. Цей крок обійдеться вам м’якше і швидше, ніж постійні відштовхування від спілкування, якого потребує дитина.

Коли ви помічаєте, що внутрішня хвиля роздратування починає підніматися, спробуйте такі прийоми:

1) змініть положення тіла (встаньте, якщо сиділи, пройдіть в іншу кімнату);

2) уважно розглядайте свою дитину, простежте за її мімікою, мовою, зовнішнім виглядом, сконцентруйте на цьому свою увагу;

3) влаштуйте собі перекус прямо під час розмови;

4) влаштуйте собі тайм-аут – покиньте кімнату на пару хвилин.

Якщо ви все-таки не стрималися і зірвалися на дитині, то не  відтягуйте момент примирення, з’ясуйте з нею відношення, коли повністю заспокоїтеся. Скажіть, що були неправі і вам щиро шкода, що довелося зірватися. Неважливо, хто був правий, а хто винен, якого віку ваша дитина. Повірте, щирість зрозуміє навіть чотиримісячний малюк.

Зриви відбуваються з усіма. Це не означає, що ви погана мати чи батько, це означає, що необхідно над чимось попрацювати в самому собі. Не звинувачуйте себе, краще потратьте сили на позитив і не залишайте в стороні турботи про себе. Коли батьки вкладають у своїх дітей все, що мають, рано чи пізно у них нічого не залишиться.