Author Archive

Багато українських дітей за останні роки зіткнулися зі стресовими ситуаціями. І це стосується не тільки дітей, які проживали і проживають на території активних бойових дій, а й дітей на всій території України.

Батькам важливо розуміти, що потрапляючи в стресову ситуацію, діти можуть стикатися з набагато інтенсивнішими переживаннями, ніж дорослі, через відсутності досвіду справлятися зі складнощами. Діти більш вразливі, ніж дорослі й те, що здалося вам справжньою нісенітницею, може серйозно вплинути на дитину. Особливу увагу слід приділяти дітям чутливим. Якщо дитина живе в стані хронічного стресу, то це негативно позначається не тільки на психологічному стані дитини, але й на її здоров’я. Тому, розвивати такий навик, як стресостійкість у дитини, дуже важливо.

Стресостійкість – це навичка, уміння дитини спокійно переносити вплив стресогенних чинників. Уміння правильно реагувати на ситуацію.

Ось декілька порад, як розвивати стресостійкість у дитини від Марини Сорокіної:

1. Попереджений, означає озброєний. Якщо дитині доведеться зробити що-небудь нове, ви можете виступити провідником і розповісти докладно, як можна поводитися в тієї або інакший ситуації. Скажімо, дитина вперше їде до табору. Ви можете розповісти синові або дочці, як влаштоване життя в таборі. До кого він, за потреби, може звернутися по допомогу. У день приїзду, можете разом обійти територію, щоб показати дитині, де її корпус, де їдальня, де медпункт. це навчить малюка спокійно реагувати на нову ситуацію, не викликаючи стресу. Або вам необхідно переїжджати на нове місце. Якомога докладніше розкажіть дитині, як це буде відбуватися. У який квартирі ви плануєте жити, у яку школу вона піде. Не обіцяйте, що усе для вашої сім’ї буде легко на новому місці, тому що з деякими труднощами стикаються практично усі люди, які змінюють місце проживання, а дитина перестане вам довіряти.

2. Навчіть дитину користуватися довідниками й пошуковою системою. Поясніть, що речі, про яких ми дізнаємося більше, стають для нас менш страшними.

3. Протестуйте свою дитину на стресостійкість. Для цього розкажіть їй історію про маленьке зайченя, яке відволіклося і відстало від мами. Запитайте, що зайчик буде робити у цій ситуації. Якщо зайчик буде шукати дорогу додому, просити допомоги в інших мешканців лісу або чарівних істот, найімовірніше, дитина має високу стресостійкість. А якщо зайчик буде плакати й чекати маму, стресостійкість імовірно низька.

4. Створіть разом із дитиною оберіг або талісман, який буде захищати її. Це може бути намальований символ, який можна вишити на речах дитини, або невеликий виріб, який можна завжди носити із собою.

5. Грайте з дитиною в ситуативні ігри, придумуйте різні ситуації, у які можуть потрапляти герої, і разом із дитиною шукайте способи виходу із ситуації. Це може бути гра з конструктором, з різними фігурками. Сюжети можна малювати або просто розповідати. Чим більше різних ситуацій ви програєте, тим краще в дитини сформується навик не губитися, а шукати способи подолання.

6. Навчіть дитину звертатися до вас по допомогу. Це допоможе їй не залишатися на самоті в складних ситуаціях.

7. Навчіть дихання, що сприяє стабілізувати психоемоційний стан. Глибокий вдих, затримати на кілька секунд повітря і плавний повільний видих через губи, складені трубочкою.

8. Формуйте в дитини позитивний образ «Я».

9. Займайтеся з дитиною різноманітної творчої діяльністю.

Такі прості способи допоможуть підвищити стресостійкість дитини. Якщо дитина пережила досить складний період і її стан викликає у вас тривогу, перш ніж розвивати стресостійкість, зверніться по консультацію до психолога. Щойно емоційний стан дитини буде стабілізовано, ви можете братися до вправ!

Джерело: https://akhmetovfoundation.org/news/porada-psyhologa-batkam-yak-rozvyvaty-stresostiykist-u-dytyny

Свято осені в нашому закладі освіти — це завжди веселі, сповнені яскравих барв дійства, насичені різноманітними героями, піснями, таночками, іграми, які підбираються згідно віку дітей та індивідуальним особливостям кожної дитини музичним керівником Ольгою Журавель.

Вихованці кожної вікової групи отримали неабияке задоволення від приходу Осені-чарівниці. вона подарувала малятам безліч позитивних емоцій, гарний настрій, який відчувався в таночках, хороводах, цікавих іграх.

Осінь прийшла до дітлахів з осінніми подарунками: запашними яблуками та грушами частувала дітлахів.

На кожному святі, в кожній групі панувала атмосфера тепла і затишку, яку створили для дітей педагоги.

Переглянути фотозвіт можна у розділі «Фотогалерея».

Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг?

Нижче наводяться ПОРАДИ, що допоможуть Вам, шановні батьки, впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2.  Порозмовляйте з вихователем. Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально.

І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей.  Політика відкритих дверей дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми).

Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів  активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Зверніться до соціально-психологічної служби закладу яка допоможе правильно взаємодіяти всім учасникам навчального процесу: батькам педагогам та дітям (як  маленьким агресорам, так і жертвам та свідкам насилля).

7. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи.

Для запобігання появі психологічних перепон, які можуть заважати українцям ефективно робити свою справу, Центр демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) у співпраці з Андрієм Сидоренком, співзасновником Центру психічного здоров’я «БрейнКульт» і платформи «Хаб стійкості», склали перелік корисних порад.

Професійне вигорання – психологічний стан, пов’язаний з відчуттям емоційного та фізичного виснаження. Для нього характерні втрата ентузіазму, зниження продуктивності й негативне сприйняття роботи загалом. Це відчуття переноситься і на колег – усіх, з ким необхідно контактувати в робочий час. 

Для Вас, шановні колеги, ПОРАДИ ЕКСПЕРТА.