‘Консультує спеціаліст :’

Зберігати ментальне здоров’я на етапі  дошкільного віку вкрай важливо: це формує основи психічного благополуччя, яке впливатиме на всю життєву траєкторію дитини.  Завдання дорослих – не лише оточити дітей турботою, а й допомогти зрозуміти свої емоції чи реакції, а за необхідності «скинути» стрес.

Ментальне здоров’я дитини – це стан емоційного та соціального благополуччя, що дозволяє йому розвиватися, справлятися зі стресами, вчитися та будувати стосунки. Воно включає здатність керувати емоціями, високий рівень адаптації та позитивне сприйняття себе.

 Ключові фактори: безпечне середовище, режим дня, підтримка батьків та спілкування.

 Основні аспекти ментального здоров’я дітей: 

• Емоційне благополуччя: здатність розуміти свої почуття, справлятися з тривогою та радіти життю.
• Соціальні навички: вміння дружити, довіряти, виявляти доброту та адаптуватися до змін.
• Поведінка: здатність дотримуватися правил, продуктивно вчитися та відпочивати.

 Як підтримати ментальне здоров’я дитини:

1. Створіть безпечну атмосферу: Дитина повинна відчувати любов і підтримку, щоб відверто говорити про свої переживання.

2. Слухайте та спілкуйтеся: Регулярно цікавтеся життям дитини, проводьте час разом, обговорюючи її почуття.

3. Дотримуйтесь режиму дня: Достатній сон, збалансоване харчування та фізична активність – основа стійкої психіки.

4. Уникайте перевантажень: Балансуйте навчання, гуртки та вільний час, залишаючи час для відпочинку та ігор.

5. Будьте прикладом: Покажіть, як конструктивно впоратися зі стресом, піклуючись про себе.

 Тривожні ознаки (коли потрібна допомога фахівця): 

• Постійно пригнічений настрій, апатія або різкі перепади емоцій.
• Агресивна поведінка чи, навпаки, надмірна замкнутість.
• Порушення сну та апетиту (відмова від їжі, ненажерливість).
• Різке зниження успішності в дошкільному закладі (школі).
• Навмисне заподіяння собі шкоди (порізи, опіки).

Якщо поведінкові чи емоційні проблеми зберігаються більше кількох тижнів, варто проконсультуватися з дитячим психологом чи психіатром.

5 кроків, які допоможуть потурбуватися про ментальне здоров’я дітей.

Посібник “Ментальне здоров’я дітей під час війни: поради батькам та опікунам”

ЮНІСЕФ зібрав у цій брошурі інформацію про ознаки, які вказують на потребу звернутися за психологічною підтримкою, техніки допомоги собі та дітям, ігри та вправи для стабілізації емоційного стану, а також контакти спеціалістів.

Калейдоскоп ігрових вправ для дітей старшого дошкільного віку.

Жорстоке поводження з дитиною – будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою її експлуатації з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини.

Шановні батьки і вихователі! 

Пропонуємо Вам для ознайомлення і можливого використання посібник “ІНДИКАТОРИ ФІЗИЧНОГО, СЕКСУАЛЬНОГО, ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ, А ТАКОЖ НЕХТУВАННЯ ПОТРЕБАМИ ДИТИНИ”.

Розроблено в межах проекту, що реалізується Всеукраїнським громадським центром «Волонтер» за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та Уряду Сполучених Штатів Америки.

Думки, висловлені в публікації, є позицією авторів і не обов’язково відображають політики та погляди ЮНІСЕФ та/або Уряду США.

Психологічне насильство над дитиною — це форма зловживання, яка завдає шкоди емоційному, психічному та соціальному розвитку дитини. Воно може бути менш очевидним, ніж фізичне насильство, але його наслідки є не менш серйозними. Таке насильство включає дії або бездіяльність, які принижують, залякують, ізолюють або ігнорують дитину, завдаючи шкоди її самооцінці та психічному здоров’ю. У цій статті розглядаються основні ознаки психологічного насильства, щоб допомогти вчасно розпізнати проблему та надати підтримку.

Що таке психологічне насильство?

Психологічне насильство — це систематична поведінка, спрямована на контроль, приниження або маніпуляцію дитиною через емоційний тиск. Воно може проявлятися у вигляді словесних образ, ігнорування, залякування, ізоляції чи надмірного контролю. На відміну від фізичного насильства, психологічне не залишає видимих слідів, але його вплив може бути довготривалим, викликаючи тривожність, депресію, низьку самооцінку та проблеми у стосунках у майбутньому.

Основні ознаки психологічного насильства

Розпізнавання психологічного насильства може бути складним, оскільки воно часто приховане або сприймається як “нормальна” поведінка. Ось ключові ознаки, які можуть вказувати на наявність проблеми:

1. Словесні образи та приниження

• Постійна критика: Дитину постійно критикують за її дії, зовнішність, здібності чи поведінку, наприклад: “Ти нічого не можеш зробити правильно” або “Ти завжди все псуєш”.
• Принижуючі прізвиська: Використання образливих або принизливих імен, які підривають гідність дитини.
• Сарказм і глузування: Постійне висміювання дитини, її інтересів чи досягнень.

2. Емоційне ігнорування

• Ігнорування потреб: Батьки чи опікуни не реагують на емоційні чи психологічні потреби дитини, ігнорують її почуття або прохання про підтримку.
• Відмова у любові: Умисне уникнення проявів турботи, тепла чи уваги, наприклад, ігнорування дитини після конфлікту.
• Емоційна недоступність: Постійна байдужість до переживань дитини, що змушує її відчувати себе невидимою чи непотрібною.

3. Залякування та погрози

• Погрози покаранням: Використання погроз, щоб змусити дитину підкорятися, наприклад: “Якщо ти не зробиш це, я тебе покину”.
• Створення страху: Залякування фізичним насильством, втратою любові чи іншими негативними наслідками.
• Маніпуляція почуттями: Використання почуття провини чи сорому для контролю над поведінкою дитини.

4. Ізоляція

• Обмеження соціальних контактів: Заборона дитині спілкуватися з друзями, родичами чи однолітками.
• Контроль над діяльністю: Надмірне обмеження участі в позашкільних заходах чи хобі, що ізолює дитину від зовнішнього світу.
• Створення залежності: Змушення дитини відчувати, що вона може покладатися лише на кривдника.

5. Надмірний контроль

• Постійний нагляд: Контроль усіх аспектів життя дитини, включаючи її думки, дії чи вибір, без урахування її індивідуальності.
• Нереалістичні очікування: Вимога від дитини виконання завдань чи досягнення цілей, які не відповідають її віку чи можливостям.
• Порівняння з іншими: Постійне порівняння дитини з іншими дітьми чи братами/сестрами, що підриває її впевненість.

6. Маніпуляція та газлайтинг

• Спотворення реальності: Переконання дитини, що її почуття чи сприйняття подій є неправильними, наприклад: “Ти вигадуєш, цього не було”.
• Звинувачення жертви: Перекладання провини на дитину за власні проблеми чи поведінку кривдника.
• Маніпуляція любов’ю: Використання любові чи турботи як інструменту для маніпуляції, наприклад, умовляння: “Я тебе люблю, але ти маєш змінитися”.

Ознаки у поведінці дитини

Психологічне насильство впливає на поведінку та емоційний стан дитини. Ось деякі тривожні сигнали, які можуть вказувати на проблему:

• Емоційні зміни: Дитина стає замкненою, тривожною, агресивною або демонструє ознаки депресії.
• Низька самооцінка: Постійне відчуття власної неповноцінності, сором за себе чи свої дії.
• Страх перед помилками: Надмірна обережність через страх бути покараним чи осудженим.
• Соціальна ізоляція: Уникнення спілкування з однолітками чи втрата інтересу до соціальних активностей.
• Проблеми в школі: Погіршення успішності, труднощі з концентрацією чи поведінкові проблеми.
• Фізичні прояви: Скарги на головний біль, біль у животі чи інші психосоматичні симптоми без медичних причин.

Наслідки психологічного насильства

Психологічне насильство може мати довгострокові наслідки для дитини, включаючи:

• проблеми з психічним здоров’ям, такі як тривожність, депресія чи посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
• труднощі у формуванні здорових стосунків у дорослому віці;
• низька самооцінка та невпевненість у собі;
• проблеми з довірою до інших людей;
• схильність до саморуйнівної поведінки чи залежностей; 
• викривлення образу «Я», звинувачення себе за те, що сталося;
• зниження почуття власної гідності та цінності;
• високий рівень страху та безпорадності;
• сприйняття світу як небезпечного чи невизначеного середовища з подвійними стандартами;
• відкритість меж власного «Я», нездатність вчасно виявляти форми насильства, неспроможність встановлювати власні кордони;
• депривація таких базових потреб, як любов, прийняття, розуміння;
• зміцнення синдрому емоційної залежності (співзалежності) через страх втратити об’єкти прив’язаності внаслідок невпевненості в собі та в інших;
• пригнічення або знецінення власних почуттів і переживань, порушення здатності насолоджуватися життям та встановлення емоційної близькості.

Ознаки (індикатори) насильства – це фізичний, психоемоційний та поведінковий прояв тих наслідків, що настали для дитини у результаті вчиненого щодо неї насильства.

Варто зауважити, що існують наслідки, які можуть проявлятися не відразу і стають очевидними лише через деякий час, так звані віддалені наслідки насильства. Окрім того, ознаки психологічного насильства в різні вікові періоди різняться між собою.

Для дітей молодшого віку (до 3-х років) характерні:

Діти дошкільного віку проявляють:

Що робити, якщо ви помітили ознаки психологічного насильства?

1. Спостерігайте та документуйте: Звертайте увагу на поведінку дитини та взаємодію з батьками чи опікунами. Записуйте конкретні випадки, які викликають занепокоєння.

2. Поговоріть з дитиною: Створіть безпечне середовище, де дитина може відкрито поділитися своїми почуттями. Використовуйте відкриті запитання та уникайте осуду.

3. Зверніться по допомогу: Якщо є підозри на психологічне насильство, зверніться до шкільного психолога, соціальних служб чи організацій, які захищають права дітей.

4. Підтримуйте дитину: Дайте дитині зрозуміти, що вона не винна, і підтримуйте її емоційно.

5. Залучіть фахівців: Психологи чи психотерапевти можуть допомогти дитині впоратися з наслідками насильства та відновити емоційне здоров’я.

Рекомендації до інтерв’ювання

Дитина, яка зазнала психологічного насильства, може боятися розповідати про випадок через почуття провини або недовіри до дорослих через страх нашкодити собі. Особа ж, котра проводить інтерв’ю, має дотримуватись формули налагодження контакту з нею: безпечний дорослий + безпечне місце = дитина в безпеці.

Під час інтерв’ю важливо дотримуватися таких кроків:

Висновок:

Психологічне насильство над дитиною — це серйозна проблема, яка може мати глибокі та тривалі наслідки. Розпізнавання його ознак є першим кроком до захисту дитини та забезпечення її здорового розвитку. Увага, підтримка та своєчасне втручання можуть допомогти зупинити насильство та дати дитині шанс на щасливе та здорове майбутнє. Якщо ви помічаєте ознаки психологічного насильства, не ігноруйте їх — дійте, щоб захистити дитину.

Джерело: https://psychologist.legalaid.gov.ua/psyhologichne_nasylstvo

Емоційна компетентність — це здатність проявляти й розрізняти емоції — як власні, так і іншої людини. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати їхні небажані прояви. Вся її активність — виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Тому одним з найбільш важливих завдань батьків та вихователів є допомога дитині в освоєнні емоційного світу.

Емоційний інтелект дитини — це здатність розуміти, розпізнавати та керувати власними емоціями, а також сприймати й реагувати на почуття інших, що сприяє кращій соціальній адаптації, емпатії, стресостійкості та впевненості в собі. Його розвиток допомагає дитині легше встановлювати контакт з однолітками, вирішувати конфлікти та формує базу для здорових стосунків у майбутньому. 

У СТАТТЯХ, які ми вам, шановні педагоги і батьки, рекомендуємо, розміщені професійні поради для розвитку емоційної компетентності дітей 3-6 років та емоційного інтелекту дошкільників від фахівців у сфері психології та педагогіки. Інші їхні рекомендації щодо розвитку важливих навичок у дошкільнят можна знайти на платформі «НУМО» — ресурсі, створеному командою UNICEF Ukraine, Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» та відомим українським психологом Світланою Ройз.

Джон Готтман – професор психології, автор книжки «Емоційний інтелект дитини» вважає, що все залежить від батьків. Він спостерігав, як вони реагують на емоції своїх дітей та розділив їх на чотири групи:

• батьки, які відмовляються від емоцій і намагаються їх усунути, тому що вважають емоції неважливими;
• батьки, які не схвалюють або сприймають негативні емоції як виклик і намагаються їх придушити за допомогою покарання;
• батьки, які дотримуються принципу невтручання та сприймають усі емоції дитини, але не допомагають опанувати себе чи забороняють певну поведінку;
• емоційно свідомі батьки, які використовують власний емоційний досвід як можливість для встановлення зв’язку, допомагають дитині усвідомити, що вона відчуває та навчитися керувати емоціями.

Додамо, що кожна із цих порад передбачає роботу батьків над розвитком власного EQ.

1. Говоріть про власні емоції

Розповідаючи про свої емоції, ви вчите дитину, що емоції є нормальною частиною життя. Наприклад, коли ви ділитеся з дитиною, що нервуєте перед важливою зустріччю, то вона розуміє, що всі люди відчувають емоції і це нормально.

2. Покажіть, як ви справляєтеся зі своїми емоціями

Ваша дитина не змушує вас кричати. Це ви вирішуєте реагувати на її поведінку криком і вибираєте гнів як вихід із ситуації. Покажіть на власному прикладі, що кожен відповідає за те, як він реагує на ситуацію.

3. Вибирайте слушний час для роботи з емоціями

Спроба підвищити навички емоційної регуляції вашої дитини в момент істерики не спрацює. Поговоріть про те, що сталося, коли дитина заспокоїться. Найкращий час для будь-якого навчання, коли ви спокійні та розслаблені.

4. Навчіть дитину визначати емоційні тригери

Емоційні тригери спонукають відчувати ті чи інші емоції. Це може бути сторонній звук, якась дія чи слова оточення. Ваше завдання з’ясувати, що змушує дитину злитися або тривожитися. Які види діяльності її розчаровують чи дратують.

5. Допоможіть дитині зрозуміти мову тіла

Сильні емоції впливають на організм на фізичному рівні. Розуміння, як тіло переживає гнів або тривогу, допомагає пов’язувати емоції зі своїм тілом і запобігати стану, коли емоції зашкалюють.

6. Сфокусуйтеся на належній, а не на поганій поведінці

Найефективніший спосіб змінити неадекватну поведінку дитини, спричинену емоціями, – зосередитися на її позитивній поведінці. Американський психолог Карл Роджерс вважає істерику чи агресивну поведінку способом, яким ваша дитина передає гнів, тривогу, розчарування та інші сильні емоції. Отже, поведінка – це вираження сильних емоцій, з якими дитина наразі не можуть впоратися.

7. Покажіть, що таке «емпатія» на власному прикладі

Емпатія – це здатність відчувати чи уявляти чужий біль і пропонувати допомогу. Виявлення емпатії до дитини не означає, що ви погоджуєтеся з її поведінкою, але означає можливість зрозуміти її почуття чи поведінку.

8. Формуйте позитивні емоції дитини

Барбара Фредріксон – дослідник позитивної психології, вважає що позитивні емоції можуть розвинути фізичні, інтелектуальні, психологічні та соціальні ресурси вашої дитини.

9. Уникайте негативних ярликів

Вплив ярликів на поведінку дітей вперше дослідили психологи Роберт Розенталь і Леонора Якобсон. На початку дослідження всі учні початкової школи проходили тест на IQ. Потім дослідники у випадковий спосіб відібрали 20% учнів та представили їх як тих, хто «інтелектуально процвітає». Наприкінці дослідження учні пройшли ще один тест, який показав, що група тих, хто «інтелектуально процвітає», отримала значно вищі бали під час другого етапу тесту IQ.

10. Заохочуйте дитину до фізичної активності

Фізична активність допомагає усунути напруженість та ефективніше справлятися з емоціями.

11. Підтримуйте емоційну безпеку вашої дитини

Емоційна захищеність – це вроджена потреба. Емоційно безпечні стосунки будуються на довірі та прийнятті іншого. Коли ви показуєте своїй дитині, що приймаєте та любите її, це також сприяєте розвитку емоційного інтелекту.

12. Поясніть, що всі емоції важливі

Людина не може переживати лише радість і щастя. Іноді їй потрібно відчувати гнів або смуток. Смуток – це емоція, яка здатна сповільнити розумову й рухову активність. Це дає можливість поміркувати над джерелом емоційного розладу та зрозуміти, що із цим робити.

Гнів, навпаки, прискорює всі процеси, мобілізуючи інтенсивну енергію і надсилаючи кров до кінцівок. Це емоція, яка готує до боротьби та допомагає мобілізуватися для захисту від можливих загроз.

13. Беріть паузу, коли це потрібно та навчіть дитину це робити

Пауза дає можливість заспокоїтись та обдумати ситуацію, замість того щоб реагувати гнівом. Допоможіть дитині використовувати паузу, щоб емоційно дистанціюватися від ситуації, яка викликає емоції.

14. Знайдіть більше можливостей для спілкування

Щоденне спілкування з дитиною допомагає зміцнити почуття емоційної безпеки. Важливо займатися якоюсь діяльністю разом. Ви можете почитати книжку, подивитися фільм або вирушити на прогулянку й розмовляти дорогою про все на світі.

15. Хваліть дитину

Похвала – це ефективний спосіб допомогти вашій дитині розвинути емоційний інтелект. Якщо ви покажете своїй дитині, що визнаєте та цінуєте її наполегливу роботу, це може допомогти їй стати більш мотивованою, відчути впевненість у своїх силах.

16. Навчайте дитину нестандартному мисленню

Заохочуйте дитину мислити нестандартно та знаходити творчі рішення, а не просто слідувати інструкціям. Це поліпшить впевненість вашої дитини у власних силах, а також сприятиме розвитку емоційного інтелекту.

17. Не поспішайте

Розвиток емоційного інтелекту дитини не відбувається раптово. Наберіться терпіння та пам’ятайте, що це постійна, але дуже важлива робота, яка вплине на подальше життя.

Дізнатися більше про емоції можна завдяки мультфільмам. Пропонуємо до перегляду: