‘Сторінка практичного психолога’

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

Дитяча агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протесні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати “безпредметна агресивність” – розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

 

     ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ:

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.
• Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
• Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

 

     ЧИМ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ПСИХОЛОГ:

      Основні завдання психологічної корекції:

1. Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.
2. Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто виявити свій гнів, а експериментувати з формами його прояву.
3. Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні переживання.
4. Разом із батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім’ї.

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

• Вилучіть зі свого лексикону негативні установки, які перетворюють життя дитини на смуток і замініть їх позитивними.
• Якомога частіше кажіть дітям лагідні слова (сонечко, мій хороший та інші).
• Запитайте себе: „Чим я подобаюсь дітям?” Частіше використовуйте невербальні засоби комунікації, щоб запобігти перенавантаженню нервової системи дітей словесними методами впливу.
• Вводьте у режимні моменти „хвилинки релаксації’ з психогімнастичними іграми та вправами, „хвили­нки пустощів”, „музичні паузи”.
• Використовуйте гру „Квітка настрою” – це допомо­же з’ясувати емоційний стан, інтереси та бажання дітей і вчасно вилучити прийоми виховного впливу, які викликають у дітей негативні емоції.
• Обов’язково підтримуйте зв’язок з батьками для розроблення спільних вимог та ефективних засобів відновлення душевної рівноваги дитини в в дитсадку і вдома.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

(ДО ПЕДРАДИ ВІД 26.11. 2015 РОКУ)

 

     Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

    Шановні батьки! Людина за своєю природою потребує визнання, схваленні з боку оточуючих її людей, будь то батьки або друзі. Коли малюк ще тільки почав знайомитися з цим світом, крім його фізичних потреб, йому надзвичайно важлива похвала рідних і близьких, висока оцінка своїх достоїнств.

     Ви, напевно, знаєте, що означає сім’я для дитини? До певного віку поняття родини у неї асоціюється з домом. Із чого ж, власне, складається поняття «дім»?

 

• По-перше, з точки зору психології, це те середовище мешкання, де дитина почувається у безпеці. Вона захищена від невідомості і небезпек навколишнього світу. Тут можна сховатися в маминих обіймах від справжніх чи вигаданих страхів. Тут знаходяться й інші люди, на яких можна покластися. Тато, певно, «сильніший за всіх на світі» та найспритніший, найсміливіший і наймудріший. Дідусь мало чим поступиться йому. Бабуся – надійний прилисток, коли мама і тато сердяться і покарання не уникнути. До відчуття захищеності відноситься і саме місце, де ми живемо, – це дах над головою, що віддавна охороняє від негоди, будь це звичайна квартира чи власний будинок.

 

• По-друге, що характеризує рідний дім, це душевне тепло. Дитині в ньому добре, вона не лише захищена, але й відкриває тут для себе вперше світ учиться, пізнає, радіє. Тут здійснюються її явні та приховані мрії, тут вона може досхочу награтися, повеселитися. Недаремно кажуть, що родина – джерело радості. Це значить, що радість члени сім’ї прагнуть принести одне одному не за якісь заслуги і не з холодного розрахунку, а просто з любові. А оскільки батьки дуже люблять своїх дітей, вони не скупляться на ласку і радість для своїх чад, створюють особливу атмосферу затишку, комфорту, спокою, захищеності рідного дому.

 

• По-третє, дім там, де в дитини є своє місце. Не лише куточок для ігор, ліжечко, місце за столом і таке інше, а, насамперед, місце у суспільстві. Рідний куток там, де з нами рахуються, чекають на нас, люблять, куди можна прийти і залишитись. Тут формується усвідомлення власного «Я», усвідомлення дитиною себе як особистості, своєї цінності і значимості, своєї унікальності, віра в себе і свої сили. 

 

     Тому, шановні батьки, пам’ятайте, – на соціалізацію дитини впливають безліч факторів, і насамперед вони залежать від середовища, яке оточує дитину кожного дня. Сім’я – це самий позитивний і люблячий соціальний інститут, який зрощує дитину. Це ті золоті роки, коли рідні та близькі люди мають незаперечний вплив на розвиток особистості дитини, і вам – батькам потрібно постаратися закласти в своє чадо всі найкращі якості, які в майбутньому допоможуть йому зайняти гідне місце в суспільстві.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     Всіх людей можна поділити на дві категорії: активних і впевнених у собі і, навпаки, нерішучих і боязких. Найчастіше остання тенденція характерна для дівчаток. Батьки, помітивши це в своїй дочці, починають переживати через її невпевненості і сором’язливості. Якщо ваша дитина не є душею компанії, боїться проявляти власні емоції на людях, і ви хочете допомогти дочці змінитися і підвищити впевненість в собі, значить, ця стаття написана для вас.

    Становлення невпевненості в собі залежить, як мінімум, від двох аспектів: темпераменту особистості та її виховання. Невпевненість – це найпоширеніша риса людського характеру. До речі, ця риса характерна для кожної людини, але не всі її демонструють. У багатьох дівчаток формування невпевненості протікає у вигляді особливої психологічної реакції. Як правило, проявляється вона приблизно до чотирьох років, а посилюється після десяти років. Сором’язливі і невпевнені в собі дівчинки з роками можуть стати більш замкнутими і не товариськими, віддаючи перевагу самотності. Найчастіше коло їхніх друзів обмежене, вони пізніше ровесниць починають відносини з молодими людьми. А все тому, що вони уникають відвідування різних публічних місць, але якщо це все ж відбувається, дівчинка гостро відчуває всі свої недоліки, затискаючись ще сильніше. При цьому вона не помічає особисті плюси, боячись їх демонструвати, щоб уникнути попадання в безглузді ситуації. Тому що невпевненість – це страх перед майбутнім. Цей страх постійно прокручується в думках і стає передвісником майбутніх провалів і критики. Таким чином, виникає нав’язливе побоювання, що несе за собою скутість у всьому.

    Так як же допомогти дочці знайти упевненість в собі?

     В першу чергу, потрібно визначити основні фактори, що впливають на формування невпевненості. Одним з них може виступати почуття сталого занепокоєння. Проблема цього криється у вихованні дівчинки.

• Часті докори і причіпки по відношенню до дитини не дають доброго результату. Докорами батьки нагадуємо дівчинці про її недоліки. Тому будь-яку ситуацію потрібно вирішувати тільки мирним шляхом.
• Зайва опіка також може стати причиною комплексу неповноцінності. Так що, все має бути в міру.

    Допомогти дівчинці підвищити внутрішню впевненість не так-то складно.

• Зверніть увагу на те, як протікає ваше спілкування. Постарайтеся приділяти дитині більше часу, заводите розмови на різні теми і відповідайте на всі її запитання. Візьміть на себе роль одного.
• Прагніть частіше виходити з дочкою «в люди», таким чином, ви збільшуєте шанси на становлення її впевненості і товариськості.
• Крім того, ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Повірте, порівняльними оборотами на користь чужої дитини, ви не зможете розвинути у своїй впевненість, а навпаки підштовхнете дочку на абсолютне замикання в собі.

     Ви повинні повірити в дитину з такою силою, щоб вона побачила це і оцінила.

     Запам’ятайте, можна домогтися багато чого, тільки з вірою в себе і свої сили.

    До речі, якщо виникає необхідність зробити дочці зауваження, зробіть його наодинці, без присутності свідків, щоб не ставити дівчинку в казусну ситуацію.

    Навчіть дочку адекватно реагувати на жарти однолітків, особливо хлопчиків. Поясніть їй, що не всі слова треба сприймати буквально.

   Також потрібно вчити дівчинку відстоювати особисту думку. Для цього вступайте з нею в дискусію, попросивши її доводити власну правоту.

   Пам’ятайте, що впевнена людина володіє адекватною самооцінкою.

   Порадьте своєї дочки зайнятися легким самотренінгом, наприклад, вранці, стоячи біля дзеркала, говорити фрази наступного змісту: «Я впевнена в собі», «Я смілива» і так далі. За допомогою цього тренінгу можна відчути себе впевненіше.

 

    Шановні батьки!

Хочеться Вам нагадати: прийде час і ваша дитина залишить стіни рідної домівки і виявиться наодинці з величезним світом.

    Сміливість і рішучість дівчинки багато в чому залежать від батьків. Щоб ваша дочка стала впевненіше, повірте, в неї і проявіть максимум терпіння. Звичайно, все виходить не відразу, але результати не змусять себе довго чекати, і, перш за все, це буде ваша заслуга.

   Удачі!

ЦІКАВО І КОРИСНО ЗНАТИ!

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

     Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     ШАНОВНІ БАТЬКИ! Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в сім’ї фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з язика легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менше … її краще не повторювати.

1. Дай мені спокій!

Варіантів у цього посила може бути багато: «відчепися від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «піди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проголошення цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких її місце – далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і підрослих дітей. У найскладніших випадках посил «йди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина – перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбутися.

2. Ти така…

Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності зробить вплив на формування її характеру. Навіть у зменшувально-пестливих форм такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненька», «примхлива», «ледача» – всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.

3. Не плач.

Напевно, це одна з найбільш часто вживаних батьками фраз. Повторюючи її, ви даєте зрозуміти дитині, що її почуття чи події, через які вона плаче, недійсні, недостойні уваги, незначні. Якщо дитина плаче, то набагато більш дієвим способом припинити плач буде пожаліти дитину, показати, що ви розумієте і приймаєте її почуття.

4. Чому ти не можеш бути як …?

Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть народити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.

5. Поквапся.

Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якомога швидше, а вона, як на зло, копається і возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачуючим тоном, то це змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого доброго це не приведе. Найменше – падіння самооцінки дитини, а іноді – і протестна поведінка.

6. Молодець!

Що поганого може бути в цій поширеній заохочувальній репліці? Однак психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.

7. Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить.

 Психологи вважають, що така фраза, яка повторюється день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сама», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!

8. Візьми, тільки заспокойся!

Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істерикою, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.

9. Швидко припини!

Негайно помовч, зараз же заспокойся, живо, швидше, кому сказали … Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, правда ж? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб “перестати” і “заспокоїтися” починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають: “відчепися” і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.

Шановні батьки!

Пропонуємо вам прислухатися до цих порад і вжити їх у своїх стосунках з вашими дітьми.

Щасти вам!