‘Сторінка практичного психолога’

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

(ДО ПЕДРАДИ ВІД 26.11. 2015 РОКУ)

 

     Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

    Шановні батьки! Людина за своєю природою потребує визнання, схваленні з боку оточуючих її людей, будь то батьки або друзі. Коли малюк ще тільки почав знайомитися з цим світом, крім його фізичних потреб, йому надзвичайно важлива похвала рідних і близьких, висока оцінка своїх достоїнств.

     Ви, напевно, знаєте, що означає сім’я для дитини? До певного віку поняття родини у неї асоціюється з домом. Із чого ж, власне, складається поняття «дім»?

 

• По-перше, з точки зору психології, це те середовище мешкання, де дитина почувається у безпеці. Вона захищена від невідомості і небезпек навколишнього світу. Тут можна сховатися в маминих обіймах від справжніх чи вигаданих страхів. Тут знаходяться й інші люди, на яких можна покластися. Тато, певно, «сильніший за всіх на світі» та найспритніший, найсміливіший і наймудріший. Дідусь мало чим поступиться йому. Бабуся – надійний прилисток, коли мама і тато сердяться і покарання не уникнути. До відчуття захищеності відноситься і саме місце, де ми живемо, – це дах над головою, що віддавна охороняє від негоди, будь це звичайна квартира чи власний будинок.

 

• По-друге, що характеризує рідний дім, це душевне тепло. Дитині в ньому добре, вона не лише захищена, але й відкриває тут для себе вперше світ учиться, пізнає, радіє. Тут здійснюються її явні та приховані мрії, тут вона може досхочу награтися, повеселитися. Недаремно кажуть, що родина – джерело радості. Це значить, що радість члени сім’ї прагнуть принести одне одному не за якісь заслуги і не з холодного розрахунку, а просто з любові. А оскільки батьки дуже люблять своїх дітей, вони не скупляться на ласку і радість для своїх чад, створюють особливу атмосферу затишку, комфорту, спокою, захищеності рідного дому.

 

• По-третє, дім там, де в дитини є своє місце. Не лише куточок для ігор, ліжечко, місце за столом і таке інше, а, насамперед, місце у суспільстві. Рідний куток там, де з нами рахуються, чекають на нас, люблять, куди можна прийти і залишитись. Тут формується усвідомлення власного «Я», усвідомлення дитиною себе як особистості, своєї цінності і значимості, своєї унікальності, віра в себе і свої сили. 

 

     Тому, шановні батьки, пам’ятайте, – на соціалізацію дитини впливають безліч факторів, і насамперед вони залежать від середовища, яке оточує дитину кожного дня. Сім’я – це самий позитивний і люблячий соціальний інститут, який зрощує дитину. Це ті золоті роки, коли рідні та близькі люди мають незаперечний вплив на розвиток особистості дитини, і вам – батькам потрібно постаратися закласти в своє чадо всі найкращі якості, які в майбутньому допоможуть йому зайняти гідне місце в суспільстві.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     Всіх людей можна поділити на дві категорії: активних і впевнених у собі і, навпаки, нерішучих і боязких. Найчастіше остання тенденція характерна для дівчаток. Батьки, помітивши це в своїй дочці, починають переживати через її невпевненості і сором’язливості. Якщо ваша дитина не є душею компанії, боїться проявляти власні емоції на людях, і ви хочете допомогти дочці змінитися і підвищити впевненість в собі, значить, ця стаття написана для вас.

    Становлення невпевненості в собі залежить, як мінімум, від двох аспектів: темпераменту особистості та її виховання. Невпевненість – це найпоширеніша риса людського характеру. До речі, ця риса характерна для кожної людини, але не всі її демонструють. У багатьох дівчаток формування невпевненості протікає у вигляді особливої психологічної реакції. Як правило, проявляється вона приблизно до чотирьох років, а посилюється після десяти років. Сором’язливі і невпевнені в собі дівчинки з роками можуть стати більш замкнутими і не товариськими, віддаючи перевагу самотності. Найчастіше коло їхніх друзів обмежене, вони пізніше ровесниць починають відносини з молодими людьми. А все тому, що вони уникають відвідування різних публічних місць, але якщо це все ж відбувається, дівчинка гостро відчуває всі свої недоліки, затискаючись ще сильніше. При цьому вона не помічає особисті плюси, боячись їх демонструвати, щоб уникнути попадання в безглузді ситуації. Тому що невпевненість – це страх перед майбутнім. Цей страх постійно прокручується в думках і стає передвісником майбутніх провалів і критики. Таким чином, виникає нав’язливе побоювання, що несе за собою скутість у всьому.

    Так як же допомогти дочці знайти упевненість в собі?

     В першу чергу, потрібно визначити основні фактори, що впливають на формування невпевненості. Одним з них може виступати почуття сталого занепокоєння. Проблема цього криється у вихованні дівчинки.

• Часті докори і причіпки по відношенню до дитини не дають доброго результату. Докорами батьки нагадуємо дівчинці про її недоліки. Тому будь-яку ситуацію потрібно вирішувати тільки мирним шляхом.
• Зайва опіка також може стати причиною комплексу неповноцінності. Так що, все має бути в міру.

    Допомогти дівчинці підвищити внутрішню впевненість не так-то складно.

• Зверніть увагу на те, як протікає ваше спілкування. Постарайтеся приділяти дитині більше часу, заводите розмови на різні теми і відповідайте на всі її запитання. Візьміть на себе роль одного.
• Прагніть частіше виходити з дочкою «в люди», таким чином, ви збільшуєте шанси на становлення її впевненості і товариськості.
• Крім того, ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. Повірте, порівняльними оборотами на користь чужої дитини, ви не зможете розвинути у своїй впевненість, а навпаки підштовхнете дочку на абсолютне замикання в собі.

     Ви повинні повірити в дитину з такою силою, щоб вона побачила це і оцінила.

     Запам’ятайте, можна домогтися багато чого, тільки з вірою в себе і свої сили.

    До речі, якщо виникає необхідність зробити дочці зауваження, зробіть його наодинці, без присутності свідків, щоб не ставити дівчинку в казусну ситуацію.

    Навчіть дочку адекватно реагувати на жарти однолітків, особливо хлопчиків. Поясніть їй, що не всі слова треба сприймати буквально.

   Також потрібно вчити дівчинку відстоювати особисту думку. Для цього вступайте з нею в дискусію, попросивши її доводити власну правоту.

   Пам’ятайте, що впевнена людина володіє адекватною самооцінкою.

   Порадьте своєї дочки зайнятися легким самотренінгом, наприклад, вранці, стоячи біля дзеркала, говорити фрази наступного змісту: «Я впевнена в собі», «Я смілива» і так далі. За допомогою цього тренінгу можна відчути себе впевненіше.

 

    Шановні батьки!

Хочеться Вам нагадати: прийде час і ваша дитина залишить стіни рідної домівки і виявиться наодинці з величезним світом.

    Сміливість і рішучість дівчинки багато в чому залежать від батьків. Щоб ваша дочка стала впевненіше, повірте, в неї і проявіть максимум терпіння. Звичайно, все виходить не відразу, але результати не змусять себе довго чекати, і, перш за все, це буде ваша заслуга.

   Удачі!

ЦІКАВО І КОРИСНО ЗНАТИ!

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

     Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     ШАНОВНІ БАТЬКИ! Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в сім’ї фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з язика легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менше … її краще не повторювати.

1. Дай мені спокій!

Варіантів у цього посила може бути багато: «відчепися від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «піди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проголошення цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких її місце – далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і підрослих дітей. У найскладніших випадках посил «йди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина – перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбутися.

2. Ти така…

Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності зробить вплив на формування її характеру. Навіть у зменшувально-пестливих форм такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненька», «примхлива», «ледача» – всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.

3. Не плач.

Напевно, це одна з найбільш часто вживаних батьками фраз. Повторюючи її, ви даєте зрозуміти дитині, що її почуття чи події, через які вона плаче, недійсні, недостойні уваги, незначні. Якщо дитина плаче, то набагато більш дієвим способом припинити плач буде пожаліти дитину, показати, що ви розумієте і приймаєте її почуття.

4. Чому ти не можеш бути як …?

Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть народити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.

5. Поквапся.

Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якомога швидше, а вона, як на зло, копається і возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачуючим тоном, то це змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого доброго це не приведе. Найменше – падіння самооцінки дитини, а іноді – і протестна поведінка.

6. Молодець!

Що поганого може бути в цій поширеній заохочувальній репліці? Однак психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.

7. Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить.

 Психологи вважають, що така фраза, яка повторюється день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сама», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!

8. Візьми, тільки заспокойся!

Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істерикою, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.

9. Швидко припини!

Негайно помовч, зараз же заспокойся, живо, швидше, кому сказали … Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, правда ж? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб “перестати” і “заспокоїтися” починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають: “відчепися” і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.

Шановні батьки!

Пропонуємо вам прислухатися до цих порад і вжити їх у своїх стосунках з вашими дітьми.

Щасти вам!

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

 

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

Багатьох батьків цікавить питання: як можна перемогти неуважність? І це не випадково – адже неуважність часто є головною перешкодою до успішності в школі. А подібне явище в останні роки у діток зустрічається дуже і дуже часто. Як правило, батьки дуже швидко помічають подібну проблему у своїх малят. Такі діти плутають реальний світ зі світом фантазій, вони нічого не помічають навколо себе.

 Хоча ні в якому разі не можна плутати неуважність з аутизмом. Розсіяна дитина повністю контактна, просто часу на реакцію їй необхідно трохи більше, ніж іншим діткам. Вона може не з першого разу відгукуватися, коли ви кличете, або виконувати ваше прохання не відразу. Подібні малюки можуть відрізнятися забудькуватістю або неуважністю.

 Фахівці радять не надавати цьому великого значення, не розчаровуватися у своїй дитині, і ні якому разі не лаяти її за неуважність. Просто у вашої дитини більше розвинена інша півкуля мозку – права. Проблема – не психологічна. Як правило, приблизно до 10 років це явище повністю зникає без будь-якого стороннього втручання. А до тих пір батькам необхідно допомогти своєму малюку бути більш організованим. І досягається це банальним контролем. І обов’язково заздалегідь попередьте про це вчителя вашої дитини.

 Крім того, необхідно займатися розвитком роботи мозку подібних малюків. З цим завданням під силу впоратися всім батькам, було б бажання. Щоб обидві півкулі мозку працювали з повною віддачею, необхідно щоб кожен пальчик одночасно виконував якусь роботу. Для цього дуже корисні різні пальчикові ігри, шнурівки, ліплення, пальчикові фарби. Всього 15 хвилин на добу подібних занять – і результат не змусить себе чекати.

 Правильна психологічна підготовка дітей до школи полягає ще й у тому, щоб дитина усвідомила, що навчання в школі – заняття не менш відповідальне, чим робота тата й мами. Це дозволить їй відчути себе повноправним членом сім’ї, а не просто доповненням до тата й мами. Повірте – це усвідомлення дозволить дитині впоратися не тільки з неуважністю, але і з лінню. До речі кажучи, лінь – це нормальний стан для будь-якої людини, а не тільки для дитини.

Тому не варто її лаяти – краще допоможіть впоратися з лінню.

 

З досвіду роботи практичного психолога ДНЗ Швабської Т.М.

 

Терапевтичне малювання є досить актуальними  методом психокорекції тому, що це найдревніша і найприродніша форма вираження та зміни емоційного стану дитини, а також один  із найбільш прогресивних і популярних напрямів у сучасній психоло­гії.

Процес малю­вання виконує профілактичну і терапевтичну функцію. Найефективніші результати  його використан­ня  виявляються в емоційній сфері.

Зацікавившись цим методом корекції, стала використовувати його у роботі з дошкільниками.

 Малюнко – терапія у по­всякденній роботі з дитиною виконує такі функції:

І. Малюнок дає змогу проводити первинну діа­гностику стану емоційної сфери дитини.

2. Сприяє розвитку дрібної моторики, тактиль­них відчуттів, просторового мислення, зорово-моторної координації та окоміра.

3. Стимулює розвиток лівої півкулі головного мозку дитини, сприяючи розвитку образного мис­лення.

4. Дає можливість показати плоди своєї праці іншим, наприклад зробити виставку, викликаючи у дитини позитивні емоції.

5. Підвищує пізнавальну активність дитини.

6. Розвиває спонтанність, удосконалює пам’ять, увагу, фантазію, спостережливість.

7. Розвиває відчуття внутрішнього контролю до почуттів і тілесних відчуттів.

8. Стимулює формування позитивної самооцін­ки дитини.

9. Стимулює розвиток творчого потенціалу ди­тини.

І0. Розвиває навички спілкування: діти краще співпрацюють одне з одним, намагаються домо­витися, шукають шляхи для компромісу.

У процесі роботи з дітьми дійшла виснов­ку, що різні матеріали по–різному впливають на ди­тину.

• Фарби — знімають скутість дитини.
• Олівці — стримують гіперактивність.
• Простий олівець — знімає невпевненість, адже можна стерти і перемалювати.
• Глина (пластилін, со­лоне тісто) — робота з агресією, знімає негативні емоції і скутість.
• Колаж (наприклад, із журналь­них вирізок) — зменшує тривожність, страх перед невмінням малювати, невпевненість.

В малюнко–терапії надзвичайно важливе використан­ня кольору. В процесі роботи виявила, що, якщо принести ді­тям набір фарб, заздалегідь прибравши з нього чорну фарбу, а дитина наполягає поверну­ти її — це означає, що їй необхідна розрядка че­рез чорний колір. Якщо дитина зафарбовує аркуш темною холодною фарбою, пропоную їй намалювати на ньому жовтогарячі відбитки рудої лисиці, квіткову поляну, осіннє листя. Таким чином вносимо яскраві плями в дитячий малю­нок, а значить, у настрій дитини.

Основною метою моєї роботи є не вчити дитину малю­вати, а за допомогою малювання допомогати ви­рішити проблему, давати вихід творчої енергії.

Результатом цієї роботи є  не  чудове малювання, а те, що дитина наприкінці заняття починає усміхатися. Тому на заняттях  пояснюю дітям, що якість малюнка не враховується,  кольори вони мо­жуть вибирати будь–які, малювати за бажанням.

Пояснюю дітям, що під час малювання вони можуть просити допомоги.  Позитив­ні результати дитині приносить не лише малювання, а й споглядання за цим процесом. Вона завдяки спогляданню отримує ту емоційну роз­рядку, яка потрібна.

Найефек­тивнішими  техніками в моїй роботі з дошкільниками є:

• малювання пальчиками;
• малювання долоньками, на вологому;
• малюнок-відбиток;
• кляксографія.

Використання таких різноманітних технік дає мені змогу не лише індивідуалізувати роботу дитини, а й задіяти якомога більше органів чуття, дозволяє не обмежу­вати дитину у своєму виборі і сприяє розвитку її креативності.

Велике значення надаю використанню під час малювання  музиці (дитячі пісні, мелодійні композиції, зву­ки природи). Це сприяє не лише створенню позитивного мікроклімату в групі, але й зняттю м’язової та емоційної напруги, створює ситуацію творчості, знімає тривожність, страх перед невмінням.

В своїй роботі використовую малюнко-терапевтичний метод, як в індивідуальній, так і груповій формі. Із практики роботи можу ска­зати, що групова робота є найцікавішою, ак­тивною і стимулювальною для дітей.

Групові заняття з  малюнко – терапії за­звичай будую за такими етапами:

Етап І. Діагностичний. Він передбачає до­слідження емоційної сфери дитини на початку роботи. Для цього використовую проективні методики, адоптовані для дітей:

• «Неіснуюча тваринка» М. 3. Дукаревич;
• «Будинок-дерево-людина» Дж. Бука;
• «Малюнок сім’ї» Т. Хоментаускаса.

 Підбираю методи­ки, в яких є дія чи «вибір дії»:

• «Емоційні обличчя» Н. Семаго.
• 8 кольоровий тест Захарова.
• Тест М. Люшера, А. Лутошкіна.

Етап 2: Проведення групових корекційно-розвивальних занять за програмою «Кольорові емоції».

Ці заняття дають мені змогу  дослі­дити та проаналізувати емоційний стан кожної дитини, знизити рівень емоційної напруги (тривожніс­ть, страхи, агресивність, замкнутість), розвинути творчі здібності та образне мислення.

Можна зробити висновок, що малюнко-терапія — один з ефективних методів для корекції емоційної сфери.  Розвиваючи у дитини закла­дений природній потенціал, ми створюємо умови для гармонійної, вольової і психічно здорової осо­бистості, здатної до саморегуляції та самоконтро­лю. Саме це допоможе виховати активну твор­чу особистість, здатну реалізувати себе в житті.