‘Сторінка практичного психолога’

­1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

­2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

3. ­Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

4. ­Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

­5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

­6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

­7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

8. ­Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

­11. Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

12. ­Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально.

І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.

3. Використовуйте політику відкритих дверей.  Політика відкритих дверей дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана.

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.

5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми).

Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів  активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Зверніться до соціально-психологічної служби закладу яка допоможе правильно взаємодіяти всім учасникам навчального процесу: батькам педагогам та дітям (як  маленьким агресорам, так і жертвам та свідкам насилля).

7. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи.

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Сучасні вимоги до професійної компетентності педагога полягають у такому:

• забезпеченні високого рівня загальнонаукових професійних спеціалізованих знань та практичних навичок;
• формуванні вміння впроваджувати інноваційні технології навчання і виховання з урахуванням вікових та психофізіологічних особливостей дітей, різних моделей суб’єкт-суб’єктних відносин на основі співпраці та партнерства, особистісно орієнтованого, діяльнісного та індивідуального підходів;
• розвитку навичок організації навчальної та виховної та роботи в умовах полікультурного середовища;
• створенні умов для усвідомленого професійного самовизначення, самовдосконалення та саморефлексії;
• розвитку високого рівня педагогічної майстерності та професійної креативності тощо.

Підготувала: практичний психолог Компанець К.М.

1. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови наслідуючи, слу­хаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

2. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілку­ються з нею. розмовляють. Виявляйте го­товність слухати.

3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладають­ся основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.

4. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.

5. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтах тощо

6. Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

7. Забезпечуйте дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовува­ти, будувати, складати невеликі за розмі­ром деталі, зображення тощо.

9. Забезпечуйте всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі.

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20. але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ято­вування.

11. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання

12. Запровадьте для дитини вдома єди­ний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

13. Не завищуйте і не занижуйте само­оцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

14. Необхідною умовою емоційно-вольо­вого розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

15. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

Тільки в тому випадку, якщо дитина знає, що вона, безумовно, любима своїми батьками, батько або мати можуть мати на неї той чи інший вплив. Але не треба директивно “впливати” на дитину, з приводу і без приводу. Якщо ваші слова правильні, і якщо ви дійсно любите свою дитину, вона може відгукнутися або не відгукнутися на вашу пропозицію. Дитина має право не відкритися на вашу любов – в цьому її свобода. Якщо ви хочете виростити слухняних і самостійних дітей, кожен день говорите їм, що любите їх. Ці слова ніколи і не для кого не будуть зайвими. Навіть якщо ваша дитина вдає, що не потребує них, не вірте їй! Щоразу, коли дитина чує від своїх батьків слова “я люблю тебе”, вона відчуває себе більш захищеною і впевненою. Її особистість формується і мужніє.

Крім слів про любов, дитина повинна бачити і відчувати вашу любов насправді: у вчинках, поведінці, у ваших справах. Є три основних способи регулярно показувати своїм дітям, що ви їх любите: це “контакт люблячих очей”, фізичний контакт, безроздільна увага.  Зорові та фізичні контакти повинні бути частиною вашого спілкування з вашими дітьми, але треба, щоб це відбувалося від серця, це не можна робити формально, “виконуючи батьківський обов’язок”. Якщо слова людини, тобто батька в даному випадку, і його справи, його зовнішня поведінка розходяться, дитина це інтуїтивно відчуває. Якщо ми говоримо про любов, а насправді в голосі у нас загрозливі інтонації, то, поза сумнівом, інтонації зчитуються дитиною як більш достовірна інформація, ніж утримання слів.

Безумовну любов можна донести, як ми вже згадали, за допомогою зорового контакту. У нашій культурі чомусь не прийнято довго і часто дивитися в очі один одному. Нормально це чи ні – питання інше. Але благодатна сила любові – співчуття, розуміння, тепло серця – передається саме за допомогою зорового контакту, коли ми дивимося очі в очі. Дивлячись в очі, ви, навіть не усвідомлюючи цього, можете висловити найрізноманітніші почуття: сум, гнів, лють, жах або любов. У більшості сімей, на жаль, зоровий контакт напрочуд рідкісний. А коли він і має місце, то найчастіше несе негативні емоції. Це відбувається, коли батьки вичитують дитини або віддають їй всякі накази. Читати повністю »