‘Сторінка практичного психолога’

1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.

2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.

3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати.

4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей.

5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.

6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.

7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.

 І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.

1. Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі (дитячому садку), а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

2. Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи (дитячого садочка), то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. 

3. Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

4. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю або принаймні друзям. 

5. Також не слід  у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як “хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе”, “дівчинка не повинна сама захищатись” та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

Емпатія (греч. empatheia – співпереживання) – збагнення емоційних станів іншої людини, здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

Емпатія – це пізнання людиною внутрішнього світу інших людей, їх думок і відчуттів, співпереживання і співчуття по відношенню до інших людей.

Співчуття спонукає людину до допомоги іншому. Чим стійкіші альтруїстичні мотиви, тим ширше громадянство, яким він, співчуваючи, допомагає.

Здатність до емпатії розвиває проникливість – здібність до швидкого і адекватного пізнання людей і відносин, до прогнозування поведінки людини. На рівні особових характеристик проникливість припускає наявність гуманістичної спрямованості людини, ціннісних орієнтації, вольових рис вдачі.

Як компонент висококваліфікованого спілкування проникливість припускає ряд умінь: уважно слухати людей, враховувати вікові і індивідуальні особливості співбесідників і ін.

Процес емпатії за своїм змістом є інтелектуальним і емоційним. При цьому емоції і відчуття однієї людини нетотожні тим, які переживає інша людина.

Розрізняють три рівні емпатії:

•  розуміння емоційного стану іншої людини (когнітивний рівень);
•  співпереживання або співчуття (афектний рівень);
•  активна допомагаюча поведінка (поведінковий рівень). Виділяють дві форми емпатії: гуманістичну і егоїстичну.

Гуманістична емпатія виражається в співчутті, жалості, потребі в благу іншої людини, а егоїстична емпатія – це прагнення задовольнити свої особові потреби.

Для молодших школярів найбільш характерна егоїстична емпатія, а для підлітків – гуманістична.

Емпатія як особова властивість має біосоціальну природу і піддається певною мірою цілеспрямованому формуванню. Для виховання гуманістичної емпатії треба накопичувати етичний досвід;

Ш. А. Амонашвілі ввів для учнів «Уроки людяності», на яких вони осягають, відчувають важливість і красу людських відносин, людської взаємності, визначають свою моральну позицію, вправляються в етично-моральних вчинках.

Емпатія необхідна в демократичному суспільстві для прояву таких загальнолюдських якостей, як альтруїзм, гуманізм і доброта.

СОЦІАЛЬНО РОЗВИНЕНИЙ ДОШКІЛЬНИК ЗДАТЕН:

1) приймати соціальні правила й норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;

2) виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;

3) орієнтуватися у своїх правах та обов’язках;

4) поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко, реагувати на їхні слова та дії адекватно, вислуховувати, погоджуватись, обстоювати власну думку, домовлятися, укладати угоди;

5) виявляти толерантність, емпатію, здатність радіти за інших;

6) оптимістично ставитися до труднощів, мобілізуватися для їх подолання, проявляти витримку у стресових ситуаціях;

7) розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;

8) у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися тощо.

ОЗНАКИ АССОЦІАЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА:

• нехтує своїми обов’язками, не виконує обіцянок;
• присутня тяга до насолод і гострих відчуттів, без обмежень і затримок;
• не приймає критику, ворожий до людей, які прагнуть тримати в соціально припустимих рамках;
• має нестійкі бажання – від бурхливих афектів до нудьги, роздратування, злості;
• виявляє граничний егоїзм, себелюбство, нескромність;
• застосовує силові методи розв’язання конфліктів;
• з’являється користолюбство в будь-яких звичних діях.

Джерело: журнал «Психолог дошкілля» №№1-2 (138-139), січень-лютий 2021 р., стор. 14-15.

ДО ТИЖНЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ “Я ВІДКРИТИЙ ДО ТЕБЕ”

Підготувала: практичний психолог Компанець К. М.

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково-педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином. Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів впливає на фізичний розвиток дитини певним чином.

Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають її права. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

Ліберальний стиль (хаотичний) виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

Для гармонійного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов’язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість. Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пущений на самохід, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюють можливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини. Він сприяє  розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підлітки набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, а це часто ображає батьків. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, толерантно та з розумінням ставитись до її думки, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.