‘Особливі діти – особлива увага’

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Пропонуємо Вам інформацію для ознайомлення з мультисенсорною технологією Нумікон.

Дітям для вивчення арифметики.
Заняття з Нумікон підключають безліч каналів чуттєвого сприйняття дитини – слух, зір, дотик, рух і мова, що сприяє більш швидкому освоєнню матеріалу.

Дітям з порушенням розвитку.
Нумікон допомагає у вивченні математики дітям з порушеннями зору, затримкою психічного розвитку, розладами аутистичного спектру, інтелектуальними і руховими проблемами.

Дітям з синдромом Дауна.
У дітей з синдромом Дауна відносно добре розвинене зорове сприйняття, тому, перш за все, необхідно забезпечити наочність навчання.

Дітям з аутистичним спектром.
Подача навчання в ігровій формі. Дитина стає більш посидючою, зосередженою, розвивається фантазія і креативні здібності.

Дошкільним закладам.
Застосовується для індивідуального і групового навчання дітей основам математики в інклюзивних класах різних дошкільних установ.

Реабілітаційним і корекційним центрам.
Рекомендовані кожній установі для навчання дітей з особливими освітніми потребами математичних навичок.

Найпопулярніший набір! Оптимальний для занять в домашніх умовах.
Вивчення основ математики, рахунку, розуміння числа, порівняння, додавання і віднімання.

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ І БАТЬКАМ

         Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

• Усуваючи відставання у розвитку дитини, коригуйте всю її психічну сферу.

• Мовлення, процеси пізнавальної діяль­ності (увага, сприймання, різні види пам’яті, мислення) взаємопов’язані, розвиток одних процесів відбувається на підґрунті інших, які, крім того, можуть формуватися раніше; якість їх перебігу також залежить один від одного. Ось чому тренування у запам’ятовуванні, до якого часто вдаються батьки з метою поліпшити пам’ять дитини, не прино­сить очікуваного результату, оскільки воно базується на механічній пам’яті, яка мало позначається на розумовому розвитку дитини. Те, що дитина запа­м’ятала механічно, а не усвідомила і осмислила, рідко їй знадобиться.

• Це саме стосується й уваги. Часто дитина не може зосередитися на завданні, бо не розуміє його. Отже, для розвитку пам’яті, уваги, потрібен розвиток мис­лення.

• Звичайно, мислення проходить складний шлях розвитку, і його відста­вання на якомусь етапі може негативно позначитися у подальшому на форму­ванні інших психічних процесів. Тому дуже часто корекційну роботу з дитиною слід починати із збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які у свій час дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з пред­метами.

• Слід пам’ятати про підвищену здат­ність дитини втрачати увагу, тому під час занять з малюком потурбуйтеся, щоб довкола не було нічого такого, що могло б відволікти його увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача. Водночас той, хто займається з дити­ною, і сам не повинен відволікатися сто­ронніми справами; при цьому слід бути терплячим, доброзичливим, вимогли­вим до дитини. Відзначайте її найменші успіхи та заохочуйте до виконання.

• Не забувайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагніт­ного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону.

• Тривалий час дитина із затримкою психічного розвитку потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути суміс­на дія, яку дорослий виконує рукою ма­люка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуван­ні зразка може бути досить тривалою.

• Корекційні заняття з дитиною доцільно проводити у вигляді гри, а не перетво­рювати їх на фрагмент уроку. Треба па­м’ятати, що у дошкільника, особливо із затримкою психічного розвитку, ще не сформована здатність до цілеспрямова­ного навчання, він навчається під час гри.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

Аутизм — це порушення в розвитку дитини, що може виявитися у віці 2—2,5 років. Іноді батьки та лікарі помічають такі порушення -.. пізніше, у віці 3—5 років. Такі діти не обов’язково мають порушення мовлення або слуху. Тобто, усе, що потрібно людині для спілкування, розвивається цілком нормально. От тільки потреба у спілкуванні (са­мого бажання спілкуватися), здатність до взаємодії з іншими дітьми в дітей-аутистів відсутні або дуже слабко виражені. Діти зі слабким слухом або порушеним мовленням зазвичай намагаються компенсува­ти свої недоліки жестами, мімікою.

 При аутизмі малюк або ігнорує спроби зав’язати з ним контакт, або взагалі уникає ситуацій, де йому доводиться спілкуватися.

Якщо контакт із іншою людиною все-таки встановлений, то він має швидше формальний характер.

Діагностувати дитячий аутизм досить складно. Навіть досвід­чений фахівець повинен тривалий час спостерігати за дитиною, перш ніж установити такий діагноз.

 

Причини аутизму:

• спадкова схильність до шизофренії, її початкова стадія;

• органічна патологія мозку (вроджений токсоплазмоз, сифіліс, інтоксикація свинцем та ін.), вроджені дефекти обміну речовин, по­рушення діяльності ендокринної системи;

• емоційна депривація — нестача теплих, любовних стосунків з людьми, нехтування дитини близькими людьми.

 

Що робити, якщо у вашої дитини-дошкільника аутизм?

 • Вірити у свої сили й набратися терпіння.

• Звернутися до фахівців (психологів, дефектологів), яким Ви до­віряєте.

• Проводити корекційну роботу, що має бути особливо інтенсив­ною на початкових етапах. Така робота не повинна обмежуватися тільки плановими заняттями. Цілий день Ви можете навчати, спрямо­вувати свою дитину.

• Аутичним дітям складно пристосовуватися до мінливих умов, тому намагайтеся зробити їх максимально однаковими вдома та у садочку.

Пам’ятаємо, що з аутизмом дитини можна «боротися» тільки одним способом — вірою та терпінням з боку вихователів та батьків. Прикладом успішного результату можуть стати досягнення відомих людей, наприклад одного з найбільш заможних мешканців планети Білла Гейтса. Немає ні­чого неможливого для тих батьків та вихователів, які набралися терпіння і бажання, щоб допомогти дошкільнику-аутисту розкрити свій потенціали та реалізувати здібності.

Таким чином, педагогам та батькам потрібно усвідомлювати відносно аутизму дитини наступні чотири моменти:

• Аутизмом називають групу психічних порушень із затримкою інтелектуального розвитку — синдроми Каннера, Аспергера, Ретта та ін. Його відносять до неврологічних розладів з не з’ясованою до кінця етіологією. Виникнення аутизму пов’язують зі спадковим фактором, мутацією генів, аутоімунними процесами. Аутизм впливає на нор­мальне функціонування головного мозку, розвиток міжособистісних зв’язків та навичок соціальної взаємодії. Дитячі психіатри діагносту­ють аутизм протягом перших років життя дитини. Рання діагности­ка аутизму дуже важлива для коригування методів виховання дитини і полегшення її соціальної адаптації.

• Клінічна картина аутизму — це низка психомоторних, мовлен­нєвих і поведінкових порушень з різними комбінаціями симптомів і ознак затримки розвитку. Ранній дитячий аутизм може виявлятися вже в грудному віці. Хворі діти мають мляву і скудну міміку, не здатні до невербальних взаємодій з матір’ю і оточуючими (не дивляться пря­мо в очі, не реагують на власне ім’я, не беруть з рук іграшки).

• По мірі зростання дитини симптоми аутизму наростають. Дитина неконтактна, мова жестів їй недоступна, її лякає зміна звичної обстановки, гучні звуки, яскраве світло або сильні запахи. Найкраще дитина почувається на самоті, уникає будь-яких тілесних контактів з батьками та однолітками. Емоційна взаємність і емпатія відсутні. Мовлення дитини не виразне, уривчасте, словниковий запас не вели­кий. Хворий може здійснювати монотонні рухи або повторювати дії, з боку схожі на ритуали.

• Відсутність інтересу до навколишнього світу і замкнутість призводять до затримки розвитку. Чим більш виражені ознаки аутиз­му, тим важче спілкуватися з дитиною, навчати її найпростішим нави­чкам та розмовної мови. Проте, не дивлячись на труднощі у набутті навичок спілкування і комунікації, діти з аутизмом часто мають висо­кий рівень інтелекту, успішно самонавчаються і проявляють унікальні таланти до малювання, музики, математики.

  

      Аутизм — не вирок, а особливість життя дитини, яку необхідно адаптувати до життя у сучасному світі.

АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

1. Дитина часто злобно відноситься до близьких людей, які добре до неї ставляться.

2. Сторониться своїх одноліток, тримається з ними на відстані.

3. Не довіряє людям, побоюється їх.

4. Спить неспокійно. Прокидаючись, кричить або плаче.

5. Характерні немотивовані перепади настрою: вередливість, плакси­вість, ниття чергуються з агресією, негативізмом, емоційною збудливістю.

6. Боїться побутових шумів, тихих звуків, тварин, вогню, висоти, самоти при відсутності страху темряви.

7. Консервативна у їжі, не вживає нові страви.

8. Болісно реагує на зміну звичної обстановки, не любить новий одяг.

9. Схильна ламати іграшки.

10. Уникає погляду в очі людини, з якою контактує.

11. Противиться пестощам, ніжності з боку інших людей.

12. Любить розглядати свої руки, перебирати пальці біля обличчя.

13. Рано починає розрізняти кольори, малює стереотипні орнаменти.

14. Схильна до звукової самостимуляції: зминання і розривання паперу, шарудіння целофановими пакетами, розгойдування стулок дверей, маніпулювання однією іграшкою тощо.

15. Властива «дерев’яна» хода (на ногах, що не згинаються), по­ривчастість, не координованість рухів.

16. Здається дурною, не розуміє простих інструкцій, але розуміє розмову, не звернуту до неї.

17. Безпомічна в побуті. Важко засвоює навички самообслуговування.

18. Цікавиться знаками і символічними позначеннями: текстом книги, буквами, цифрами, географічними каргами тощо.

19. Мовчазна, не підтримує розмову з чужими людьми.

20. Схильна до алергії.

Людмила Ковальова, практичний психолог КУ СОР Сумського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

• Прийміть ситуацію, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуй­те, як із цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває інтуїтивно. Якщо не хочете, щоб дитина росла нервовою, похмурою, намагайтесь знайти в собі сили оптиміс­тично дивитися в майбутнє.

• Ніколи не жалійте дитину лише тому, що вона не така, як усі. Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що усі члени родини мають можливість для саморозвитку та повноцінного життя.
• Організовуйте побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від особистого життя. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дає змо­гу, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших. Вирішуйте всі справи разом із нею.
• Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосувальну активність; допомагайте в пошуку прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.
• Пильнуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійте­ся відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається дитина. Продумайте, чи всі вони обґрунтовані, чи є можли­вість скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем чи психологом.
• Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ані телевізор, ані радіо не замінять вас.  Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
• Не відмовляйтеся від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радощам.
• Частіше дослухайтесь до порад педагогів та психологів. Певне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та вмінь. Більше читайте, проте не лише спеціалізовану літературу, а й художню.
• Спілкуйтесь із родинами, де є діти-інваліди. Це важливо не лише для вас, а й для дити­ни, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.
• Не докоряйте собі. В цьому разі зростає ймовірність, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та примножить страждання. У тому, що дитина хвора, ви не винні.

Джерело: журнал «Психолог дошкілля» № 10/2015 рік