Author Archive

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

Перед педагогами стоять завдання залучити батьків до співпраці, активної участі в педагогічному процесі ДНЗ тож доцільно дотримуватися таких правил:

• Говорити з батьками лише про те, про що ви маєте право судити, грунтуючись на власних знаннях і життєвому досвіді.
• Плануючи серйозну розмову з батьками, не починайте її вранці, на вулиці, на ходу, на сходах, в дитячій роздягальні, а запросіть їх пройти в групу й обов’язково посадить за стіл. Тоді ваші слова будуть почуті, оскільки батько вимушений вас вислухати.
• Не починайте розмову з батьками вихованців із слів: «Ой вибачите, можна з Вами поговорити?», «Ви не приділите мені п’ять хвилин?», «Не знаю може бути, я не зовсім права, але все-таки… ». А такі мовні звороти, як «Ви не розумієте…», «Ви не маєте рації…», «Ви повинні…», краще взагалі не вживати в спілкуванні з батьками.
• Не треба порівнювати досягнення різних дітей при розмові з батьками. Якщо все-таки порівнювати, то лише з еталоном, нормою вікового розвитку: кожен батько хоче чути в першу чергу про досягнення і проблеми розвитку своєї дитини; якщо в перші десять- п’ятнадцять хвилин розмови він нічого конкретного і переконливого про свою дитину не почує, він намагатиметься закінчити розмову.
• Навчіться говорити тільки по справі, наводити конкретні факти, визначати не лише проблему, але і декілька варіантів її рішення.Тоді батько сприйматиме вас не як критика, а як помічника. Образно кажучи, батьки йдуть до педагога як до лікаря: не важливо, з чим зайшов, важливо, з чим вийшов.
• Є категорія «цікавих» батьків, які люблять ставити запитання педагогові і разом з ним міркувати. Найбільш очевидні дві мети: або показати свою компетентність, або знайти відповіді на питання, що хвилюють. Доцільно завести журнал «У мене є запитання», в якому пропонувати батькам написати насущні проблеми у вихованні і розвитку дітей. Питання, як правило, у всіх сім’ях схожі, але одні батьки не знають, як їх вирішити, а інші мають досвід успішного вирішення проблем. Заведіть в журналі дві колонки: питання і відповідь. Батьки почнуть листуватися один з одним, ставити свої запитання і відповідати на запитання інших. Спочатку зацікавленість до цього журналу буде на емоційному рівні, потім на раціональному, а потім батькам захочеться живого спілкування.
• Найвірніший спосіб налаштувати батьків проти себе – показати їм, що ви вважаєте себе розумнішими за них. Не забувайте, яку мету ви ставите: блиснути своїми знаннями чи допомогти дитині? Не прагніть демонструвати батькам свою перевагу, використовуючи в мові складні педагогічні для розуміння терміни. Батьки будуть вам вдячні за конкретні поради, прості і реально здійснимі рекомендації.
• Створюйте громадську думку за допомогою батьків – однодумців, що мають високий авторитет серед інших мам і тат. Інколи батьки сумніваються в доцільності реалізації тих або інших ідей педагога, проте схильні довіряти думці таких же людей, як вони самі.
• Не ставте завдання завоювати авторитет у всіх без виключення батьків, створити зі всіма стосунки активної співпраці, повного взаєморозуміння і прийняття.
• Відомо: не завжди кількісний підхід означає якісний. Народна мудрість точна: «Можна загнати коня у воду, але пити його не змусиш». Якщо доросла людина не хоче приймати участь у заходах, що проводяться в ДНЗ, і, більш того, чинить опір цьому, тому «загнати її у воду» складно, але все-таки можна. Ось тільки чи потрібно? Чи отримає вона від цього задоволення?
• Кожному замку потрібний свій ключик. Методи переконання і аргументи, які спрацювали в розмові з одними батьками (як і з дітьми), можуть не привести до очікуваного результату в розмові з іншими.
• Стенд або тека-пересувка з матеріалами, підготовленими і обговореними на батьківських зборах, круглих столах, мають бути доступні батькам, їх розміщують в дитячій роздягальні, яскраво оформляють і друкують крупним шрифтом, чітко структуруючи зміст. Також можна вивісити для батьків аркуш відгуків і пропозицій. Чим цікавіше підібраний матеріал і більше позитивних відгуків написано на аркуші, тим частіше у «постійно зайнятих» батьків виникає бажання прийти на наступний захід.
• Створіть бібліотечку для батьків. Помістіть в ній не лише методичні посібники, але і все, що розташоване на стенді. Зацікавлені батьки захочуть не лише прочитати, але і зробити ксерокопію матеріалів. Заведіть різноколірні теки з файлами на кожен місяць. Це забезпечить не лише доступність інформації, але і її практичне вживання.
• Відвідини батьками різних заходів для дітей (пізнавальних, святкових і спортивних), здавалося б, не мають прямого відношення до заходів просвітницької спрямованості. Проте, спостерігаючи за дітьми, батьки мають можливість поділитися один з одним враженнями, поцікавитися планами відносно активної участі в наступних заходах.

Шановні педагоги! Пропоную для ознайомлення і розширення своїх знань ознайомитись з посібниками:

1. А.О. Молчанова “Толерантність як ціннісна основа професійної діяльності педагога”.

2. Піроженко Тамара, Хартман Олена, Палієнко Катерина, Павленко Майя “Методичний посібник до парціальної програми з розвитку соціальних навичок ефективної взаємодії дітей від 4 до 6-7 років “Вчимося жити разом”.

 

Формуємо кейс документів: зразки й шаблони для медичної сестри

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЮ-ЛОГОПЕДУ

 

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

1. Прагнути зрозуміти батьків, «побачити» проблему очами співрозмовника, емоційно відгукнутися на неї.

2. Слухаючи питання і висловлювання батьків, важливо звертити увагу на їх жести, міміку, інтонацію, «вловлювати» підтекст.

3. Знати основи психології спілкування, щоб самому вміти усвідомлено використовувати пози, інтонації мови, вираз обличчя.

4. Будувати спілкування на основі діалогу, рівності партнерских відносин.

5. Не вдаватися до повчального тону при спілкуванні навіть з самими «неблагополучними» батьками, рекомендації давати у формі побажань.

6. никати оцінної позиції, утримуватися від критики співрозмовника.

7. Зберігати конфіденційність інформації.

8. Не підкреслювати особливості дефекту тієї чи іншої дитини, якщо розмова йде в присутності кількох батьків.

9. В умовах колективного спілкування з батьками використовувати лише позитивні приклади з життя дітей. Негативні приклади обговорювати строго індивідуально.

10. Міркуючи про проблеми і труднощі дитини, спілкуватись, дотримуючись емоційно-позитивного ставлення і поваги до неї.

11. Використовувати яскраві приклади і переконливі аргументи, приводити науково-достовірну інформацію з точки зору психолого-педагогічної літератури, уникаючи складних
понять і професійних термінів. (Робочі терміни вчителя-логопеда можуть бути незрозумілі батькам і створять бар’єр в спілкуванні.)

12. Уникати використання в бесіді таких слів, як «дефект», «порушення» і їм подібні, що викликають природну реакцію протесту і, як наслідок, негативне ставлення до вчителя-логопеда. Краще замінювати їх більш нейтральними: «труднощі», «проблеми», «недоліки».

13. Використовувати доброзичливий, довірливий тон, що викликає симпатію батьків.

14. Дотримуватися принципів недирективностІ, безоцінюваності, особистісно орієнтованого підходу, коректності.

 

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров’я малюків, дає поштовх до його формування та відновлення.Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Безпека життєдіяльності дитини – це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя та здоров’я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях.

Отже, освітній процес у ДНЗ повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів та об’єктів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним.

Але максимальний ефект досягається, якщо освітньо-виховна робота ведеться одночасно за трьома напрямками: дитячий садок – діти – батьки.

Щоб робота з дітьми була плідною, потрібно проводити систематичну роботу спільно педагогічного колективу та батьків за найважливішими завданнями:

1. Створити безпечні умови для життєдіяльності дитини;

2. Сформувати в дитини уміння передбачати наслідки своїх вчинків;

3. Виробити в дитини навички практичних дій під час виникнення небезпечної ситуації.

 

 

 

Підготувала: практичний психолог Катерина Компанець

 

Процес спілкування є багатомірним і багаторівневим, звідси і широка диференціація: спілкування пряме і побічне, неопосередковане й опосередковане, ділове і особисте, міжперсональне і міжгрупове.

У спілкуванні люди виявляють, розкривають, розвивають і формують свої якості, оскільки спілкуючись, Людина засвоює загальнолюдський досвід (соціалізація), суспільні норми, що складалися історично, цінності, знання й способи діяльності. Спілкування, як предметна діяльність, – найважливіший фактор соціальної взаємодії (соціалізації). Спілкування, взаємодія за своїм призначенням багатофункціональні: це і пізнання людьми у спілкуванні предметного світу, і взаємопізнання, формування міжособистісних відносин і вплив людини одна на одну.

У спілкуванні має значення комунікативна компетентність, яка характеризується як передача – прийняття значень інформації, що містять два аспекти: предметний, або змістовний, та інтерпретаційний.

Інтерпретаційний аспект комунікації пов’язаний з тим смислом, який надають учасники спілкування тим, кому передають інформацію, тим самим впливаючи на характер і зміст соціальної взаємодії.

Підвищення комунікативної культури відбувається впродовж життя людини в результаті того, що індивід шляхом проб і помилок засвоює правила взаємодії, зміст міжособистісних ролей, формує репертуар поведінкових дій, удосконалює комунікативні засоби, засвоює поняття та виробляє вміння пристосовуватись до стресових впливів тощо. Проте цей процес у повсякденному житті є стихійним, неусвідомлюваним і часто малоефективним. Вироблення професійної комунікативної культури можливе лише з урахуванням власної схильності до певної манери спілкування та усвідомлення її недоліків, які можуть бути завуальовані.

Комунікативна культура – це важлива невід’ємна складова загальної культури особистості, яка дозволяє людині правильно орієнтуватися в будь-якій комунікативній ситуації, уміло використовувати комунікативні знання й уміння, враховуючи індивідуальні комунікативні особливості учасників цієї ситуації.

Слід враховувати, що ділове спілкування – це складний, багатоплановий процес взаємодії між людьми на основі обміну інформацією в сфері професійної діяльності; організація спільної діяльності з урахуванням функціональних якостей партнерів по спілкуванню. Функції ділового спілкування: контактна; інформаційна; спонукальна; координаційна; функція розуміння; емотивна; функція встановлення стосунків; функція надання впливу.

Професійна комунікативна культура складається з таких показників (за Т.І. Івановою).

Рівноправність. З людиною можна спілкуватися, маючи на увазі тільки свої інтереси. Це умовно називається “Я-підхід”. Однак можливий і так званий “Ви-підхід”, коли не забуті інтереси партнера. Прагнення домогтися тільки свого й ігнорування чужих потреб призводить до маніпулювання й тиску на партнера. Це нікому не подобається. У результаті – конфронтація й боротьба. Пам’ятаючи ж про інтереси іншого, людина буде шукати компроміс. При цьому співрозмовник буде теж схильний до поступок і співробітництва. Отже, у будь-яких зіткненнях і конфліктах спочатку з’ясуйте наміри й очікування вашого партнера і його побоювання. Викладіть йому свої інтереси й страхи. А потім разом з ним шукайте варіанти рішення, які найбільшою мірою задовольняють обидві сторони.

Толерантність. Згадайте, як часто нас дратують будь-які прояви “неправильної” поведінки людей. Своє сприйняття людина вважає за еталон і оцінює з цих позицій чужі вчинки й думки в категоріях “погано”, “неправильно”, “чорне – біле”, приймаючи суб’єктивні критерії за об’єктивні. Такі люди безапеляційно дають оцінку співрозмовникові, не сумніваючись, що власна позиція, бачення реальності – правильні й об’єктивні. Треба розглядати прояв різних стилів поведінки в конфліктних і стресових ситуаціях, коли необхідно щось доводити, переконувати партнера. У чому полягає типова помилка в подібній ситуації? Люди так переконують свого партнера по конфлікту, ніби перед ними чистий аркуш паперу. Але необхідно пам’ятати, що в партнерів є свої погляди з цього питання, свої цінності.

Культура спілкування людини виражається в тім, щоб не тільки ігнорувати настанови партнера, але й дбайливо ставитися до них. Настанови, погляди, позиції партнера спочатку визнаються: “Так, ви, напевно, праві”. Але потім доцільно переконати його вагомими доказами. Отже, толерантна людина терпима, вона розуміє, що всі люди неповторні й самобутні. Тому вона не висловлює оцінки дій іншого, усвідомлюючи їх відносність, а виражає лише свої почуття з приводу цих дій, а також поважає погляди партнера по спілкуванню.

Гнучкість. Конфлікт – це зіткнення позицій, інтересів. У ньому завжди є протиріччя, які потрібно розв’язати. У процесі пошуку рішення люди пропонують свої варіанти. Ніхто не може представити все поле альтернатив. Людина із досить закритими поглядами, бачачи лише частину, приймає її за ціле й не допускає можливості інших варіантів. “Я не бачу, значить, цього не існує”. З такими людьми спілкування утруднене, вони нетерпимі до людей, негнучкі, відкидають усе, що не узгоджується з їхньою позицією. Отже, чужу позицію, нехай і помилкову, краще не відкидати відразу, а прийняти як новий підхід. Тільки виявивши всі можливі альтернативи, потрібно шукати кращу з них. Але для цього потрібно разом з опонентом домовитися про загальні критерії оцінки. Ними можуть бути загальні інтереси, що завжди знайдуться за будь-яких розбіжностей.

Референтність. Референтність виступає як джерело влади. Щоб мати сильний вплив на інших, потрібно стати для них референтною особистістю.

Як цього домогтися? Референтних для нас людей відрізняє те, що вони до нас добре ставляться, поважають і тим самим демонструють свою віру в добре в нас, довіряють нам і цю довіру ми хочемо виправдати. Вони відповідають нашим очікуванням. Отже, щоб стати референтною людиною для оточуючих, потрібно намагатися бачити в них хороше, підкреслювати їхні гарні риси. Люди поводяться відповідно до того, чого очікують навколишні. У психології це називається ефектом Пігмаліона.

Інтернальність. У конфліктах завжди неминуче питання “Хто винен?”. Відповідь на нього шукають обидві сторони. Саме на зіткненні думок з цього питання розпалюються емоції. Провина може перебувати в тобі самому або поза тобою (в інших людях і обставинах, особливостях ситуації, випадковості). У поясненні причин конфлікту не звалюйте все на зовнішні обставини й інших людей. Приймайте персональну відповідальність за свої дії в конфлікті. Здатність прийняти провину на себе, попросити вибачення – це властивість зрілої особистості. До того ж, цей прийом обеззброює.

Етичність. Людина з високо розвиненою комунікативною культурою поведінки ніколи не буде принижувати іншу, не стане використовувати обман, маніпуляцію, нечесні прийоми. Це не етично. Неетична поведінка не тільки принижує того, хто використовує ці прийоми, але й руйнує його особистість. Культурна людина розуміє, що кожний має сильні й слабкі сторони, і навіть у конфлікті звертається до сильних сторін особистості, не зачіпаючи слабких.

Доброзичливість – здатність не тільки відчувати, але й показувати людям своє доброзичливе ставлення, повагу й симпатію, уміння приймати їх навіть тоді, коли не схвалюєш їхніх вчинків, готовність підтримати інших.

Автентичність – уміння бути природним у стосунках, не ховатися за масками або ролями, відкрита демонстрація іншим свого ставлення до різних проблем і людей, здатність бути самим собою в контактах з оточуючими.

Ініціативність – схильність до діяльної позиції в стосунках з людьми для того, щоб “йти вперед”, а не тільки реагувати на те, що роблять інші; здатність установлювати контакти, не чекаючи ініціативи з боку оточуючих; готовність відкрити свій внутрішній світ іншим, тверда переконаність у тім, що відкритість сприяє встановленню здорових і міцних стосунків з оточуючими, щирість, уміння говорити про свої думки й почуття.

Самопізнання – дослідницьке ставлення до власного життя й поведінки, прагнення скористатися для цього допомогою з боку оточуючих, готовність приймати від них будь-яку інформацію про те, як вони сприймають тебе, але водночас – уміння бути автором своєї самооцінки; ставлення до конфронтації з іншими людьми, її подолання, що є новим цінним досвідом для більш глибокого самопізнання.

Емпатійність – відсутність страху при безпосередньому зіткненні з почуттями інших людей, уміння не тільки відчувати щось у спілкуванні з людьми, й показувати це, виражати готовність приймати емоційну експресію з боку інших, але при цьому не намагатися нав’язувати оточуючим свої почуття.