‘Консультує спеціаліст :’

ПОРАДИ 

Підготувала: практичний психолог Ісаєва Н.М.

Які слова ти запам’ятав, якщо хочеш, можеш їх намалювати, або просто скажи їх вголос.

Гра «Скажи навпаки» (розвиток логічного мислення)

Називається слово, протилежне за значенням. Виграє той, хто жодного разу не помилився.

Білий-чорний        День-ніч

       Довгий-короткий        Літо-зима

          Широкий-вузький      Сонце-місяць

             Низький-високий       Лисиця-заєць…

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготували: старші медичні сестри Ліфіренко В.Д. і Шевченко О.І.

• У спеку організм дитини втрачає з потом значну кількість мінеральних ре­човин і вітамінів, особливо вітаміну С, тому найліпша їжа влітку — свіжі овочі та фрукти. Вони містять багато вітамінів та інших поживних речовин, що життєво необхідні організму дитини. Утім не варто обмежувати дитячий раціон лише фрук­тами й овочами. Білкова їжа, кисломолочні продукти та злаки теж мають бути його складовою, адже саме влітку у дітей інтенсивніше відбуваються процеси росту, для цього організм додатково потребує білків — основного пластичного матеріалу для побудови клітин і тканин.
•  У спеку у дітей нерідко спостерігають різке погіршення апетиту через змен­шення вироблення травних соків. Тому, з одного боку, слід знизити навантажен­ня на травну систему дитини, а з іншого — забезпечити збалансованість та хар­чову цінність дитячого раціону.
• Багаті на вуглеводи та клітковину овочі та фрукти — це основа літнього раціону дитини. Давайте дитині більше свіжих овочів та фруктів, а також страв із них.

•  Добова норма вуглеводів має перевищувати кількість жирів та білків.

•  Подавайте до столу дитини сезонні овочі та фрукти. Вони містять більше вітамі­ну С, необхідного для організму дитини.

•  Не зловживайте м’ясною їжею, хоча вона й підвищує білкову цінність літнього ра­ціону. Адже надмірне її споживання в спеку може призвести до застою в кишківнику.

•  Білки, які відіграють важливу роль у формуванні опорно-рухового апарату дити­ни та підтриманні імунітету, у великій кількості містяться в рибі. Тому додайте до щоденного меню дитини більше риби.

•  Харчовий раціон дитини варто складати так, щоб у ньому було 65% тваринного білка (м’ясо та риба) та 35% — рослинного (крупи та овочі).

•  Влітку дітям корисно вживати кисломолочні продукти щодня. Кефір, ряжанка, йогурт — містять легкозасвоювані білки, сприяють процесам травлення, очищен­ню кишківника й тамують голод у спеку.

•  У літній період зменште кількість жирів у раціоні дитини. Дітям будуть корисні вершкове масло та сметана. А літні овочеві салати корисно заправляти оливковою олією.

•  Забезпечте дитячий раціон достатньою кількістю злаків, які містять у собі вугле­води, амінокислоти, вітаміни й клітковину. Додайте до раціону дошкільника хліб грубого помелу, будь-які каші.

•  Давайте дитині пити чисту воду — спеціальну дитячу, фільтровану або ж бутильовану. Наскільки корисними не були б соки або трав’яні чаї, не замінюйте ними воду в раціоні дитини.

 Пам’ятайте, у спекотну пору калорійніші і ситніші страви ліпше їсти, коли спека спадає. Тобто зранку або ввечері, коли дитячий організм зможе без зусиль пере­травити ситну їжу.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

Загартування – один з найбільш ефективних методів підвищення опірності дитячого організму до різких коливань температури повітря і, що особливо важливо, так званим простудним захворюванням. Для загартування використовуються фактори зовнішнього середовища – повітря, вода, сонце.

  Основний принцип загартування – поступовий вплив на організм тренувальних факторів, вироблення витривалості до наростаючих по силі і тривалості впливів.

 

Існують кілька обов’язкових правил:

• По-перше, будь-які загартовуючи процедури треба проводити систематично. При нерегулярному їх проведенні організм не може виробити необхідні реакції. Загартування можна проводити як би про запас. Якщо загартовуючи процедури припиняються (зазвичай в холодну пору року), то умови зв’язку на подразнення холодом, які утворилися в організмі, швидко згасають і опірність знижується. Тому при зміні умов, пов’язаних з сезоном року, слід не скасовувати загартовуючи процедури, а просто дещо змінити їх.

 

• По-друге, слід дотримуватися принципу поступовості в збільшенні сили дратівної дії. Це необхідно для успішного пристосування організму до умов, які постійно змінюються. Особливо важлива поступовість при загартуванні дітей раннього віку, організм яких не здатний швидко реагувати на холодні чинники.

 

• По – третє, дуже важливо враховувати індивідуальні особливості дитини, її реакцію на застосовувані подразники. Загартування можна проводити тільки при позитивному ставленні дитини до процедури.

 

Шновні батьки!

Необхідно враховувати стан здоров’я Вашої дитини, особливості її вищої нервової діяльності.

Більш обережно проводити загартування ослаблених і часто хворіючих дітей.

ШПАРГАЛКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 

     Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

• Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
• Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
• Будьте драматичним, експресивним педа­гогом.
• Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з до­рослим.
• Використовуйте тактильний контакт (еле­менти масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
• Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
• Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
• Заохочуйте дитину відразу ж, не відкла­даючи на майбутнє.
• Надавайте дитині можливість вибору.
• Завжди залишайтеся спокійним.
• У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевне­ність дитини у своїх силах.
• Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
• Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на пев­ний відрізок часу, щоб вона могла його за­вершити.
• Для підкріплення усних інструкцій вико­ристовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (напри­клад, робота з кубиками, розфарбовуван­ня, читання тощо).
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
• Уникайте скупчення людей. Дитині склад­но перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
• Під час ігор обмежуйте дитину лише од­ним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
• Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
• Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі про­гулянки, біг, спортивні заняття.
• Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
• Зробіть усе можливе для підвищення само­оцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо без­упинно її виправляють.
• Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
• Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
• Завдання мають бути простими і конкрет­ними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
• Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
• У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.

       ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дити­ною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, за­охочення до потрібних дій.

      Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки назва­ним заходам.

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

     До гіперактивності призводить пору­шення нервової системи, яке полягає у неповно­цінності процесів гальмування і різкому пере­важанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає кон­центрації,   довільності    уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується роз­горнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.

     Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидю­чістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може вси­діти на місці, відволікається сама та відволікає то­варишів.

    Отже, гіперактивність виявляється через над­мірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні над­мірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнур­ки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.

     Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у пове­дінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто губ­лять особисті речі.

      Гіперактивні діти праг­нуть уникати завдань, що потребують тривалих ро­зумових зусиль. Характерною особливістю розу­мової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., по­тім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енер­гію для наступного циклу. У цей час дитина відво­лікається і не реагує на вихователя. Потім розумо­ва діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впа­дати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час ру­хатися, крутитися тощо.

       Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно ла­більні — у них часто змінюється настрій. До під­літкового віку підвищена рухова активність у біль­шості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.

    Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром тра­пляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.

     Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої бі­ганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є вину­ватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми галь­мування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Ди­тина часто діє, не замислюючись про наслідки. По­ганого у собі не помічає, тому покарання сприй­має як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її ка­рають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоці­альною поведінкою.

       У колективі гіперактивна дитина є джерелом по­стійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їх­ню непередбачуваність. Часто у дитячих колекти­вах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкува­тися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

 Причини виникнення гіперактивності:

•   генетичні чинники;

•   біологічні особливості будови і функціону­вання головного мозку;

•   пологові травми;

•   інфекційні захворювання, перенесені ди­тиною у перші місяці та роки життя; Ш   виснажливі соматичні захворювання;

•   фізичні та психічні травми;

•   психосоціальні проблеми — стосунки бать­ків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;

•   несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.

       Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.