‘Консультує спеціаліст :’

Підготувала: старша медична сестра Ліфіренко В.Д.

Що робити, якщо дитина боїться лікарів? Позбавити дитину від страхів можуть допомогти наступні поради:

• Якщо причиною страхів є біль, спробуйте змінити ставлення дитини до неї. Для цього не робіть трагедію з кожної травми, ставитеся буденно і спокійно до подряпин і порізів, не акцентуйте на них увагу, відволікайте дитину від неприємних відчуттів і кажіть, що нічого страшного не сталося. Крім того, свої пошкодження теж переживайте з гідністю. Тоді дитина буде сприймати больові відчуття інакше, не асоціюючи їх з острахом.
• Якщо малюк боїться певного лікаря, то потрібно просто змінити його заради спокою чада.
• Крихітку налякала незнайома обстановка? Дайте їй звикнути до цієї атмосфері: разом походіть по кабінету, розгляньте і попросіть помацати інструменти, оцініть крісло або кушетку. Коли дитина зрозуміє, що нічого страшного навколо немає, вона перестане боятися.
• Ніколи не лякайте дитину лікарями! Взагалі, будь-які професії не варто перетворювати на інструмент маніпуляцій і залякування.
• Частіше подавайте власний позитивний приклад. Регулярно відвідуйте лікарів і ніколи не озивайтеся про них негативно, навіть якщо думка буде виправданою. Робіть акцент на те, що лікарі допомагають людям бути здоровими, і обійтися без них ніяк не можна.
• Якщо малюка лякає сама лікарня, спробуйте змінити її. Деякі дитячі клініки та кабінети оформлені яскраво і залишають тільки позитивні враження.
• Спробуйте читати книги про лікарів, щоб дитина сприймала їх як виключно позитивних і добрих героїв і, нарешті, перестала боятися. Самим підходящим і відомим твором є «Айболить» Корнія Івановича Чуковського. Цей персонаж напевно зацікавить малюка і сподобається йому.
• Підготуйтеся до відвідування педіатра або іншого лікаря. По-перше, не брешіть і розкажіть малюкові, що саме його чекає. Якщо планується щеплення, то зізнайтеся, що лікар буде робити укол, і може бути трохи боляче. По-друге, підтримайте дитину. Скажіть, що біль не буде сильним і тривалим, і малюк неодмінно витерпить його і не заплаче, адже він такий сміливий, дорослий і сильний.
• Можна спробувати подолати страх за допомогою ігор. Придбайте ігровий набір лікаря і почніть грати в лікарню. А якщо вам вдасться знайти білий халат, то ви зможете побороти страхи перед медичним одягом. Дозвольте спочатку побувати в ролі лікаря чаду. Нехай він розгляне всі інструменти, а ви розкажіть про них, приділивши увагу призначенню кожного. Потім поміняйтеся ролями, щоб дитина побувала пацієнтом. Зімітуйте реальну ситуацію: проведіть огляд, зробіть «іграшковий» укол, подивіться горло.
• Планувати візит до лікаря бажано на час, коли малюк бадьорий, ситий і веселий.
• Якщо дитина навідріз відмовляється йти в поліклініку, спробуйте викликати платного лікаря на дім, причому кілька разів. Можливо, з часом вигляд медпрацівників та їхні маніпуляції перестануть лякати, і знайома домашня обстановка в цьому допоможе.
• Не варто вимагати від дитини ідеальної поведінки, прийміть її емоції і допоможіть їх пережити. Якщо малюк заплакав, заспокойте його, підтримайте, вселіть впевненість в собі. А за хорошу поведінку обов’язково похваліть.
• Якщо потрібно госпіталізація, то можна заздалегідь провести екскурсію по медустанові, щоб дитина звикла до неї.

Проявіть терпіння і скористайтеся порадами, щоб допомогти дитині не боятися лікарів!

       Джерело:http://poradumo.pp.ua/simya-i-ditu/

З ДОСВІДУ РОБОТИ

Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Надія Володимирівна

 «Хто навчається без книги,

той черпає воду решетом»

                               Народна мудрість.

В час сучасних інформаційних технологій, спостерігається падіння інтересу до книги. Батьки віддають перевагу телебаченню, комп’ютеру, і все рідше читають і розмовляють з дітьми.

Впроваджуючи в своїй роботі Базовий компонент дошкільної освіти (Державний стандарт), поставила за мету: удосконалювати використання нестандартних форм, методів і прийомів роботи  з корекції мовлення  дітей засобами художньої літератури та художнього слова за допомогою традиційних та нетрадиційних інноваційних технологій:  моделювання та мнемотехніки.

Вивчивши результати обстеження дітей, особливості розвитку, в тісній співпраці з вихователями, музичним керівником, психологом, визначила основні проблеми дітей – логопатів:

• мовлення фразове, речення здебільшого прості;
• значні недоліки звуковимови;
• словник обмежений;
• труднощі в постановці запитань та в можливості дати на них розгорнуту відповідь;
• неспроможність  скласти розповідь на запропоновану тему;
• труднощі в переказі казки чи розповіді;
• складність в вивченні та запам’ятовуванні  віршів.

  Плануючи корекційну роботу з урахуванням всіх недоліків, поставила такі завдання:

• формувати інтерес до художньої літератури;
• використовувати художнє слово в роботі над постановкою, автоматизацією звуків, розвитком дрібної моторики;
• розширювати та збагачувати словник;
• формувати культуру мовленнєвого спілкування;
• удосконалювати художньо – мовленнєві навички при читанні віршів, в іграх-драматизаціях, театральній діяльності;
• вправляти в інтонаційній виразності,чіткій дикції;
• виховувати інтерес до літературного мовлення,вміння милуватись його красою і мелодійністю;
• впроваджувати в роботі інноваційні технології: мнемотехніку та моделювання;
• працювати в тісній співпраці з вихователями, психологом, музичним керівником та батьками.

Щоб виконання завдань було більш ефективним, визначила можливості використання як традиційних, так і нетрадиційних форм роботи з дітьми.

Один із улюблених жанрів художньої літератури, який я використовую в своїй роботі, є поетичне слово. Його використовую в різних формах роботи, на фронтальних, підгрупових та індивідуальних заняттях.

Використовую художнє слово при виконанні дихальних та артикуляційних вправ. Це допомагає уникнути нудних повторень звуків і складів, а перетворює цей процес в цікаву гру. Так, наприклад, при постановці звука «р», поряд з розвивальною іграшкою «Дятел», використовую коротенькі віршики. Дитина вживається в образ дятла і нудна робота перетворюється в цікаву гру. Відповідно до теми заняття з’являється то жук, то бджілки то комарик. «Казка веселого язичка» допомагає виконувати артикуляційні вправи, не думаючи про їх складність.

Читати повністю »

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ СПЕЦІАЛЬНИХ ГРУП

Розмову про світ дитинства дітей з особливими потребами слід почати з того, щоб нагадати усім нам просту істину: «Всі говорять про норму, але ніхто не може точно відповісти, хто до неї відноситься».

Пам’ятаймо про це, ведучи мову про дітей з особливими потребами. Важливо усвідомити, що кожна дитина, не залежно від особливостей свого психофізіологічного розвитку, повинна мати можливості розкрити себе, показати світу свої природні потенції, реалізувати свої творчі задуми.

Корекційно-розвивальна робота з розумово відсталою дитиною в ранньому та дошкільному віці спрямовується передусім на формування у неї пізнавальної сфери. Це передбачає спеціально організоване набуття дитиною чуттєвого та практичного досвіду, становлення наочних форм мислення у взаємозв’язку з формуванням предметних дій і мовленнєвим розвитком у процесі залучення дошкільника до різних видів діяльності, навчання, взаємодії та співпраці з ровесниками та дорослими, створення емоційно-позитивного спілкування.

Важливим завданням корекційно-розвивальної роботи є виховання у дітей елементарних навичок гігієни, самообслуговування, правильної поведінки, розвиток соціально-побутового орієнтування. Усе це є необхідними умовами розвитку розумово відсталої дитини та її підготовки до шкільного навчання.

Загалом корекція порушень та досягнення позитивних зрушень у розвитку розумово відсталої дитини відбувається за умови її культурного зростання, опанування суспільними надбаннями та цінностями, залученням до усіх сфер життєдіяльності людини. Особливе місце у цьому процесі має відводитися формуванню особистості дитини, передусім навичок і звичок правильної поведінки, у важливому значенні яких вона переконується у повсякденному житті.

Важливо, щоб вчинки та дії, поведінка і діяльність дитини набували рис довільності, регульованості словом, свідомістю. Розвиток окремих психічних функцій також має здійснюватись у цьому напрямі: через становлення вищих за організацією (довільних чи свідомо регульованих) форм психічної діяльності досягається корекція та розвиток пізнавальних процесів, що здійснюються на елементарному рівні. При цьому найбільших позитивних змін розвиток розумово відсталої дитини набуває тоді, коли спеціальна педагогічна робота з нею починається одразу, як тільки виявлено дефект, коли всі психофізичні функції перебувають у стадії становлення і ще не встигли закріпитися вторинні порушення, тобто похідні від основного (інтелектуального), ускладнюючи подальше зростання.

У корекційно-розвивальній роботі з розумово відсталими дошкільниками важливо дотримуватися етапності. Дитина розвивається у процесі спілкування з дорослим. Спілкування між дитиною та дорослим починається з емоційного контакту. Тому дуже важливо, щоб дорослий навчався комунікації з малюком та прояву до нього любові. Уже на кінець першого року життя емоційний контакт переходить у діловий, тобто стає основою співпраці, та набуває пізнавального характеру.

Формування співпраці розумово відсталої дитини з дорослим є головним завданням корекційної роботи. У дошкільному віці вирішення цього завдання починається зі створення первинної основи співпраці — емоційного контакту дорослого та дитини.

Складниками ефективного спілкування з дитиною є:

Контакт очей. Потрібно дивитися у вічі одне одному. Дитина використовує контакт очей з батьками та іншими людьми для емоційного підживлення. Уникання контакту очей слугує однією з перших ознак емоційних негараздів у дитини. Лагідний погляд дорослого знижує тривожність і зменшує страхи у дитини, зміцнює відчуття захищеності та впевненості у собі. Буває так, що батьки використовують контакт очей, коли дорікають чи сварять дитину, наполягають на чомусь. У результаті, на тлі зовнішньої покірності та слухняності у дитини може розвиватися депресія та невроз. Тому важливо враховувати як позитивну, так і негативну дієвість контакту очей.

Фізичний контакт. Потрібно торкатися руки дитини, погладжувати по голівці, обіймати. У повсякденному житті дитина обов’язково має відчувати ніжні дотики. Але ні в якому разі цей вид спілкування не потрібно використовувати надмірно та демонстративно — все має бути природним. Тоді дитина почуватиме себе спокійно та впевнено.

Пильна увага. Дитина має відчувати щире, небайдуже ставлення до неї та турботу з боку дорослих, готовність вчасно допомогти. Пильна увага — життєво важлива потреба кожної дитини. Якщо вона не відчуває такої уваги з боку дорослих, то хвилюється: дитині здається, що вона нічого не варта, що все навколо має більшу цінність, ніж вона.

У результаті вона не відчуває себе захищеною, порушується її емоційний та у цілому психічний розвиток. Вона стає замкнутою та має труднощі у спілкуванні з ровесниками; часто демонструє поведінку вкрай незалежну від дорослих, з якими спілкується. Деякі діти у ситуації дефіциту уваги стають докучливими та нав’язливими.

Дисципліна. Дитині необхідно вміти підкорятися певному алгоритму діяльності, виконувати взяті на себе зобов’язання.

Корекційна робота, спрямована на створення емоційного контакту між дорослим і дитиною, має набувати форм, відповідних віковим та особистісним особливостям кожної дитини. Зокрема, у дошкільному віці потрібно використовувати різні педагогічні прийоми, доступні для розумово відсталого дошкільника: дидактичні та рухливі ігри, ляльковий театр тощо. При цьому потрібно прагнути того, щоб емоційне спілкування якомога швидше перейшло у ділове, що базується на спільних діях дорослого та дитини, а потім і у справжню співпрацю. Лише за умови справжньої співпраці дорослого та дитини можна прищепити їй прагнення до навчання, навчити її опановувати способами засвоєння суспільного досвіду.

Корекція інтелектуального розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини.

Джерело: https://super.urok-ua.com/metodichni-rekomendatsiyi-po-korektsiyno-rozvivalniy-roboti-z-ditmi-doshkilnogo-viku-z-porushennyam-intelektu/

ПІБ автора: Солтис Олена Євгеніївна

Посада: методист
Місце роботи: ДРУ”Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю “Пролісок”

Багато українських дітей за останні роки зіткнулися зі стресовими ситуаціями. І це стосується не тільки дітей, які проживали і проживають на території активних бойових дій, а й дітей на всій території України.

Батькам важливо розуміти, що потрапляючи в стресову ситуацію, діти можуть стикатися з набагато інтенсивнішими переживаннями, ніж дорослі, через відсутності досвіду справлятися зі складнощами. Діти більш вразливі, ніж дорослі й те, що здалося вам справжньою нісенітницею, може серйозно вплинути на дитину. Особливу увагу слід приділяти дітям чутливим. Якщо дитина живе в стані хронічного стресу, то це негативно позначається не тільки на психологічному стані дитини, але й на її здоров’я. Тому, розвивати такий навик, як стресостійкість у дитини, дуже важливо.

Стресостійкість – це навичка, уміння дитини спокійно переносити вплив стресогенних чинників. Уміння правильно реагувати на ситуацію.

Ось декілька порад, як розвивати стресостійкість у дитини від Марини Сорокіної:

1. Попереджений, означає озброєний. Якщо дитині доведеться зробити що-небудь нове, ви можете виступити провідником і розповісти докладно, як можна поводитися в тієї або інакший ситуації. Скажімо, дитина вперше їде до табору. Ви можете розповісти синові або дочці, як влаштоване життя в таборі. До кого він, за потреби, може звернутися по допомогу. У день приїзду, можете разом обійти територію, щоб показати дитині, де її корпус, де їдальня, де медпункт. це навчить малюка спокійно реагувати на нову ситуацію, не викликаючи стресу. Або вам необхідно переїжджати на нове місце. Якомога докладніше розкажіть дитині, як це буде відбуватися. У який квартирі ви плануєте жити, у яку школу вона піде. Не обіцяйте, що усе для вашої сім’ї буде легко на новому місці, тому що з деякими труднощами стикаються практично усі люди, які змінюють місце проживання, а дитина перестане вам довіряти.

2. Навчіть дитину користуватися довідниками й пошуковою системою. Поясніть, що речі, про яких ми дізнаємося більше, стають для нас менш страшними.

3. Протестуйте свою дитину на стресостійкість. Для цього розкажіть їй історію про маленьке зайченя, яке відволіклося і відстало від мами. Запитайте, що зайчик буде робити у цій ситуації. Якщо зайчик буде шукати дорогу додому, просити допомоги в інших мешканців лісу або чарівних істот, найімовірніше, дитина має високу стресостійкість. А якщо зайчик буде плакати й чекати маму, стресостійкість імовірно низька.

4. Створіть разом із дитиною оберіг або талісман, який буде захищати її. Це може бути намальований символ, який можна вишити на речах дитини, або невеликий виріб, який можна завжди носити із собою.

5. Грайте з дитиною в ситуативні ігри, придумуйте різні ситуації, у які можуть потрапляти герої, і разом із дитиною шукайте способи виходу із ситуації. Це може бути гра з конструктором, з різними фігурками. Сюжети можна малювати або просто розповідати. Чим більше різних ситуацій ви програєте, тим краще в дитини сформується навик не губитися, а шукати способи подолання.

6. Навчіть дитину звертатися до вас по допомогу. Це допоможе їй не залишатися на самоті в складних ситуаціях.

7. Навчіть дихання, що сприяє стабілізувати психоемоційний стан. Глибокий вдих, затримати на кілька секунд повітря і плавний повільний видих через губи, складені трубочкою.

8. Формуйте в дитини позитивний образ «Я».

9. Займайтеся з дитиною різноманітної творчої діяльністю.

Такі прості способи допоможуть підвищити стресостійкість дитини. Якщо дитина пережила досить складний період і її стан викликає у вас тривогу, перш ніж розвивати стресостійкість, зверніться по консультацію до психолога. Щойно емоційний стан дитини буде стабілізовано, ви можете братися до вправ!

Джерело: https://akhmetovfoundation.org/news/porada-psyhologa-batkam-yak-rozvyvaty-stresostiykist-u-dytyny

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Підготувала: вчитель-логопед Муртазіна Н.В.

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Для того, щоб попередити різноманітні недоліки у звуковикові необхідна велика профілактична робота з боку дорослих, які оточують дитину в сім’ї, в ДНЗ.

1. Стежте, щоб мовлення оточуючих було неквапним, плавним, правильним і чітким.

2. Звертайте увагу на те, щоб дитина говорила, достатньо широко відкриваючи рот, не поспішаючи і не дуже голосно.

3. Не допускайте прискореного мовлення дітей. Таке мовлення нерідко свідчить про підвищену збудженість, слабкість нервової системи.

4. Застерігайте малюків від психічних і фізичних травм, бурхливих проявів гніву і радощів, від перебування серед нервових дітей.

5. Не вимагайтепромовляти складні фрази, незнайомі і незрозумілі слова, завчати дуже багато віршів, складних за змістом та формою.

6. Частіше читайте дитині, просіть переказувати прочитане, вивчайте з нею вірші, розмовляйте і виправляйте, коли дитина говорить неправильно.

7. Не навантажуйте дітей зайвими враженнями, які викликають у них емоційне перенапруження.

8. Не розповідайте дитині перед сном страшних казок, хвилюючих історій, не залишайте дитину одну, коли вона боїться.