‘Цікаво і корисно знати’

ПОРАДИ ДО УВАГИ БАТЬКІВ НАШИХ НАЙМЕНШИХ ВИХОВАНЦІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

Шановні батьки! Якщо ви згадаєте своє дитинство, то відразу погодитися з тим, що гра — важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя.

Саме у процесі гри діти пізнають грамоту, вчаться рахувати, різнити кольори, виконувати повсякденні дії, набувають навичок самообслуговування та спілкування.

У грі дитина відображає те, що бачить в своїй сім‘ї, віддзеркалює навколишній світ. Велику цінність для виховання дитини мають народні ігри бо вони несуть у собі джерело пізнання та виховання загальнолюдських цінностей.

Серед скарбів народної гри є забавлянки, хороводи, танці, віршовані історії, що не мають кінця, рухливі ігри.

Хочеться зупинитися на забавлянках. Хто з вас не грався зі своєю маленькою дитинкою?

Забавлянки, або утішки, потішки, чукалки — коротесенькі пісеньки чи віршики гумористично-жартівливого змісту, що супроводжуються відповідними рухами, активізують єдність слова та моторики дитини, розвивають її мовлення. Незважаючи на свою простоту, забавлянки сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, формують відчуття прекрасного.

Забавлянки співали тоді, коли дитина вже починала сидіти самостійно. Вони покликані стимулювати загальний розвиток дитини і мають практично-побутове призначення: активізувати дитину, заспокоїти її, викликати в неї позитивні емоції.

3абавлянка — це i гра, i дія, i пісенька.

3абавлянки навчають праці. Пригадайте гру “Сорока-бiлобока”. В забавлянці перед дитиною вимальовується ланцюг рiзноманiтних трудових дій, пов‘язаних з домашнім господарством: рубання дров, носіння води, розпалювання печі, приготування каші. Народна система виховання змалечку спрямовувала дитину до працелюбності.

У потішках ми зустрічаємо також i невеличкі казки для найменших. Вони повторюються, мають свій ритм, стосуються звичайних побутових справ.

Дорогі батьки!

Тож не забувайте, частіше використовувати забавлянки. 3абавлянки — напрочуд вдала й доцільна форма спілкування дорослих з дитиною, що сприяє гармонійному розвитку. Це спілкування викликає в маляти почуття фізичного комфорту, радість, активізує сприйняття рiзноманiтних зовнішніх подразників, спонукає дитину до активної дії, будить позитивні емоції, сприяє фізичному розвитку дитини, розвиває мову та інтелект, формує моральні цiнностi, привчає до охайності й дисципліни.

 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

    Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

    Почуття роздратування на поведінку власної дитини, вперше охоплює молоду маму, викликає у неї ряд емоцій – від розгубленості до відчуття провини, і мимоволі в її голові виникає думка: «Я погана мати».

    Погодьтеся, ситуація і справді дивна: ми всім серцем любимо своє чадо, але його витівки часом викликають у нас бурю негативних емоцій. Не хвилюйтеся, роздратування і злість – це нормально. Злитися навіть корисно. Головне, вміти грамотно з цим сильним почуттям справлятися. У злості на дитину чимало причин. До них можна віднести безсилля і відчай молодої матері через власної безпорадності: не завжди з першої спроби вдається заспокоїти малюка, що плаче, або «знайти управу» на підрослого непосиду. Спалахи злості може викликати і втома мами, а також неслухняність чада, неприємності на роботі, невдалий діалог з подругою. Причин може бути багато, головне зрозуміти, що злість – це нормально.

   Підрослі діти набувають статус рівноправних партнерів по спілкуванню. Тому дитина може засмутити чи роздратувати вас з якихось причин. Але це зовсім не означає, що вона «жадає познущатися над вами». Вона не здатна бажати цього в силу свого віку. Якщо ви не почнете демонструвати малюкові своїх негативних почуттів, він насилу навчиться нормально реагувати на емоції однолітків і рахуватися з думкою інших людей. Тому показувати дитині свої почуття, в тому числі і злість, необхідно. Головне – робити все правильно.

   Так як же злитися на дитину, не порушуючи її психіку, і в той же час заспокоїти її? В першу чергу, не стримуйтеся, чекаючи останньої краплі: «Все, моєму терпінню настав кінець!». Одразу озвучте дитині, що саме вам в її поведінці не подобається і чому. Скажіть малюкові про свої почуття: «Я злюся» або «Я роздратована». Це може стати прекрасним прикладом для дитини. І, швидше за все, наступного разу вона теж скаже: «Я злюся!», а не зламає іграшку в пориві гніву. Яким би не було ваше роздратування, ніколи не звинувачуйте дитину фразами такого змісту: «Ти поганий», «Безглуздий» і т.п.

   Пам’ятайте просту істину – як корабель назвете, так він і попливе. Також існує небезпека засіяти зерна сумніву в дитячу душу: «Напевно мене не люблять, бо я погана». А адже насправді дитина не погана, просто вона помилилася і вчинила погано. А це – величезна різниця. Сваріть дитину тільки за її провини і поведінку! Дитина повинна бачити, що ваше невдоволення не говорить про її неблагополуччя. Не обов’язково кожен раз підвищувати голос, якщо ви зліться на дитину. Іноді доречніше лаятися пошепки, і навіть мовчки. Таке демонстративне мовчання швидше вселить порушнику порядку ваші переживання. Але якщо роздратування вас переповнює, досить постукати ложкою по каструлі або по столу. Це послужить своєрідним сигналом для дитини, і допоможе вам трохи заспокоїтися.

   Відстоювати особисті права у спілкуванні з дитиною потрібно з позиції особистості: поважати і рахуватися з вами їй потрібно тому, що ви теж людина, як і вона, а не тому, що ви старше, мудріше й сильніше. Дорослі люди відчувають близькість і симпатію до людей зі схожими життєвими цінностями. Ці цінності не передаються нашим дітям генетично. Але дитина з готовністю візьме їх від людини, з якою її об’єднує та сама любов і спорідненість душ. Таким чином, чим глибше ваш взаємозв’язок з дитиною, тим легше вона сприйме ваші цінності.

    Не губіть цей взаємозв’язок власним невмінням злитися на своє дитя.

 

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

     

     Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

 

     Як виховувати, не караючи? Це питання хвилює багатьох батьків. Фахівці сформулювали основні принципи, які допомагають батькам ефективно вирішувати питання з виховним процесом, не вдаючись до неправильних способів покарання.

1. Встановіть чіткі межі дозволеності. Зробивши це, ви можете вимагати їх неухильного дотримання. Ви повинні встановити межі, за які не можна виходити, дитина повинна твердо знати – що в її вчинках прийнятно, а що ні. Одночасно з цим, вона повинна розуміти, що мама і тато, в свою чергу, теж дотримуються певних правил поведінки. 

2. Реагуйте на конфліктну ситуацію спокійно. Ви повинні впевнено і спокійно реагувати на найменший непослух дитини. Якщо ви будете не готові до конфлікту, дитина відчує вашу безпорадність і слабкість, тим самим ваш авторитет в її очах знизиться.

3. З терпінням підходите до безвідповідальної поведінки дитини. Не слід карати дитину за ненавмисну поведінкову помилку. Дитяча безвідповідальність різниться з непослухом, вона вимагає батьківського терпіння. Не сваріть дитину, якщо вона забула виконати ваше прохання або свій обов’язок. У дітей мислення і пам’ять розвинуті не так, як у дорослої людини.

4. Розбирайте з дитиною причини конфлікту, який  виник. Після того, як конфлікт вирішиться, спокійно обговоріть з дитиною, в чому вона виявилася не права, заспокойте і підтримайте її. Після конфлікту діти відчувають себе самотніми і спустошеними, тому обійміть дитину, скажіть, що ви її любите і вам не хочеться її карати. Обговоріть з нею, як краще вчинити в наступний раз, і чи можна прийти до згоди, щоб усі залишилися задоволені.

5. Любіть дитину. Перед тим, як застосувати той чи інший вид покарання або метод залякування дитини, постарайтеся самостійно розібратися в ситуації. Зберігайте спокій і душевну рівновагу.

Пам’ятайте: ніхто не застрахований від помилок. Любов, турбота і щирість – це і є запорука довірчих і розуміючих відносин з дитиною. Саме таке ставлення є виправданням дисципліни і строгості у виховному процесі.

    Виховуючи свою дитину, задумайтеся: якою ви хочете її бачити в майбутньому? Відмовтеся від будь-яких принижень і образ. Дитина – це особистість, і її майбутнє багато в чому залежить від того, як ви до неї будете ставитися.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: завідувач ДНЗ М.А. Осадча

    Сьогодні мама готує обід, а маленька донечка смикає маму і просить погратися. У мами бракує часу, тому, що незабаром прийдуть гості. Тоді мама взяла якусь невідому річ, вимила огірок, моркву, картоплю, помідор, яблуко і вирізала зірочки, кружечки, спіральки. Вона віддала всі ці чудові речі донечці. І тут така гра почалась.

 Веселі макарони.

     Макарони іноді бувають різноманітних форм. Знайдіть коробочку, в яку з кожної пачки ви будете відсипати по 10 макаронин різної форми. Настане час, і ви дасте їх маляті.  Макарони із дірочкою можна нанизувати на нитку , та робити з них намиста і браслети. Потім малюк із задоволенням розфарбує їх. Із дрібних макаронів можна виготовити веселе пано, намастивши посередньо клеєм аркуш паперу.

Малюємо шоколадом.

     Розтопіть на вогні плитку шоколаду, перелийте його в чашку, нехай захолоне, щоб був теплий і ще рідкий. Дайте малюку велику мірну ложку та запропонуйте помалювати шоколадом. Не страшно, що дитина  забрудниться, нехай малює пальчиками. Пальчики, між іншим, так смачно облизувати!

 Картопляні печатки.

     Візьміть 2 -3  картоплини, розріжте навпіл. Потім на зрізі зробіть які – небудь геометричні фігури, наприклад, квадрат, кружечок, трикутник. Якщо зможете, виріжте складніші фігури – мордочки, тваринок. Заздалегідь приготуйте кілька кришечок із різними фарбами та аркуш паперу. Запропонуйте дитині «друкувати» картоплею різноманітні картини.

Солодка казка.

     Головне – не проґавити момент, коли дитина виявляє цікавість до кухні та всього того, що там відбувається. Спробуйте в один з похмурих дощових  днів програти з нею солодку казку. Це чудова розвивальна гра, за допомогою якого малюк отримає поняття про форму, розмір та обсяг. А ще він стане творцем і учасником цікавої казкової історії, із задоволенням поласує печивом власного приготування.

     У вас є формочки для випікання? Немає? Тоді придбайте, причому бажано, щоб за їх  допомогою ви змогли випікати справжніх казкових героїв. Дитина обов’язково повинна бути не просто спостерігачем, а й учасником процесу.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: практичний психолог Швабська Т.М.

     Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

     Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

           Легкий ступінь адаптації

       За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

     Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

       Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

      Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

       Середній ступінь адаптації

      Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

    Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

     Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

       Важкий ступінь адаптації

     Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

     Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

     Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

     Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

     Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

    Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

  Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

    Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

 

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

•  Передусім слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.
•  Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.
•  Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім’ї як про радісну, очікувану подію.
•  Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!
•  Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.
•  Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.
• Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.
•  Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

Як допомогти дитині пережити період адаптації?

•  В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.
•  Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.
•  Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.
• Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.
•  Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.
•  Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.
•  Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.
•  Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.
•  Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім’ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!
•  Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.
• Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.
•  Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.
•  Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
• Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

             Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадку.