ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

    Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

    Почуття роздратування на поведінку власної дитини, вперше охоплює молоду маму, викликає у неї ряд емоцій – від розгубленості до відчуття провини, і мимоволі в її голові виникає думка: «Я погана мати».

    Погодьтеся, ситуація і справді дивна: ми всім серцем любимо своє чадо, але його витівки часом викликають у нас бурю негативних емоцій. Не хвилюйтеся, роздратування і злість – це нормально. Злитися навіть корисно. Головне, вміти грамотно з цим сильним почуттям справлятися. У злості на дитину чимало причин. До них можна віднести безсилля і відчай молодої матері через власної безпорадності: не завжди з першої спроби вдається заспокоїти малюка, що плаче, або «знайти управу» на підрослого непосиду. Спалахи злості може викликати і втома мами, а також неслухняність чада, неприємності на роботі, невдалий діалог з подругою. Причин може бути багато, головне зрозуміти, що злість – це нормально.

   Підрослі діти набувають статус рівноправних партнерів по спілкуванню. Тому дитина може засмутити чи роздратувати вас з якихось причин. Але це зовсім не означає, що вона «жадає познущатися над вами». Вона не здатна бажати цього в силу свого віку. Якщо ви не почнете демонструвати малюкові своїх негативних почуттів, він насилу навчиться нормально реагувати на емоції однолітків і рахуватися з думкою інших людей. Тому показувати дитині свої почуття, в тому числі і злість, необхідно. Головне – робити все правильно.

   Так як же злитися на дитину, не порушуючи її психіку, і в той же час заспокоїти її? В першу чергу, не стримуйтеся, чекаючи останньої краплі: «Все, моєму терпінню настав кінець!». Одразу озвучте дитині, що саме вам в її поведінці не подобається і чому. Скажіть малюкові про свої почуття: «Я злюся» або «Я роздратована». Це може стати прекрасним прикладом для дитини. І, швидше за все, наступного разу вона теж скаже: «Я злюся!», а не зламає іграшку в пориві гніву. Яким би не було ваше роздратування, ніколи не звинувачуйте дитину фразами такого змісту: «Ти поганий», «Безглуздий» і т.п.

   Пам’ятайте просту істину – як корабель назвете, так він і попливе. Також існує небезпека засіяти зерна сумніву в дитячу душу: «Напевно мене не люблять, бо я погана». А адже насправді дитина не погана, просто вона помилилася і вчинила погано. А це – величезна різниця. Сваріть дитину тільки за її провини і поведінку! Дитина повинна бачити, що ваше невдоволення не говорить про її неблагополуччя. Не обов’язково кожен раз підвищувати голос, якщо ви зліться на дитину. Іноді доречніше лаятися пошепки, і навіть мовчки. Таке демонстративне мовчання швидше вселить порушнику порядку ваші переживання. Але якщо роздратування вас переповнює, досить постукати ложкою по каструлі або по столу. Це послужить своєрідним сигналом для дитини, і допоможе вам трохи заспокоїтися.

   Відстоювати особисті права у спілкуванні з дитиною потрібно з позиції особистості: поважати і рахуватися з вами їй потрібно тому, що ви теж людина, як і вона, а не тому, що ви старше, мудріше й сильніше. Дорослі люди відчувають близькість і симпатію до людей зі схожими життєвими цінностями. Ці цінності не передаються нашим дітям генетично. Але дитина з готовністю візьме їх від людини, з якою її об’єднує та сама любов і спорідненість душ. Таким чином, чим глибше ваш взаємозв’язок з дитиною, тим легше вона сприйме ваші цінності.

    Не губіть цей взаємозв’язок власним невмінням злитися на своє дитя.