Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

М. Рильський

     Серед багатьох професійних умінь і навичок педагога чільне місце посідає знання української мови. Складови­ми мовленнєвої культури є відповідність нормам орфо­епії, стилістики, граматики, лексики, вміле збереження традицій літературної мови. Природно, кожен дорос­лий — дитя свого часу, носій особливостей рідного краю, де виріс, оволодівав мовою як засобом спілкування. Над­баннями є і діалекти, і говірки, й інтонаційні особливості, й інформаційний запас із програм шкільного навчання, де закладалися основи лінгвістичних знань.

     Збереження чистоти, самобутності й краси мови — одна з важливих функцій педагога у суспільстві, адже саме він дає юному поколінню мовленнєві еталони для наслідування. Тож дбаємо про чистоту своєї мови!

Окрім вимоги чистоти мови, мовлення дорослого, який спілкується з дитиною, має задовольняти ряд важ­ливих вимог. Мовлення вихователя має бути:

•   чітке, виразне;

•   змістовне, таке, що несе достовірну інформацію;

•   емоційно забарвлене;

• високохудожнє, збагачене  образними  висловлю­ваннями, синонімами, антонімами;

•  таке, що відповідає віковим можливостям дітей щодо змістового наповнення.

 

     Мовлення кожної дитини має свої особливості, які підбивають її індивідуальність, середовище, в якому вона перебуває, культуру спілкування в родині тощо. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» окреслює основні вимоги до дитячого мовлення, які є орієнтиром для вихователя:

•   змістовність (правильно будувати розповідь або відповідати на запитання, вміло користуватися на­явним словником);

•  послідовність і логічність викладу думки (само­стійно логічно будувати розповідь, відповідати на запитання, не робити великих пауз, пропусків, повторів, не відволікатися, доводити розповідь до кінця);

•   точність (найвдаліший, найвлучніший добір слів та словосполучень);

•   зрозумілість, доступність висловлювань для тих, хто слухає;

•   виразність (відповідність змісту, форми, інтона­ційного забарвлення, темпу, сили голосу).

 

     Говорячи про чистоту мови, варто згадати про літеру та звук [Ґ], який подекуди не знаходить поширення у писемному та усному спонтанному мовленні деяких до­рослих, а, відтак, і у мовленні вихованців.

     Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» подає орієнтовний підбір слів зі звуком [Ґ], якими нескладно оволодіти дитині старшого дошкільного віку. Проте цей перелік може доповнюватися, змінюватися залежно від ситуації, оточення, місцевості, де постійно чи тимчасово перебуває дитина: аґрус, аґу, ґава ґавеня, ґавити, ґазда, ґаздиня, ґаздувати, ґанок, ґатунок; ґвалт, ґедзь, ґелґіт, ґелґотати, ґлей, ґну, ґоґель-моґель ґрати, ґречний, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, проґавити, сновигати.

     В українській мові є прізвища, що у своєму складі ма­ють [Ґ]. Щоб педагог почувався впевненіше щодо своєї орфоепічної та орфографічної грамотності, подаємо най­поширеніші: Ґудзій, Дзиґар, Недриґайло, Цвиґун та по­дібні. Цікавою є змінність іншої групи прізвищ, що ма­ють [Ґ] у закінченні: Ґаламаґа, Ґернеґа, Дейнеґа, Ладиґа Ломаґа, Салиґа, Фурдиґа, Шмиґа та інші подібні у даваль­ному відмінку однини змінюються на Ґаламадзі, Ґернедзі, Дейнедзі, Ладидзі, Ломадзі, Салидзі, Фурдидзі, Шмидзі._:

 

     Історична довідка

Правильно:

• Ми з колегою склали план за­ходів до дня здоров’я.

• Моя дитина не скупа, бо завжди ділить цукерку на­впіл.

• Не забувайте панамки, бо від пекучого сонця можете знепритомніти (зомліти, може запаморочитися го­лова).

Не правильно:

• Ми з колегоюсклали план міроприємств до дня здоров’я.

• Моя дитина не скупа, бо за­вжди ділить цукерку попо­лам.

• Не забувайте панамки, бо від пекучого сонця можете втратити свідомість.

 

      30-і роки минулого століття позначилися різноманіт­ними реформами щодо мови, однією з яких було вилучен­ня літери Ґ з української абетки. Мотивація була така: Г і Ґ подібні між собою у написанні та звучанні, що вносить плутанину, а слів зі звуком [Ґ] не так уже й багато, тому вони можуть вживатися усно як виняток.

Літера Ґ була в українській абетці ще з часів створен­им граматики М. Смотрицьким (XVII ст.), П.Кулішем (XIX ст.). Її вживання регламентувалося правописами 1921, 1928 рр., але в 1933 році було скасовано. Від 1990 року літера Ґ повернулася на своє місце в українській абетці.

     Досліджуючи проблему мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, український педагог П. П. Бачинський зазначає, що людина генетично зберігає пам’ять про рідну й чужу засвоєні мови. Підтвердженням цього є приклади мовленнєвого розвитку дітей з неросійського родоводу по материнській лінії, коли вони засвоювали російську мову першою. Вивчення впливу нейролінгвоекологічних чинників на інтелектуальний розвиток дітей у великому промисловому місті показало: обстежені вихованці старшої та підготовчої груп здебільшого мали різні інтелектуальні успіхи у процесі підготовки до школи й у засвоєнні навчального матеріалу. Дошкільники умовну поділялися на три категорії:

•   діти, які першою заговорили родовою мовою мате рі (рідною є мова за материнською лінією родоводу), встигали з усіх предметів на 90 %;

•   діти, які першою засвоїли родову мову батька, що не збігалася з мовою матері, а отже, була нерідною| за материнською лінією, — встигали з усіх предме­тів на 71 %;

•   діти, які першою засвоїли мову, що не була рідною ані для батька, ані для матері, встигали з усіх пред­метів на 52 %.

     Звідси висновок: погано збережене вміння розмовля­ти рідною мовою та надраннє оволодіння іншою гальмує інтелектуальний розвиток дитини. Відтак дорослі, які перебувають поруч із малюком, мають послуговуватися зразками рідної мови у спілкуванні з ними і між собою, домірно визначати час вивчення дитиною інших мов.

 

(з книги А.М. Гончаренко «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників»)