КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

     Надзвичайна насиченість життя сучасної людини різнома­нітною інформацією вплинула на спосіб її життя. По-перше, зна­добився як додатковий час для її сприйняття (прочитати, послухати, подивитись), так і час для обробки отриманої інформації (обдумати, проаналізувати), який треба було вивільнити за рахунок інших видів діяльності. По-друге, основними способами сприйняття інформації людиною (на слух, візуально) автоматично було спроектовано змен­шення її фізичної рухливості. Адже для того, щоб щось прочитати, послухати, подивитись, записати, як правило, насамперед треба сісти (в дошкільному закладі за стіл, у школі — за парту, вдома — на диван чи крісло перед телевізором або комп’ютером). Частка часу, яку діти проводять за столами (партами), телевізорами та комп’ютерами, знач­ною мірою збільшилася порівняно навіть із серединою XX століття.    Передусім це позначилося на зменшенні часу, що традиційно при­свячувався дітьми таким видам діяльності, як ігрова, трудова та спілкування.

     Рухливі ігри дітей на свіжому повітрі поступово витіснились інши­ми — дидактичними (лото, конструктори, кросворди) та комп’ютер­ними, особливо у великих містах. Згадайте, коли ви востаннє бачили ва­тагу дітей, які бігали і гралися у піжмурки, квача, козаків-розбійників, «класики» або стрибали через резинку? Сучасні діти, як правило, гуляють і граються лише під наглядом дорослих, а отже керуються вказівками типу: «не бігай — впадеш», «не стрибай — розіб’єшся», «злізь, кому сказала» тощо. Тому найчастіше під час прогулянки вони порсаються у пісочнику, гойдаються на гойдалках, або просто сидять поряд з батьками. Не дивно, що діагноз «гіподинамія» знайшов своє місце серед хвороб дітей дошкільного віку.

     Швидкий темп життя сучасної сім’ї негативно позначився на трудовій діяльності дітей. Батьки постійно поспішають, не бажа­ють чекати, коли дитина сама вмиється, вдягнеться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне ґудзики чи зашнурує черевики. Звичайно, дорослий все зробить швидше, але… чого варті тоді розмови про несамостійність дитини?

     Самообслуговування — перший вид праці, до якого залучають дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту і триває протягом усього життя людини. Новітні технології здатні полегшити її, але замінити повною мірою не змо­жуть ніколи. Вмиватися, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, стежити за своїм зовнішнім виглядом та речами дитина має сама. Привчати малюка до цього слід з першого року життя. Важка спо­чатку, згодом ця праця має стати звичною для дитини. Гра, як показує життя, не для всіх. Учителі початкових класів все частіше скаржаться на несамостійність першокласників, як тих, які відвідували дитячий садок, так і тих, які виховувались у домашніх умовах. Несамостійність з часом переростає в неакуратність та недбалість, стає перешкодою успішної соціалізації дитини в умовах школи.

     Отже, дорослі мають стимулювати, а не стримувати само­стійність дитини на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування, підтримувати зусилля і надавати позитивну оцінку результатам цього виду праці малюка. Негативне ставлення дитини дошкільного віку до праці із самообслуговування — результат педагогічних помилок дорослих. 

     Господарсько-побутова праця — другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що дітей дошкільного віку характеризує здатність до наслідування і бажання діяти за прикладом дорослих). Уже у 2—3 роки дитина із задоволенням тягнеться «допомогти» мамі накрити на стіл, помити посуд, підлогу, полити квіти, їй хочеться і порізати ножем фрукти, і поліпити з бабусею вареники, і розмішати тісто, і ще багато-багато чого. Нескінченну радість приносить дітям 4—5-річного віку миття посуду, кухонної раковини чи інших повер­хонь за допомогою сучасних миючих засобів, що містяться у яскра­вих упаковках, добре пахнуть, красиво виглядають, утворюють м’яку піну та ще й бульбашки! Звичайно, витрата цих засобів у дитини на­багато більша ніж у дорослого. А є ще й алергія, застуди і небажання батьків переробляти після малюка хатню роботу. Тому прагнення ди­тини до участі у трудовій діяльності дорослих підтримуються незнач­ною кількістю батьків. Лозунг сучасних батьків: «Йди, не заважай!”. А люблячі бабусі, у яких раніше вистачало мудрості і терпіння сприймати позитивно «допомогу» онуків, стали «молодими» і часто живуть окремо від своїх дітей, тож виховний вплив на онуків здійснюють епізодично, або й зовсім беруть за основу спілкування з найменшими у родині правило: «Нехай батьки виховують, а я, бабуся, можу дитину побалувати».

       Отже, господарсько-побутова праця дитини дошкільного віку в родині зводиться до прибирання ігрового куточка та складання ре­чей на стільчику перед сном. Проте, парадоксально, але прибирання іграшок — чи не найскладніше завдання для дитини. Адже коли вона бере до рук хоч одну з них, виникає бажання погратися, а не сховати до шухлядки чи ящика, поставити на полицю. Дитина дошкільного віку внаслідок своїх психологічних особливостей не може прибирати іграшки швидко, відволікається на гру, а отже наражається на невдово­лення батьків, що може виявитись у будь-якій формі — від зміни тону голосу з доброзичливого на роздратований до втручання дорослих у процес прибирання, що здійснюється у недопустимо грубій формі. Результат? Невдоволення один одним, що поступово посилюється і згодом може виявитись як у вербальній, так і в іншій формі.

Господарсько-побутова праця в родині чи іншому соціальному середовищі, в якому постійно чи тимчасово перебуває дитина, є найбільш доступною і корисною для дитини дошкільного віку. Вона сприяє розвитку дитини — фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухається, активно працюють дрібні м’язи рук і очей; розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дитина набуває нових знань; моральному, адже в процесі праці закладаються такі риси, як гуманність, відповідальність, старанність тощо; трудовому, оскільки у дитини формуються трудові уміння й навички, позитивне ставлення до процесу і результату праці; естетичному — адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та красивою.

Батьки недооцінюють значення господарсько-побутової праці для всебічного розвитку дитини, обмежують її прагнення та можливості неправильними методами керівництва працею дітей, за­кладають негативне ставлення до неї, що може залишитися на все життя.

     Праця в природі — третій доступний вид праці для дитини дошкільного віку. Вона є найцікавішою для них, адже природа завж­ди виступає джерелом найяскравіших вражень для людини, а дитині надає змогу діяти не з простими предметами, а з живими об’єктами, що своїм станом реагують на її дії. Діти здатні доглядати за рослинами: кімнатними, садовими, городніми, а також за окремими домашніми і декоративними тваринами. У процесі догляду і вико­нання певних трудових дій у спостережуваних об’єктах природи відбуваються зміни: кімнатні рослини підростають, цвітуть, насіння садових та городніх рослин проростає із землі, розвивається і дає плоди, тварини (акваріумні риби, декоративна пташка, кошеня, цуценя, курчатко, хом’ячок чи морська свинка) змінюють свій зовнішній вигляд: ростуть, виявляють свої емоції, демонструють звички. Проте дитині  важко  самостійно  їх  помітити,  оскільки зміни віддалені у часі, а увага дитини завжди зосереджена на тому що є тут і зараз. Результат будь-якої праці в природі, як правило, віддалений і неїзавжди зрозумілий. Тож дитину насамперед приваблює не він, а сам процес праці (копання, спушування, поливання рослин, годування тварин). Приваблює можливість самостійного пізнання (знаєте, як багато цікавого можна знайти, просто копаючи ямку у землі для ви­садки, наприклад, кореневища жоржин: тут вам і різний колір і стан ґрунту, усілякі дрібні корінці, маленькі створіння, що живуть у землі тощо), а також рівноправного спілкування з дорослими (Я з вами!), прагнення до позитивної оцінки своїх дій з їхнього боку (Ти наш помічник, зовсім дорослий, що б ми без тебе робили!) та відчуття причетності до родини (Ми всі — разом).

     Інтерес до праці в природі та можливості його задовольнити у дітей, які мешкають у сільській та міській місцевості, різні. Зауважимо, що діти сільської місцевості більш наближені до природи і праця в саду, на городі та біля тварин є для них звичайною. Догляд за тваринами приваблює дітей більше, ніж робота на городі. Ця праця зрозуміліша, забарвлена позитивними емоціями вдячного спілкування, короткотривала. Дітям доручають погодувати курей, кота, налити їм води, нарвати трави кролям чи покласти до їхньої годівниці корене­плоди: буряк, моркву тощо. Щодо догляду за рослинами городу, то тут часто-густо можна спостерігати небажання дітей допомага­ти дорослим. Причина, як правило, криється у негативних емоціях, які пережила дитина або внаслідок покарання старшими членами родини за здійснену помилку (а хто з вас, шановні, не плутав у дитинстві лис­тя моркви з листям кропу і не був за це покараний?), або в результаті сильного забруднення як одягу, так і окремих частин тіла. До того ж, праця на городі потребує більшого часу, знань, уважності, точних рухів. Дитині, яка вийшла на город разом з бабусею чи мамою, спочатку подобається виконувати запропоновану роботу: вкидати у викопані дорослими лунки картоплю, збирати суниці, порічку, малину. Вони із задоволенням збирали б і огірки, проте, внаслідок поганої координації рухів, часто псують бадилля, допомагали б у проріджуванні моркви чи буряків, та не здатні зробити це з такою точністю, як треба. 

     Прополка рослин городу зовсім не подобається дітям, оскільки ця робота одноманітна і втомлива. Діти люблять поливати рослини і тут можуть стати в нагоді дорослим, використовуючи для цього зібрану в ночви чи відра дощову воду та маленьку лієчку чи просто кухлик. Єдина суперечність, що заважає успішно робити це дитині — її ба­жання поливати у найспекотніші години дня та потреба поливання рослин у ранкові чи вечірні години. Тож і виходить, на думку дорос­лих, що дитина весь час робить все не так, а попросту — заважає, Лише під час саджання городини навесні та збору врожаю восени ди­тина може успішно допомагати дорослим, не наражаючись на небез­пеку окрику, покарання, одноманітності, а отже й втоми. У літній же, період зміст діяльності дитини дошкільного віку досить обмежений^ і навіть у сільській місцевості. 

     У місті цей вид праці зведений до мінімуму. В умовах родини він обмежений поливанням однієї-двох кімнатних рослин, що ростуть, на підвіконні та годуванням хатнього улюбленця (кота чи собаки), якщо такий є у домі. В дошкільному закладі простір діяльності трохи, більший за умови, що в дитячому садку є город та квітник і вихова­тель систематично організовує там роботу дітей. На жаль, кількість дошкільних закладів, що мають справжній власний сад, город, ягідник, квітник постійно зменшується. 

     Художня праця — найрезультативніший вид праці, що доступ­ний дітям дошкільного віку. Він передбачає виготовлення дітьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та по­кидькового (нитки, шматки тканини та ін.) матеріалу тощо. За допомо­гою ножиць, ниток, голки, клею та інших матеріалів, що допомагають з’єднувати окремі частини у єдиний виріб, діти можуть виготовляти цікаві та красиві сувеніри для своїх близьких і знайомих (вітальні листівки, шкатулки, саморобні іграшки), предмети для ігор (картонні меблі, килимок, рушничок для ляльки), атрибути святкового оздоблення кімнати до свята: гірлянди, прапорці, сніжинки, ліхтарики.

     Діти із задоволенням займаються ручною працею, оскільки їх приваблює можливість діяти з різноманітними, яскравими і незвичними матеріалами, досліджувати, змінювати й перетворювати їх за своїм бажанням. Дитина відчуває себе творцем, що стимулює її розумову та фізичну активність. Прагнення до результату спонукає до вольо­вих зусиль, а сам результат виступає джерелом позитивних емоцій як самої дитини, так і людей її найближчого оточення. Адже створені ди­тиною вироби часто призначаються іншій людині — як подарунок ко­мусь із рідних, знайомих, використовуються у повсякденному житті, що робить його більш емоційним і яскравим.

Ручна праця є джерелом насолоди для дитини, засобом розвит­ку сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових), психічних процесів (уяви, мислення, мовлення), моторних навичок, естетич­ного чуття, моральних якостей.). Проте організація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і керівництва з боку до­рослих, що полягає насамперед у забезпеченні дітей матеріалами для праці та навчанні прийомів роботи з ними.

Зазначимо, що залежно від віку дітей та їхніх індивідуальних упо­добань питома вага кожного виду праці у їхньому житті може бути різною. Ставлення дитини до праці значною мірою залежить від ставлення до неї дорослих, що перебувають поруч.

2 коментарі до “«ВИДИ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ»”