Нам не потрібна абетка

 Спостерігаючи за дітьми, за тим, як вони осягають грамоту, Микола Зайцев прийшов до наступних  висновків.

  1. Щоб навчитися читати, не обов’язково знати назви букв.

 Поширене явище: мама купила абетку, дитина вивчила букви, а читати не може. Слова у неї не клеяться.

 “Азбука шкідлива”, – стверджує Микола Олександрович. В абетці на кожну букву дана картинка: А – арбуз, Б – бегемот і т.д. Малюк запам’ятає і букву, і картинку, але як потім пояснити йому, що зебра – арбуз – єхидна – чапля, що мелькають в його свідомості, повинні утворити слово “заєць”. І навіть, якщо дитина вчила літери не по абетці, що ускладнює запам’ятовування назв букв, їй все одно складно відразу зміркувати, що Б і А перетворюються в склад БА. Саме тому вчителі змушений йти на різні хитрощі, щоб показати, як дві літери зливаються в склад.

2. По складах читати складно.

 В українській і російській мовах до складу може входити від 1 до 10 букв. Зустрінеться в тексті таке прізвище, як Пфельдрт або Мкртчян, – не відразу прочитаєш, але ж склад-то один. Звичайно, такі складні слова малюкові читати не потрібно, але навіть просте, складається з одного складу слово “сплеск” викличе у читає по складах дитини певні труднощі.

3. Людина спочатку вчиться писати, а потім читати.

Дитині легше йти до читання через письмо. Як і дорослому при вивченні нової мови. За умови, звичайно, що під письмом ми розуміємо не «шкрябання ручкою в зошиті”, а перетворення звуків в знаки, а під читанням, відповідно, перетворення знаків в звуки. Тому, якщо ви коли-небудь намагалися навчити дитину дізнаватися найрідніші слова і писали на асфальті або на папері “мама”, “тато”, “бабуся”, “дідусь”, “Саша”, а потім запитували: “Де тато А де бабуся? А де твоє ім’я?”, то дитина не читала, а саме писала. Ваші звуки перетворювала в вами ж написані знаки.

Альтернатива  – склади

 Як же тоді навчити малюка читати, раз букви і склади лише заплутують його і віддаляють момент освоєння читання?

Основною одиницею мови у Зайцева є не звук, буква, а склад.

 Склад – це пара з приголосної і голосної, або з приголосної і твердого або м’якого знака, або ж навіть одна буква. Наприклад, СО-БА-КА, ПА-РО-ВО-3, ЛЕ-ЛЕ-КА і т. д. Складовий принцип читання – основа Зайцівського методу навчання дітей читання.

Чому саме склад?

“Все, що ми вимовляємо, це комбінації з пари голосний-приголосний, – пояснює Микола Олександрович. – За приголосним обов’язково слідує голосний звук Він може не позначатися на письмі, але він є”. Наші предки відчували це і ставили “ять” в кінці іменників, що закінчуються на приголосний. Вимовте, наприклад, слово: “о-а-зис”, тримаючи руку на горлі, і ви відчуєте зусилля зв’язок перед “про” і перед “а”, або за термінологією Зайцева – “м’язове зусилля мовного апарату”. Це саме зусилля і є склад.

Склади на кубиках

Склади малюк бачить не в книзі, не на картках, а на кубиках. Це принциповий момент системи Зайцева.

Чому Кубики?

Читання вимагає роботи аналітичного мислення (літери – абстрактні значки, мозок перетворює їх в звуки, з яких синтезує слова), яке починає формуватися лише до школи. Тому-то ми і наші батьки саме в цьому віці починали вчитися читати.
Відсутність аналітичного мислення компенсується у дитини загостреним сприйняттям сигналів, які поставляють йому органи почуттів. Тому Микола Олександрович Зайцев зробив ставку на зір, слух і тактильні відчуття. Він написав склади на гранях кубиків. Кубики він зробив різними за кольором, розміром і звуком, який вони видають, тому кожен раз при зверненні до них включаються різні канали сприйняття. Це допомагає дітям саме відчути, а не зрозуміти різницю між голосними і приголосними, дзвінкими і м’якими.
 
 Користуючись цими кубиками, дитина складає слова і починає їх читати. Ідея Зайцева проста: що добре показати, про те не треба довго розповідати (краще один раз побачити). Дітям треба спочатку цікаво показати предмет вивчення, дати в нього пограти, а потім вже підвести визначення. Так дотримується святий закон навчання: від конкретно-образного через наочно-дієве до словесно-логічного.

Які бувають кубики?

 
 У наборі “Кубики Зайцева” 52 кубика (сім з них повторюються, щоб будувати слова ПА-ПА, МА-МА, ДЯ-ДЯ і подібні, які найбільш близькі дитині, особливо на перших порах). Кубики поділяються на великі і маленькі, одинарні та подвійні, золоті, залізно-золоті, дерев’яно-золоті. Є один білий кубик з розділовими знаками. Також кубики розрізняються за кольором.

•  Великі – це кубики з твердими складами.
•  Маленькі – кубики з м’якими складами.

 Втім, з визначенням “м’який-твердий” Микола Олександрович рішуче не згоден: що тут твердого та м’якого? А ось велика і маленька є! Порівняйте, як розкривається рот, коли ви говорите БА або БЯ.

 Великі і маленькі кубики бувають різних кольорів і з різними наповнювачами.

 Подвійні – це склеєні між собою кубики, з приголосними, які поєднуються – “дружать” – не з усіма голосними. Наприклад, Ж (жь) жа-ЖО (Ж) -ЖУ-Жи-ШЕ. Такі варіанти, як “жи”, “ши”, “чя”, “щя”, просто виключені.

•  Залізні – кубики з дзвінкими складами.
•  Дерев’яні кубики – з приглушеним складами.
•  Золоті – кубики з голосними.
•  Залізно-дерев’яні – використовують для складів, що мають тверді знаки.
•  Дерев’яно-золоті – для складів з м’якими знаками.
•   Білий кубик використовується для позначення знаків пунктуації.

  Букви на кубиках пишуться різним кольором:

•  голосні – блакитним;
•  приголосні – синім;
•  твердий і м’який знак – зеленим.

 
 Багатьох педагогів і батьків бентежить таке забарвлення, адже в школі прийняте зовсім інше: приголосні синього або зеленого кольору, голосні – червоного. А значить, малюка доведеться переучувати. Однак автор методу стверджує, що відхід від червоно-синьо-зелених сполучень дозволяє уникнути колірної “роздертості” слів, і тому діти відразу починають читати побіжно, без запинок.