Author Archive

Різдвяно-новорічні урочистості завершуються святом Хрещення Господнього (у народі — Водохреща) 19 січня.

Із Хрещенням Господнім пов’язують хрещення на Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні, лютерани та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреще вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх упродовж року, лікуючи тілесні і духовні хвороби. У цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду.

                          З Хрещенням Господнім вiтаємо щиро!

                    Наснаги до праці бажаємо Вам! 

                    Щоб хліб не важким був, а світ сяяв миром, 

                    I ще: щоб не знали зачинених брам!

 

ДОСВІД РОБОТИ

Підготувала: музичний керівник Климова Алла Григорівна

Розвиток освіти відзначається особливою увагою до дітей з особливими потребами. Діти – наше майбутнє,  і питання впливу музики на розвиток дітей дуже актуальне. Вона впливає на повноцінне формування, розвиток, корекцію їх психофізичних якостей, набуває бажання надати їм вчасної допомоги в дитячому закладі.

 Я працюю за двома програмами з музичного розвитку дітей спеціальних груп:

1.   Програма «Розвитку дошкільників з порушенням опорно-рухового апарату».

2.   Програма «Виховання та навчання розумово-відсталих дітей».

Роботу з впливу музики на гармонійний розвиток дітей з особливими потребами здійснюю в різних видах музичної діяльності: слухання, співи, музично-ритмічні рухи, гра на музичних інструментах та на святах і розвагах.

Впливаючи музикою на дітей, намагаюсь досягти певної мети, залежно від виду музичної діяльності  і її тематики.

    Мета:

1.   Засобами музики розширювати  уявлення дітей про навколишній світ.

2.   Прищеплювати любов до всіх видів музичної діяльності.

3.   Розвивати слухову увагу, мислення, пам’ять.

4.   Розвивати емоційні почуття та відгук на музику різного характеру.

5.   Навчати підспівувати, співати, виконувати прості елементи ритмічних рухів та танцювальних рухів.

6.   Навчати грі на музичних інструментах.

7.   Виховувати бажання приймати участь у всіх видах музичної діяльності.

8.   Виховувати почуття колективізму, любові до рідного краю, та позитивного ставлення до музичного мистецтва.

Щоб збагатити вплив музики на дитину, використовую різні методи для досягнення мети: вірші, малюнки загадки, іграшки і  т.п. Для розспівування використовую різні потішки, скоромовки, вправи для розвитку звуків. Такі співаночки подобаються дітям, і вони їх з задоволенням співають.

В своїй роботі використовую аудіо-записи з музикою різного характеру. Велике значення має і підбір музичної літератури для їх віку та їх можливостей. У дітей з особливими потребами не така стійка увага, ніж у звичайних дітей, тому твори для слухання підбираю більш яскраві.

В розділі музично-рітмічні рухи для дітей з порушенням рухового апарату, де потрібна допомога дорослих при виконанні ритмічних вправ, таночків і т.п., добираю музику більш спокійного характеру: хороводи, спокійні таночки і т. п. Приділяю увагу всім дітям  в індивідуальній роботі.

Вплив музики на розвиток дітей величезний. Розвиток – це напрямок змінювання свідомості, так як музика розвиває думку, виховує культуру і впливає на встановлення особистості.

В той же час, діагностуючи рівень розвитку дитини засобами музичної діяльності, намічаю шляхи, спрямовані на корекцію впливу музики.

В своїй роботі, поруч з традиційними музичними заняттями, провожу і нетрадиційні. Але найбільшого враження і радощів приносять дітям свята. Для них це вікно в світ прекрасного, а для мене – це  рішення конкретного завдання і виконання методів моєї роботи. Поступово починаю впроваджувати і метод музикотерапії – лікування музикою. Музика відновлює порушення рухів у дітей, вражених ДЦП, відновлює імунобіологічні процеси.

Давньогрецький мислитель Піфагор також застосовував музику в  лікувальних цілях. Філософ Аристотель вважав, що музика знімає важкі психічні  переживання. Під впливом музики діти відображають свої почуття, емоції радості або суму. Набувають навичок виконання рухів в хороводах, таночках; співають, підспівують пісні; набувають навичок гри на музичних інструментах.

Для досягнення успіху в своїй роботі  тісно і творчо працюю з вихователями цих груп, вчителями-дефектологами, практичним психологом.

Висновок: використання музики як засобу розвитку і корекції дитячого організму є надзвичайно важливим для забезпечення нормалізації життєдіяльності дітей з особливими потребами і головне: формує  стійкий інтерес до прекрасного виду мистецтва – музики.

ДОСВІД РОБОТИ

Підготувала: вчитель-логопед ДНЗ Шуда Оксана Вікторівна

     Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту», виховання і навчання дітей, які потребують  корекції фізичного та розумового розвитку, здійснюється за окремими програмами та методиками, розробленими на основі Державного базового компоненту дошкільної освіти. «Програма розвитку дошкільників з порушенням опорно-рухового апарату» створена на основі базової стратегії організації навчально-виховного процесу в дошкільному освітньому закладі з урахуванням специфіки психофізичного розвитку дітей, які мають порушення О.Р.А.

     Реалізація основних ліній розвитку доповнюється у відношенні цих дітей корекційно-розвивальною лінією, яка пронизує всі форми роботи з ними. Тому, комплексний характер корекційно-педагогічної роботи передбачає постійне врахування взаємовпливу рухових, мовленнєвих і психічних порушень у динаміці дитячого розвитку та потребує його  стимуляції.

    Розділ «Художньо-естетичний розвиток» передбачає використання у корекційно-розвивальній роботі різних видів мистецтва як важливого засобу виховання гармонійної особистості дитини з порушенням О.Р.А., її культурного розвитку. Основна мета розділу полягає у реалізації завдань  художнього розвитку зазначеної категорії дітей, формуванні  у них основ художньої культури та соціальної адаптації особистості засобами мистецтва.

   Одним з основних напрямків роботи вчителя-логопеда з цього розділу є художньо-мовленнєва діяльність, а саме:

• знайомство дітей з літературними творами;
• розвиток емоційно-художнього спілкування;
• формування здатності до самостійного розповідання;
• оволодіння різними видами літературних жанрів,зокрема, малих форм народного фольклору – таких, як забавлянки.

   Забавлянки – це коротенькі  народні пісеньки або віршики, які майстерно розкривають мальовничий зміст та передають етнічний досвід попередніх поколінь. Римовані форми в забавлянці поєднані зі своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично, розвинути ручну вправність. Створюючи позитивний настрій, функції забавлянок – не лише розважити дитину, вони сприяють інтелектуальному становленню малюка, спонукають його думати, діяти, розмовляти.

     Враховуючи корекційну спрямованість освітнього процесу,  роботу з таким жанром народного мистецтва здійснюю в декілька етапів упродовж всіх років навчання дошкільників. Використовую як традиційні методи (з дітьми 1-го року навчання), так і інноваційні технології Глена Домана та Л.Фесюкової  (з дітьми подальших років навчання). На кожному етапі  враховую найбільш значущі моменти інтелектуального та мовленнєвого розвитку дитини та особливостей, зумовлених характером порушення.

    Так, метою І етапу роботи із забавлянкою є: сформувати прагнення дитини вступати в контакт з педагогом, викликати жваві емоційні реакції, розвивати імпресивне мовлення та звуконаслідувати.

    Використовую традиційну методику – це: розповідання, співання, які  можуть бути сумісними та відображеними; розігрування змісту, який є важливим моментом зародження, з одного боку, творчих здібностей, з іншого – інтересу і любові до рідної мови.

   Навчання виконанню дій з рухами рук, пальців потребує  теж поетапності:  спочатку дії пасивні: з допомогою дорослого, потім – пасивно-активні: під контролем педагога і поступово переходимо до активних (самостійних) рухів дрібної моторики дитини.

   Спираючись на концепцію методики Глена Домана «Ранній розвиток інтелекту», на ІІ етапі  ставлю на меті: активізовувати пізнавальну сферу дітей, поповнювати словниковий  запас, розвинути активне мовлення, удосконалювати дрібну моторику.

   За допомогою карток, на лицьовому боці яких  мальовничо розкритий зміст забавлянки, вчимося розглядати, співвідносити предмети-дії-ознаки з їх словесним позначенням,  поступово додавати до вже відомої інформації новий матеріал: нову дію, звук, кольори, форму того чи іншого предмету, бо чим більше буде задіяно аналізаторів, тим значніше розшириться індивідуальний досвід дитини через сенсомоторну, емоційну, мовну сфери. Так, ми крок за кроком навчаємося описувати усе, що зображене на картці. Паралельно йде робота над виразним розповіданням забавлянки. Далі використовую опорний малюнок, який зображений  на звороті кожної картки та логічно пов’язаний з предметом на лицьовому боці. Перевертаючи одну чи декілька карток, малюк вгадує, хто сховався та згадує забавлянку. Ускладнюю ігри «сюрпризами»: або навмисно невірно називаю предмети, або тільки описую предмет, не називаючи його, що додає більшої цікавості та забави.

  І, нарешті, переходжу до найулюбленого мною етапу, на якому використовую нетрадиційну методику роботи з казкою, розробленою Л.Б.Фесюковою. Ця авторська методика дозволяє мені розвинути творчі та інтелектуальні здібності дітей, формувати їх мовленнєву компетентність, удосконалювати кінестетичні уміння, підготувати дітей до школи.

Читати повністю »

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

 

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

     Основне завдання освіти на сучасному етапі полягає у вихованні підростаючого покоління, формування у нього комплексу якостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві та нових соціальних відносин. Ця проблема знаходить своє вирішення завдяки спеціально організованому процесу соціалізації.

      Отже, соціалізація в педагогіці може характеризуватися як процес засвоєння і використання дитиною у поведінці та діяльності системи цінностей, до якої вона залучена.

      Виходячи з визначення «соціалізації» (від лат. socialis – громадянський) як процесу залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості, можна стверджувати, що цей процес передбачає формування індивіда як під впливом цілеспрямованих факторів (тобто виховання на різних рівнях), так і стихійних наприклад, безпосереднє спілкування людей тощо).

         Накопичення дитиною самостійно і під керівництвом дорослих необхідного соціального досвіду сприяє розкриттю вікового потенціалу дошкільника, успішній підготовці до навчання у школі, а пізніше – до дорослого життя. З цього випливає, що саме в дошкільному віці закладаються основи соціальної зрілості (компетентності) дитини.

         Під соціальною компетентністю дошкільника ми розуміємо якість особистості, сформовану у процесі активного творчого освоєння соціальних відносин, що виникають на різних етапах і різних видах соціальної взаємодії а також засвоєння дитиною етичних норм, які є основою побудови і регулювання міжособистісних та внутрішньоособистісних соціальних позицій, відносин. 

     Особливе місце в процесі формування соціальної компетентності підростаючого покоління займає ігрова діяльність. Людство вибрало гру для стимулювання творчої активності дітей, формування у них навичок соціальної поведінки. Гра широко використовувалася як основний засіб соціальної інтеграції дітей ще за довго до того, як вона стала предметом наукових досліджень. Розвиваюча ігрова діяльність продуктивно використовується в освіті та вихованні дітей протягом всієї історії педагогіки, дозволяючи дітям відносно легко і невимушено пізнати себе і навколишній світ, органічно увійти до нього.
     Вплив гри на формування навичок соціальної компетентності особистості дошкільника полягає в тому, що, завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню він знайомиться з нормами і моделями поведінки і взаємин дітей і дорослих людей, які стають зразками для його власної поведінки. У грі дитина набуває основних  навичок соціальної компетентності, необхідних для встановлення контакту і розвитку взаємодії з навколишнім світом.    Читати повністю »

З досвіду роботи практичного психолога ДНЗ Швабської Т.М.

 

Терапевтичне малювання є досить актуальними  методом психокорекції тому, що це найдревніша і найприродніша форма вираження та зміни емоційного стану дитини, а також один  із найбільш прогресивних і популярних напрямів у сучасній психоло­гії.

Процес малю­вання виконує профілактичну і терапевтичну функцію. Найефективніші результати  його використан­ня  виявляються в емоційній сфері.

Зацікавившись цим методом корекції, стала використовувати його у роботі з дошкільниками.

 Малюнко – терапія у по­всякденній роботі з дитиною виконує такі функції:

І. Малюнок дає змогу проводити первинну діа­гностику стану емоційної сфери дитини.

2. Сприяє розвитку дрібної моторики, тактиль­них відчуттів, просторового мислення, зорово-моторної координації та окоміра.

3. Стимулює розвиток лівої півкулі головного мозку дитини, сприяючи розвитку образного мис­лення.

4. Дає можливість показати плоди своєї праці іншим, наприклад зробити виставку, викликаючи у дитини позитивні емоції.

5. Підвищує пізнавальну активність дитини.

6. Розвиває спонтанність, удосконалює пам’ять, увагу, фантазію, спостережливість.

7. Розвиває відчуття внутрішнього контролю до почуттів і тілесних відчуттів.

8. Стимулює формування позитивної самооцін­ки дитини.

9. Стимулює розвиток творчого потенціалу ди­тини.

І0. Розвиває навички спілкування: діти краще співпрацюють одне з одним, намагаються домо­витися, шукають шляхи для компромісу.

У процесі роботи з дітьми дійшла виснов­ку, що різні матеріали по–різному впливають на ди­тину.

• Фарби — знімають скутість дитини.
• Олівці — стримують гіперактивність.
• Простий олівець — знімає невпевненість, адже можна стерти і перемалювати.
• Глина (пластилін, со­лоне тісто) — робота з агресією, знімає негативні емоції і скутість.
• Колаж (наприклад, із журналь­них вирізок) — зменшує тривожність, страх перед невмінням малювати, невпевненість.

В малюнко–терапії надзвичайно важливе використан­ня кольору. В процесі роботи виявила, що, якщо принести ді­тям набір фарб, заздалегідь прибравши з нього чорну фарбу, а дитина наполягає поверну­ти її — це означає, що їй необхідна розрядка че­рез чорний колір. Якщо дитина зафарбовує аркуш темною холодною фарбою, пропоную їй намалювати на ньому жовтогарячі відбитки рудої лисиці, квіткову поляну, осіннє листя. Таким чином вносимо яскраві плями в дитячий малю­нок, а значить, у настрій дитини.

Основною метою моєї роботи є не вчити дитину малю­вати, а за допомогою малювання допомогати ви­рішити проблему, давати вихід творчої енергії.

Результатом цієї роботи є  не  чудове малювання, а те, що дитина наприкінці заняття починає усміхатися. Тому на заняттях  пояснюю дітям, що якість малюнка не враховується,  кольори вони мо­жуть вибирати будь–які, малювати за бажанням.

Пояснюю дітям, що під час малювання вони можуть просити допомоги.  Позитив­ні результати дитині приносить не лише малювання, а й споглядання за цим процесом. Вона завдяки спогляданню отримує ту емоційну роз­рядку, яка потрібна.

Найефек­тивнішими  техніками в моїй роботі з дошкільниками є:

• малювання пальчиками;
• малювання долоньками, на вологому;
• малюнок-відбиток;
• кляксографія.

Використання таких різноманітних технік дає мені змогу не лише індивідуалізувати роботу дитини, а й задіяти якомога більше органів чуття, дозволяє не обмежу­вати дитину у своєму виборі і сприяє розвитку її креативності.

Велике значення надаю використанню під час малювання  музиці (дитячі пісні, мелодійні композиції, зву­ки природи). Це сприяє не лише створенню позитивного мікроклімату в групі, але й зняттю м’язової та емоційної напруги, створює ситуацію творчості, знімає тривожність, страх перед невмінням.

В своїй роботі використовую малюнко-терапевтичний метод, як в індивідуальній, так і груповій формі. Із практики роботи можу ска­зати, що групова робота є найцікавішою, ак­тивною і стимулювальною для дітей.

Групові заняття з  малюнко – терапії за­звичай будую за такими етапами:

Етап І. Діагностичний. Він передбачає до­слідження емоційної сфери дитини на початку роботи. Для цього використовую проективні методики, адоптовані для дітей:

• «Неіснуюча тваринка» М. 3. Дукаревич;
• «Будинок-дерево-людина» Дж. Бука;
• «Малюнок сім’ї» Т. Хоментаускаса.

 Підбираю методи­ки, в яких є дія чи «вибір дії»:

• «Емоційні обличчя» Н. Семаго.
• 8 кольоровий тест Захарова.
• Тест М. Люшера, А. Лутошкіна.

Етап 2: Проведення групових корекційно-розвивальних занять за програмою «Кольорові емоції».

Ці заняття дають мені змогу  дослі­дити та проаналізувати емоційний стан кожної дитини, знизити рівень емоційної напруги (тривожніс­ть, страхи, агресивність, замкнутість), розвинути творчі здібності та образне мислення.

Можна зробити висновок, що малюнко-терапія — один з ефективних методів для корекції емоційної сфери.  Розвиваючи у дитини закла­дений природній потенціал, ми створюємо умови для гармонійної, вольової і психічно здорової осо­бистості, здатної до саморегуляції та самоконтро­лю. Саме це допоможе виховати активну твор­чу особистість, здатну реалізувати себе в житті.