З 2007 року в обласній дитячій клінічній лікарні використовується інноваційна терапевтична методика “снюзелен-терапія” (“нюхати і дрімати”). Це одна з нетрадиційних методик, яка відповідає сучасним потребам лікувального процесу. Терапія заснована на мобілізації внутрішніх механізмів саморегуляції зцілення людини. У відділенні психоневрології СОДКЛ створено кабінет сенсорної стимуляції “чарівна кімната” – особливим чином організоване навколишнє середовище, що складається з різних стимуляторів, що сприяють психотерапевтичному ефекту, безмедикаментозному впливу на психіку дитини. Ідея такої штучної стимуляції сенсорного сприйняття виникла в Голландії, трансформувалась в реабілітаційну методику в Німеччині та Великобританії. В рамках дитячої реабілітаційної програми оригінальний комплекс мультисенсорних кімнат, створений на базі Whittington Hall Hospital (Великобританія).

     На сьогоднішній час методика “снюзелен” трансформувалась в лікувальну психолого-педагогічну технологію, яка сприяє розвитку та вихованню функцій нервової системи. Саме через систему рецепторів надходить інформація з оточуючого світу, переробляється та перетворюється в певні процеси. Багатьох проблем дітей з особливими потребами можна уникнути, надавши вірну інформацію для відтворення точної картини реального світу. “Краще пізнаєш себе – зможеш зрозуміти цей складний дорослий світ”. Перебування в сенсорній кімнаті сприяє, зокрема, покращенню емоційного стану дитини, прискоренню відновних процесів після захворювання, зниженню неспокою та агресивності, нормалізації сну, зняття нервового збудження і тривожності, зняття м’язової та психоемоційної напруги.

Відсутність небезпечних предметів, “м’яка підлога” дають дитині відчуття безпеки при пересуванні, а отже, розвивають самостійність, сприяють розвитку рухових та психічних навичок. В умовах цієї кімнати можна знімати страхи, невротичні стани, проводити корекцію поведінки. В ній можна проводити спеціальне заняття або просто використовувати для релаксації.

Сенсорна кімната використовується як додатковий інструмент терапії, підвищує ефективність будь-яких заходів, спрямованих на покращення психічного та фізичного стану дитини. Після відвідування сенсорної кімнати у пацієнта повинно бути відчуття спокою та відпочинку, навіть якщо заняття було спрямоване на розвиток когнітивних процесів.

Неможливо залишитися байдужим потрапивши до “чарівної кімнати”. Спеціальне обладнання діє особливим чином на всі органи відчуття. Зору належить найбільш відповідальна роль у процесі пізнання навколишнього світу. За допомогою очей ми отримуємо до 90% інформації. Крім того “гарна пожива для очей” – кращий засіб для зняття нервового та м’язового напруження. Світло- і кольоротерапія ґрунтуються на впливі на організм людини через органи зору – очі.

Звукотерапія – це одна з найбільш цікавих і поки-що недосліджених напрямків традиційної медицини. Використовуються як музичні твори різного психотерапевтичного напрямку, так і звуки природи, які мають лікувальний характер. При активній музикотерапії діти самі беруть участь у виконанні музичних творів за допомогою як звичайних, так і незвичайних музичних інструментів, наприклад, власного тіла (оплески, тупотіння, постукування).

Нюх у людей розвинений не так сильно, як інші відчуття, але його значення часто недооцінюють. В основі ароматерапії лежить принцип впливу на організм людини натуральних ефірних масел, які здатні освіжати, збуджувати, розслабляти, присипляти. Тактильне середовище дозволяє опанувати нові відчуття та розвинути тактильну чутливість, вчити розрізняти властивості предметів і покращує зорово-моторну координацію.

Головна мета сенсорної кімнати, як інструмента “снюзелен-терапії” – зменшити функціональні обмеження. А якщо це неможливо, то попередити погіршення стану дитини та вжити заходів для компенсації недостатньої функціональної здатності. Незважаючи на тяжкість діагнозу дитини, терапія застосовується до усіх дітей з функціональними обмеженнями. Діти з особливими потребами мають право на додаткову підтримку держави, сім’ї, спеціалістів. Не будьте до них байдужими! І тоді вони стануть для нас “особливими дітьми”, а не пацієнтами з особливими потребами.