КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ

     В умовах існування України як незалежної держави чітко помітні дві домінуючі тенденції соціального розвитку: з одного боку, відродження національної самосвідомості українського народу, а з другого – прагнення до інтеграції у європейське і світове співтовариство, глобалізація та інтернаціоналізація різних сфер матеріального та духовного життя.

      Дитина сьогодні опинилася у вирі соціально-економічних перетворень і духовно-культурних процесів.

      Важливо на сьогоднішній день, щоб виховання мало чітко окреслену мету, яка б відображала потреби суспільства – соціальне замовлення. В іншому випадку воно приречене на невдачу.

     Загальна мета виховання полягає у тому, щоб сприяти становленню людини, здатної вести самовідповідальне життя, допомогти їй ввібрати європейсько-демократичні цінності та осягнути власну національну гідність.

      Сучасне українське виховання спирається на духовну силу традицій українського народу і орієнтується на ті потреби, що виникають. Виховання містить багато аспектів: моральний, національний, громадянський, сімейний, особистісний, екологічний.

      Серцевиною виховання є національні цінності. О.Вишневський у педагогічній праці «Сучасне українське виховання» пише: «Вирішення проблем сучасного українського виховання неможливе без чіткого погляду на систему цінностей, яку кладемо в його основу».

     Особистісний підхід до духовного світу дитини проголошували Я. Коменський, Й.Песталоцці, Г, Ващенко, К.Ушинський, В.Сухомлинський. Зокрема Г.Ващенко був переконаний, що виховний ідеал має дві складові:духовність і патріотизм.

      Національно-демократичний характер українського виховання зумовлює такі основні пріоритети:

–    відродження духовності;

–    розвиток почуття патріотизму і громадянського самоусвідомлення;

–    гуманізація світогляду і поведінки людини;

–    забезпечення умов для розвитку творчих можливостей, ініціативи;

–    увага до власного фізичного здоров’я.

     У час втрати людьми моральної сутності власного життя, що позначається на зростаючій агресивності, бездуховності, саме формування у дітей морально – духовних цінностей є найактуальнішим. До духовних цінностей відносяться цінності гуманістичні, естетичні, екологічні, і що дуже важливо, цінності пізнання, самовдосконалення і самореалізації особистості.

      Основні істини з роками не змінюються. Все, чого нас навчили в дитинстві, ми використовуємо впродовж усього життя. Період дитинства характерний особливою сенситивністю до морально – духовних впливів.

     Сьогодні потрібно створити такі умови, таке середовище, де б дитина з особливими потребами не була ізольована від реального життя.

     У цьому життєтворчому процесі, коли зростає роль життєвої компетентності, навчальний заклад для дітей з особливими потребами повинен:

– розвивати свідому орієнтацію на життєві цінності;

– формувати здатність до самоосвіти, самовиховання, самооцінки;

– розвивати у школярів свідоме ставлення до головних проблем життя;

– сприяти виробленню умінь бачити перспективу свого стилю життя.

      Б.Т.Ліхачов стверджує, що на кожному віковому рівні існує дев’ять вимог, які складають ядро особистості: знати, вміти, любити, дружити, працювати, боротися, берегти, допомагати, творити.

     Основними критеріями морально-духовної вихованості є ставлення дитини до змісту понять: добро і зло щодо себе, оточуючих тебе, довкілля, Батьківщини.

     Саме духовність і є тим джерелом, яке підживлює вольову наполегливість людини для здійснення процесу життєтворчості. Формування любові до держави, у якій вона живе, до людей , які її оточують допоможе подолати відчуття самотності у світі. Споконвіку любов завжди сполучена з такими не менш важливими почуттями, абсолютними цінностями як віра і надія. У площині життєвої компетентності віра виступає як форма довіри:до себе, іншого, до цінностей, і життя взагалі. Надія ж дає можливість бачити перспективу життя.

      Звичайно, формування морально – духовних цінностей у дітей з особливими потребами значною мірою залежить від педагога як особистості, який, сам володіє морально – духовними якостями. У процесі виховання не допустимі непослідовність, нещирість, будь – яка фальш.

     Що стосується морально – духовного виховання, то тут принципово важливе значення має не стільки те, що ми кажемо своїм вихованцям, скільки те, як ми самі діємо в тому чи іншому випадку. Тобто, щоб морально-духовні закони дитина не тільки знала, а щоб повірила нам, прийняла їх і взяла за основу власного життя.

     Виховання – процес формування особистості. Його особливостями є: цілеспрямованість, довготривалість, безперервність, систематичність, комплексність. Якщо вести мову про виховання дітей з особливими потребами, то із досвіду роботи знаю, що цей процес набагато складніший.

     Мета виховання розумово відсталих дітей не виводиться із їх особливостей. Вона така ж, як і у загальноосвітніх закладах. Весь процес виховання спрямований на усі напрямки розвитку особистості, формування системи знань, переконань, навичок, морально – духовних цінностей, які слугуватимуть усе життя.

      Серед загальнолюдських духовних цінностей – вірність, доброзичливість, милосердя, вдячність, щедрість, надія, любов, прощення, справедливість, ввічливість, мудрість, стриманість, співчуття, чесність та гармонія з природою.

     Як показують дослідження, лише 25% підлітків з особливими потребами здатні проявити милосердя, виявити чуйність і співчуття, без нагадування прийти на допомогу. Вони готові допомогти за умови, що отримають винагороду.

     На сьогодні жодна з наук не дають єдиного, чіткого обґрунтованого поняття терміну «духовність». Виділяються чотири варіанти тлумачення даного терміну:

 

• інтелектуальність (тобто, духовність ототожнюється з порівняльно-інтелектуальною активністю людини;

•    творчість;

•    емоційна чутливість, душевність, людяність, щирість;

•    релігійність: відданість Богові (у вузькому розумінні).

     Ці визначення є однобічними. Та існує думка про необхідність розгляду духовності як інтегрованого поняття, яке об’єднує різноманітні усвідомлені та неусвідомлені форми психологічної діяльності людини, що забезпечується дією пізнавально-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольовою сфер особистості й пов’язане з моральними якостями людини.

      Вчені інституту психології АПН України (Ж. Юзвак) дали визначення терміну «духовність». Це прагнення та здатність людини до цілеспрямованого пізнання істини, Добра, Краси, Любові й ствердження у своїй життєдіяльності загальнолюдських цінностей, усвідомлення своєї єдності зі Всесвітом. Духовний розвиток-це виклик примітивізму, егоїзму та споживацтву. Розвиваючи в собі людські чесноти, керуючись духовними цінностями, дитина з особливими потребами матиме шанс зробити своє життя гідним.

     Науково-педагогічне трактування духовності основується на принципах християнської моралі: «Люби ближнього свого як самого себе».

Дослідження і досвід показали: сьогодні назріла необхідність органічного включення в навчально-виховний процес системи морально-духовного виховання. Подорож морально – духовними стежинами сприятиме формуванню у дітей відповідального ставлення до свого життя, компетентностей у вирішенні складних життєвих проблем.

      Серед якостей, якими визначається цінність людини, одне з перших місць посідають її морально-духовні якості: доброта, чесність, милосердя, скромність, доброзичливість, ввічливість та ін. Опановуючи ті якості, свідомо застосовуючи їх у свої вчинки, почуття і думки, діти з особливими потребами обов’язково стануть високоморальними людьми. Вони будуть здатні відчувати відповідальність за наслідки своїх дій перед іншими і в першу чергу перед собою. Якщо неповносправна дитина виховується на позитивних прикладах, то її самопочуття набагато краще, вона почувається більш упевнено. За таких умов, вона матиме можливість об’єктивніше оцінити себе і свої можливості. Це- оптиміст, який щиро вірить в успіх і надіється на краще.

     Чим дорослішою стає дитина з особливими потребами, тим частіше вона стикається з більш глибокими й тонкими духовними проблемами, справитися з якими здатна лише сама, покладаючись на власне розуміння обов’язку й відповідальності. Отож, дуже важливо, з самого дитинства закласти у свідомість дитини морально – духовний фундамент, правильне розуміння обов’язку і відповідальності як по відношенню до себе так і до інших.

     Свідомість характеризується здатністю людини внутрішньо дистанціюватися від наявної дійсності і шляхом її ідеального відображення пізнавати, контролювати й прогнозувати процеси, які в ній відбуваються.

      Самосвідомість – це є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості.

      Моральна свідомість – це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає людина, це й власна самооцінка, спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості самих моральних засад, якими вона керується. Без моральної свідомості людина не відає докорів сумління.

       Кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити користь іншим, творити добро й відчувати від цього задоволення, обов’язково має формувати собі морально-духовні якості.

      Подорожуючи морально – духовними стежинами, в дошкільному закладі, потім в школі, діти ставатимуть, великої душі людьми, готовими прийти на допомогу, долати перешкоди, будучи впевненими, що зло не може довго існувати, добропорядними громадянами України. А головне – намагатимуться жити так, щоб ніколи нікому не завдати болю, не скривдити, не образити.

 

Література:

 

1. Лахно А.І., Варенко В.М.,Християнська етика: навч. посіб. – К., 2002. -216 с.

2. Малахов В. Етика: Курс лекц. – К., 2002. – 302 с.

3.Помиткін Е. Психологічне забезпечення духовного розвитку дитини. К., 2008. – 126 с.

4.Тюріна Т. Шляхи духовного формування особистості. – Л. : СПОЛОМ, 2005. – 106 с.

5.Фуллер Л. Мораль права. – К.,1999. – 232с.

 

Софія Михайлівна Прокопчук

 вихователь-методист

 спеціаліст вищої категорії

 Рівненський навчально-реабілітаційний центр

 «Особлива дитина»