Archive for Березень 9th, 2016

ШПАРГАЛКА ДЛЯ БАТЬКІВ

 

     Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

• Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
• Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
• Будьте драматичним, експресивним педа­гогом.
• Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з до­рослим.
• Використовуйте тактильний контакт (еле­менти масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
• Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
• Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
• Заохочуйте дитину відразу ж, не відкла­даючи на майбутнє.
• Надавайте дитині можливість вибору.
• Завжди залишайтеся спокійним.
• У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевне­ність дитини у своїх силах.
• Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
• Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на пев­ний відрізок часу, щоб вона могла його за­вершити.
• Для підкріплення усних інструкцій вико­ристовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (напри­клад, робота з кубиками, розфарбовуван­ня, читання тощо).
• Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
• Уникайте скупчення людей. Дитині склад­но перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
• Під час ігор обмежуйте дитину лише од­ним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
• Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
• Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі про­гулянки, біг, спортивні заняття.
• Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
• Зробіть усе можливе для підвищення само­оцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо без­упинно її виправляють.
• Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
• Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
• Завдання мають бути простими і конкрет­ними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
• Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
• У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.

       ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною дити­ною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, за­охочення до потрібних дій.

      Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки назва­ним заходам.

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Підготувала: вчитель-дефектолог Швабська Т.М.

 

     До гіперактивності призводить пору­шення нервової системи, яке полягає у неповно­цінності процесів гальмування і різкому пере­важанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає кон­центрації,   довільності    уваги дитини.

Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується роз­горнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.

     Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидю­чістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може вси­діти на місці, відволікається сама та відволікає то­варишів.

    Отже, гіперактивність виявляється через над­мірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні над­мірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнур­ки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.

     Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у пове­дінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто губ­лять особисті речі.

      Гіперактивні діти праг­нуть уникати завдань, що потребують тривалих ро­зумових зусиль. Характерною особливістю розу­мової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., по­тім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енер­гію для наступного циклу. У цей час дитина відво­лікається і не реагує на вихователя. Потім розумо­ва діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впа­дати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час ру­хатися, крутитися тощо.

       Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно ла­більні — у них часто змінюється настрій. До під­літкового віку підвищена рухова активність у біль­шості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.

    Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром тра­пляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.

     Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої бі­ганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є вину­ватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми галь­мування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Ди­тина часто діє, не замислюючись про наслідки. По­ганого у собі не помічає, тому покарання сприй­має як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її ка­рають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоці­альною поведінкою.

       У колективі гіперактивна дитина є джерелом по­стійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їх­ню непередбачуваність. Часто у дитячих колекти­вах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкува­тися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

 Причини виникнення гіперактивності:

•   генетичні чинники;

•   біологічні особливості будови і функціону­вання головного мозку;

•   пологові травми;

•   інфекційні захворювання, перенесені ди­тиною у перші місяці та роки життя; Ш   виснажливі соматичні захворювання;

•   фізичні та психічні травми;

•   психосоціальні проблеми — стосунки бать­ків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;

•   несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.

       Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.

 

 

 

Нам не потрібна абетка

 Спостерігаючи за дітьми, за тим, як вони осягають грамоту, Микола Зайцев прийшов до наступних  висновків.

  1. Щоб навчитися читати, не обов’язково знати назви букв.

 Поширене явище: мама купила абетку, дитина вивчила букви, а читати не може. Слова у неї не клеяться.

 “Азбука шкідлива”, – стверджує Микола Олександрович. В абетці на кожну букву дана картинка: А – арбуз, Б – бегемот і т.д. Малюк запам’ятає і букву, і картинку, але як потім пояснити йому, що зебра – арбуз – єхидна – чапля, що мелькають в його свідомості, повинні утворити слово “заєць”. І навіть, якщо дитина вчила літери не по абетці, що ускладнює запам’ятовування назв букв, їй все одно складно відразу зміркувати, що Б і А перетворюються в склад БА. Саме тому вчителі змушений йти на різні хитрощі, щоб показати, як дві літери зливаються в склад.

2. По складах читати складно.

 В українській і російській мовах до складу може входити від 1 до 10 букв. Зустрінеться в тексті таке прізвище, як Пфельдрт або Мкртчян, – не відразу прочитаєш, але ж склад-то один. Звичайно, такі складні слова малюкові читати не потрібно, але навіть просте, складається з одного складу слово “сплеск” викличе у читає по складах дитини певні труднощі.

3. Людина спочатку вчиться писати, а потім читати.

Дитині легше йти до читання через письмо. Як і дорослому при вивченні нової мови. За умови, звичайно, що під письмом ми розуміємо не «шкрябання ручкою в зошиті”, а перетворення звуків в знаки, а під читанням, відповідно, перетворення знаків в звуки. Тому, якщо ви коли-небудь намагалися навчити дитину дізнаватися найрідніші слова і писали на асфальті або на папері “мама”, “тато”, “бабуся”, “дідусь”, “Саша”, а потім запитували: “Де тато А де бабуся? А де твоє ім’я?”, то дитина не читала, а саме писала. Ваші звуки перетворювала в вами ж написані знаки.

Альтернатива  – склади

 Як же тоді навчити малюка читати, раз букви і склади лише заплутують його і віддаляють момент освоєння читання?

Основною одиницею мови у Зайцева є не звук, буква, а склад.

 Склад – це пара з приголосної і голосної, або з приголосної і твердого або м’якого знака, або ж навіть одна буква. Наприклад, СО-БА-КА, ПА-РО-ВО-3, ЛЕ-ЛЕ-КА і т. д. Складовий принцип читання – основа Зайцівського методу навчання дітей читання.

Чому саме склад?

“Все, що ми вимовляємо, це комбінації з пари голосний-приголосний, – пояснює Микола Олександрович. – За приголосним обов’язково слідує голосний звук Він може не позначатися на письмі, але він є”. Наші предки відчували це і ставили “ять” в кінці іменників, що закінчуються на приголосний. Вимовте, наприклад, слово: “о-а-зис”, тримаючи руку на горлі, і ви відчуєте зусилля зв’язок перед “про” і перед “а”, або за термінологією Зайцева – “м’язове зусилля мовного апарату”. Це саме зусилля і є склад.

Склади на кубиках

Склади малюк бачить не в книзі, не на картках, а на кубиках. Це принциповий момент системи Зайцева.

Чому Кубики?

Читання вимагає роботи аналітичного мислення (літери – абстрактні значки, мозок перетворює їх в звуки, з яких синтезує слова), яке починає формуватися лише до школи. Тому-то ми і наші батьки саме в цьому віці починали вчитися читати.
Відсутність аналітичного мислення компенсується у дитини загостреним сприйняттям сигналів, які поставляють йому органи почуттів. Тому Микола Олександрович Зайцев зробив ставку на зір, слух і тактильні відчуття. Він написав склади на гранях кубиків. Кубики він зробив різними за кольором, розміром і звуком, який вони видають, тому кожен раз при зверненні до них включаються різні канали сприйняття. Це допомагає дітям саме відчути, а не зрозуміти різницю між голосними і приголосними, дзвінкими і м’якими.
 
 Користуючись цими кубиками, дитина складає слова і починає їх читати. Ідея Зайцева проста: що добре показати, про те не треба довго розповідати (краще один раз побачити). Дітям треба спочатку цікаво показати предмет вивчення, дати в нього пограти, а потім вже підвести визначення. Так дотримується святий закон навчання: від конкретно-образного через наочно-дієве до словесно-логічного.

Які бувають кубики?

 
 У наборі “Кубики Зайцева” 52 кубика (сім з них повторюються, щоб будувати слова ПА-ПА, МА-МА, ДЯ-ДЯ і подібні, які найбільш близькі дитині, особливо на перших порах). Кубики поділяються на великі і маленькі, одинарні та подвійні, золоті, залізно-золоті, дерев’яно-золоті. Є один білий кубик з розділовими знаками. Також кубики розрізняються за кольором.

•  Великі – це кубики з твердими складами.
•  Маленькі – кубики з м’якими складами.

 Втім, з визначенням “м’який-твердий” Микола Олександрович рішуче не згоден: що тут твердого та м’якого? А ось велика і маленька є! Порівняйте, як розкривається рот, коли ви говорите БА або БЯ.

 Великі і маленькі кубики бувають різних кольорів і з різними наповнювачами.

 Подвійні – це склеєні між собою кубики, з приголосними, які поєднуються – “дружать” – не з усіма голосними. Наприклад, Ж (жь) жа-ЖО (Ж) -ЖУ-Жи-ШЕ. Такі варіанти, як “жи”, “ши”, “чя”, “щя”, просто виключені.

•  Залізні – кубики з дзвінкими складами.
•  Дерев’яні кубики – з приглушеним складами.
•  Золоті – кубики з голосними.
•  Залізно-дерев’яні – використовують для складів, що мають тверді знаки.
•  Дерев’яно-золоті – для складів з м’якими знаками.
•   Білий кубик використовується для позначення знаків пунктуації.

  Букви на кубиках пишуться різним кольором:

•  голосні – блакитним;
•  приголосні – синім;
•  твердий і м’який знак – зеленим.

 
 Багатьох педагогів і батьків бентежить таке забарвлення, адже в школі прийняте зовсім інше: приголосні синього або зеленого кольору, голосні – червоного. А значить, малюка доведеться переучувати. Однак автор методу стверджує, що відхід від червоно-синьо-зелених сполучень дозволяє уникнути колірної “роздертості” слів, і тому діти відразу починають читати побіжно, без запинок.

 

ВЕСНЯНI  РАНКИ (березень 2016 року)