Archive for Листопад, 2015

ПОРАДИ ДО УВАГИ БАТЬКІВ НАШИХ НАЙМЕНШИХ ВИХОВАНЦІВ

Підготувала: вихователь-методист Васильєва Н.А.

Шановні батьки! Якщо ви згадаєте своє дитинство, то відразу погодитися з тим, що гра — важливий засіб виховання, який доступний кожному, має тісний зв‘язок з життям. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для маленької дитини гра — це життя.

Саме у процесі гри діти пізнають грамоту, вчаться рахувати, різнити кольори, виконувати повсякденні дії, набувають навичок самообслуговування та спілкування.

У грі дитина відображає те, що бачить в своїй сім‘ї, віддзеркалює навколишній світ. Велику цінність для виховання дитини мають народні ігри бо вони несуть у собі джерело пізнання та виховання загальнолюдських цінностей.

Серед скарбів народної гри є забавлянки, хороводи, танці, віршовані історії, що не мають кінця, рухливі ігри.

Хочеться зупинитися на забавлянках. Хто з вас не грався зі своєю маленькою дитинкою?

Забавлянки, або утішки, потішки, чукалки — коротесенькі пісеньки чи віршики гумористично-жартівливого змісту, що супроводжуються відповідними рухами, активізують єдність слова та моторики дитини, розвивають її мовлення. Незважаючи на свою простоту, забавлянки сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, формують відчуття прекрасного.

Забавлянки співали тоді, коли дитина вже починала сидіти самостійно. Вони покликані стимулювати загальний розвиток дитини і мають практично-побутове призначення: активізувати дитину, заспокоїти її, викликати в неї позитивні емоції.

3абавлянка — це i гра, i дія, i пісенька.

3абавлянки навчають праці. Пригадайте гру “Сорока-бiлобока”. В забавлянці перед дитиною вимальовується ланцюг рiзноманiтних трудових дій, пов‘язаних з домашнім господарством: рубання дров, носіння води, розпалювання печі, приготування каші. Народна система виховання змалечку спрямовувала дитину до працелюбності.

У потішках ми зустрічаємо також i невеличкі казки для найменших. Вони повторюються, мають свій ритм, стосуються звичайних побутових справ.

Дорогі батьки!

Тож не забувайте, частіше використовувати забавлянки. 3абавлянки — напрочуд вдала й доцільна форма спілкування дорослих з дитиною, що сприяє гармонійному розвитку. Це спілкування викликає в маляти почуття фізичного комфорту, радість, активізує сприйняття рiзноманiтних зовнішніх подразників, спонукає дитину до активної дії, будить позитивні емоції, сприяє фізичному розвитку дитини, розвиває мову та інтелект, формує моральні цiнностi, привчає до охайності й дисципліни.

Людмила Ковальова, практичний психолог КУ СОР Сумського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

• Прийміть ситуацію, змиріться з нею, не думайте про те, як і чому це трапилось, розмірковуй­те, як із цим жити далі. Пам’ятайте, що всі ваші страхи та «чорні думки» дитина відчуває інтуїтивно. Якщо не хочете, щоб дитина росла нервовою, похмурою, намагайтесь знайти в собі сили оптиміс­тично дивитися в майбутнє.

• Ніколи не жалійте дитину лише тому, що вона не така, як усі. Даруйте дитині свою любов та увагу, але не забувайте, що усі члени родини мають можливість для саморозвитку та повноцінного життя.
• Організовуйте побут так, щоб ніхто в родині не відчував себе «жертвою», відмовляючись від особистого життя. Не захищайте дитину від обов’язків та проблем. Якщо стан дитини дає змо­гу, вигадайте їй прості домашні обов’язки, намагайтеся навчити дитину піклуватися про інших. Вирішуйте всі справи разом із нею.
• Надайте дитині самостійність у діях та прийнятті рішень. Стимулюйте її пристосувальну активність; допомагайте в пошуку прихованих можливостей. Розвивайте вміння та навички самообслуговування.
• Пильнуйте за своєю зовнішністю та поведінкою. Дитина повинна пишатися вами. Не бійте­ся відмовити дитині в чому-небудь, якщо вважаєте її вимоги надмірними. Однак проаналізуйте кількість заборон, з якими стикається дитина. Продумайте, чи всі вони обґрунтовані, чи є можли­вість скоротити обмеження, зайвий раз проконсультуйтеся з лікарем чи психологом.
• Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ані телевізор, ані радіо не замінять вас.  Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
• Не відмовляйтеся від зустрічі з друзями, запрошуйте їх у гості. Нехай у вашому житті знайдеться місце й високим почуттям, і маленьким радощам.
• Частіше дослухайтесь до порад педагогів та психологів. Певне захворювання дитини-інваліда потребує специфічного догляду, а також спеціальних знань та вмінь. Більше читайте, проте не лише спеціалізовану літературу, а й художню.
• Спілкуйтесь із родинами, де є діти-інваліди. Це важливо не лише для вас, а й для дити­ни, якій ви можете зробити послугу на все життя, знайшовши друзів або (що дуже часто буває) супутника життя.
• Не докоряйте собі. В цьому разі зростає ймовірність, що дитина виросте психологічним монстром, а це неминуче посилить її соціальну дезадаптацію та примножить страждання. У тому, що дитина хвора, ви не винні.

Джерело: журнал «Психолог дошкілля» № 10/2015 рік